Павєлкін Михайло Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Іванович Павєлкін
рос. Михаил Иванович Павелкин
Павєлкін Михайло Іванович.jpg
Народження 14 вересня 1900(1900-09-14)
Алексєєвське
Смерть 15 травня 1955(1955-05-15) (54 роки)
Київ
Поховання Лук'янівський військовий цвинтар
Країна СРСР СРСР
Вид збройних сил Сухопутні війська
Рід військ танкові війська
Роки служби 19201955
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-lejtnant infobox.svg Генерал-лейтенант
Командування 16-й танковий корпус
Війни / битви Бої на Халхин-Голі
Німецько-радянська війна
Воронезько-Ворошиловградська операція
Сталінградська битва
Будапештська операція
Віденська операція
Нагороди

СРСР:

Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Суворова II ступеня Орден Кутузова II ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «За взяття Відня»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»

Іноземні:

Орден Червоного Прапора (Монголія)

Михайло Іванович Павєлкін (14 вересня 1900, Алексєєвське — 15 травня 1955, Київ) — радянський військовий діяч, генерал-лейтенант танкових військ.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1 (14) вересня 1900(19000914) року в волосному селі Алексєєвському Казанської губернії (нині селище міського типу, центр Алексєєвського району Республіки Татарстан). Росіянин.

Під час Громадянської війни працював завідувачем військовим відділом Алєксєєвського волосного виконкому Казанської губернії. У 1919 році вступив до лав РКП (б).

Військова служба[ред. | ред. код]

Довоєнний період[ред. | ред. код]

У 12 серпня 1920 року призваний до лав Червоної армії[1], після чого направлений на посаду помічника військового комісара ветеринарного лазарету КонУпраФорма в Таганрозі.

З березня 1921 року служив в 1-й трудовій бригаді Донецької трудової армії на посаді начальника політпросвітвідділу політвідділу бригади, з квітня 1921 року помічник військового комісара 1-го трудового полку, з 22 вересня 1921 року помічник командира 3-го трудового полку по політчастині[1]. У березні 1922 року призначений на посаду політрука роти 453-го Замоскворецького полку, перетвореного в 151-й Замоскворецький полк (51-та стрілецька дивізія).

У серпні 1922 року направлений на навчання на відділення військових комісарів до Харківської вищої школи комскладу[1], після закінчення якого з березня 1923 року призначався на посади секретаря бюро ВКП (б) 15-го і 13-го кавалерійських полків (3-тя Бессарабська дивізія, Український військовий округ), а 26 жовтня 1927 року — на посаду військкома 12-го автобронетанкового дивізіону (2-й кавалерійський корпус).

У листопаді 1930 року направлений на навчання на Ленінградські бронетанкові курси удосконалення командного складу, після закінчення яких з травня 1931 року працював на посаді помічника по стройовій частині 1-го автобронедивізіону Кавказької Червонопрапорної армії.

У грудні 1931 року призначений на посаду керівника по моторизації Бакинської піхотної школи імені Орджонікідзе, в червні 1932 року — на посаду командира 33-го танкового батальйону і начальника табірного збору автобронетанкових військ Кавказької Червонопрапорної армії, а в липні 1933 року — на посаду командира і комісара 36-го танкового батальйону (6-а Забайкальская дивізія, ОЧДСА).

У лютому 1936 року йому присвоєне військове звання майора[1] і він направлений на курси при Військовій академії механізації і моторизації РСЧА імені Сталіна, які закінчив у січні 1937 року.

У вересні 1937 року призначений на посаду командира 8-ї легкотанкової бригади (20-й танковий корпус), перебуваючи на якій, брав участь в бойових діях на Халхин-Голі, за відзнаки в ході яких був нагороджений орденом Червоного Прапора і монгольським орденом Червоного Прапора.

З грудня 1938 року — полковник. У 1939 році закінчив курси удосконалення начальницького складу автобронетанкових військ. З 29 жовтня 1939 року — комбриг.

З 4 червня 1940 року — генерал-майор танкових військ. 15 листопада 1940 року призначений на посаду заступника командира 5-го механізованого корпусу, 11 березня 1941 року — на посаду командира 29-го механізованого корпусу, в травні — на посаду начальника автобронетанкового управління Далекосхідного фронту, а 3 червня — на посаду начальника автобронетанкового управління Закавказького військового округу.

Німецько-радянська війна[ред. | ред. код]

30 березня 1942 року звільнений з попередньої посади і зарахований у розпорядження командувача Кримським фронтом. 25 квітня 1942 року призначений на посаду начальник Горьковського автобронетанкового центру, 1 червня — на посаду командира 16-го танкового корпусу, який брав участь в ході Воронезько-Ворошиловградської оборонної операції і Сталінградській битві.

12 жовтня 1942 року призначений на посаду начальника Молотовського автобронетанкового навчального центру, в червні 1943 року — на посаду заступника по формуванню командувача Костеровським військовим танковим табором, 25 вересня 1944 року — на посаду командувача Харківським танковим військовим табором, а в січні 1945 року — на посаду командувача бронетанковими і механізованими військами 3-го Українського фронту. Брав участь в Будапештській та Віденській операціях. Генерал-лейтенант танкових військ з 19 квітня 1945 року.

Повоєнний період[ред. | ред. код]

У червні 1945 року призначений на посаду заступника командувача бронетанковими і механізованими військами Південної групи військ.

У березні 1947 року був направлений на навчання на вищі академічні курси при Вищій військовій академії імені К. Є. Ворошилова, після закінчення яких у червні 1948 року призначений на посаду командувача бронетанковими і механізованими військами Київського військового округу, а в лютому 1951 року — на посаду старшого військового радника командувача бронетанковими і механізованими військами Чехословацької армії.

Могила М. І. Павєлкіна

З 22 січня 1955 року у відставці. Помер 15 травня 1955 року в Києві. Похований в Києві на Лук'янівському військовому цвинтарі (ділянка № 2).

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Суворова 2-го ступеня, орденом Кутузова 2-го ступеня, орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, медалями «За оборону Сталінграда», «За перемогу над Німеччиною», «За взяття Відня», «30 років Радянській Армії та Флоту», монгольським орденом Червоного Прапора.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Одна з вулиць селища Алєксєєвського носить ім'я Павелкіна[2].

Література[ред. | ред. код]

  • Колектив авторів. «Великая Отечественная: Комкоры». Військовий біографічний словник / Під загальною редакцією М. Г. Вожакіна. — Москва; Жуковський: Кучково поле, 2006. — Том. 2. — стор. 154—156. — ISBN 5-901679-08-3(рос.).

Примітки[ред. | ред. код]