Палаталізація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Палаталізація (пом'якшення; від лат. palatum — «середнє піднебіння») — в мовознавстві явище пом'якшення приголосних звуків завдяки додатковій участі у вимові середньої частини спинки язика — піднесенні її до твердого піднебіння.

Палаталізація в синхронії[ред.ред. код]

У синхронному описі фонетичної системи мови під палаталізацією розуміють піднімання середньої частини язика до твердого піднебіння, яке відбувається одночасно з основною артикуляцією приголосного. Палаталізація може співіснувати з будь-якою артикуляцією, крім середньоязикової; таким чином, палаталізованими можуть бути всі приголосні, крім палатальних. У Міжнародному фонетичному алфавіті палаталізація позначається знаком [j] вгорі справа від знаку відповідного приголосного, в українській мові (і в російській) згідно з традицією — апострофом (або крапкою над приголосним звуком). В українській літературній мові палаталізовані («пом’якшені») приголосні [д΄], [т΄], [з΄], [с΄], [ц΄], [л΄], [н΄], [дˆз΄], [р΄] мають «тверді» пари: так, [д] и [д'] виявляються протиставлені за ознакою додаткової артикуляції, усі інші ознаки (місце та спосіб утворення, наявність голосу) у них одинакові. Таким чином, для цих приголосних наявність/відсутність палаталізації є роздільною (диференціальною) ознакою, тобто мають фонематичну значимість: існують слова, які розрізняються лише твердістю/м'якістю приголосного, наприклад: лан — лань. У багатьох мовах світу поширена палаталізація перед голосними переднього ряду; у цих випадках вона існує не як роздільна ознака, а як позиційне фонетичне явище. Як диференційна ознака, палаталізація присутня, крім української літературної, у російській, білоруській, польській, литовській, румунській, японській мовах.

Апостроф як знак палаталізації[ред.ред. код]

Деякі мови та транслітераційні системи використовують апостроф для відмічання присутності, або відсутності палаталізації.

  • В білоруській мові та українській, апостроф використовується між консонантним та наступним йотованим звуком (е, ё, ї, є, ю, я) для відмічання того, що немає палаталізації попередньої консонанти, і звук вимовляється таким самим чином, як на початку слова. Ту саму функцію виконує твердий знак «ъ» в деяких кириличних абетках (російська).
  • В деяких транслітераціях з кириличної абетки (білоруської, російської та української мов), апостроф використовується для заміни м'якого знаку («ь», що виявляє палаталізацію попередньої консонанти), наприклад, Русь транслітералізується в Kievan Rus' або Rus' відповідно до системи BGN/PCGN.

Конфузно, проте деякі з цих транслітераційних систем використовують подвійний апостроф ( ˮ ) для відображення апострофа (=твердий знак) в українських та білоруських текстах. Наприклад, слов'янськеSlavic») є транслітероване, як slovˮyans'ke.

  • Деякі карельські орфографії використовують апостроф на позначення палаталізації, напрклад, 'n'evvuo' «надавати пораду», 'd'uuri' «just (like)»/«подібний», 'el'vuttia' «to revive»/«оглядати».

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Н. С. Трубецкой. «Основы фонологии». М., 1960. (2-е изд. — М.: Аспект-Пресс, 2000)
  • О. Ф. Кривнова. «Общая фонетика». М.: РГГУ, 2001
  • А. Мейе. «Общеславянский язык». М.: Изд-во иностранной литературы, 1951


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.