Палаузов Микола Христофорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Палаузов
Николай Палаузов
Nikola Palauzov.jpg
Народився 9 травня 1819(1819-05-09)
Габрово, Османська імперія
Помер 2 березня 1899(1899-03-02) (79 років)
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Поховання Одеса
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія
Громадянство Ottoman flag.svg Османська імперія
Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність болгарин
Діяльність громадський діяч, публіцист
Alma mater Рішельєвський ліцей
Членство Болгарська академія наук

Мико́ла Христофо́рович Палау́зов (болг. Николай Христофорович Палаузов; нар. 9 травня 1819(18190509), Габрово, Османська імперія — пом. 2 березня 1899, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія) — громадський діяч і публіцист Російської імперії.

Життєпис[ред.ред. код]

Микола Христофорович Палаузов народився в болгарському місті Габрово, що на той час входило до складу Османської імперії.

1842 року Микола Палаузов закінчив Рішельєвський ліцей. Працював цензором одеської цензури та в одеській митниці. Під час Кримської війни служив посередником між росіянами та болгарами при головній квартирі військ князя Олександра Горчакова. Це сталося після того як у січні 1854 року Микола Христофорович він надав російському військовому командуванню працю «Записки о Болгарии», в якій стверджував, що тисячі болгарських патріотів готові підтримати російську імператорську армію в військових діях на території Болгарії. У перших числах лютого було створено «Одеське болгарське настоятельство», керівники якого запропонували план повстання болгар в Османській імперії.

4 квітня 1854 року Палаузов склав записку про «Организации болгарских волонтеров», яка згодом була прийнята до розгляду. Влітку 1854 року близько 900 родин (6617 осіб) із 29 сіл Силістринської області перейшли в Бессарабію. Разом з двоюрідним братом С. Палаузовим, як помічники дійсного статського радника О. Озерова, мали допомогти мігрантам в облаштуванні на новому місці. Відомі його доповідні записоки до державних діячів Російської імперії про різні потреби болгарського народу.

Вів листування з різними видатними особами по болгарським справам, що склали основу епістолярної спадщини: з архієпископом Інокентієм Херсонським (2 листа були опубліковані в «Славянских Известиях», СПб., 1884, № 9), князем В. Черкаським («Русская Старина», 1892, № 3). Йому також належить стаття «Из прошлого Одессы» («Сборник» Л. Дерибасова, Одесса, 1894).

Помер у 1899 році.

Був похований на Першому Християнському цвинтарі Одеси.[1] 1937 року комуністичною владою цвинтар було зруйновано. На його місці був відкритий «Парк Ілліча» з розважальними атракціонами, а частина була передана місцевому зоопарку. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря, а дані про перепоховання Палаузова відсутні.[2]

Наукові праці[ред.ред. код]

  • Памяти М. А. Борисова, брата Иннокентия архиепископа Херсонского и Таврического. — Одесса, 1899.

Сім'я[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Храм Всех Святых. Список захороненных людей.. Сайт Церкви Всіх Святих Одеської єпархії УПЦ (МП) (ru). Архів оригіналу за 2012-07-27. Процитовано 2011-04-15. 
  2. Шевчук А. Спасти мемориал — защитить честь города // Газета «Вечерняя Одесса». — 2010-08-14. — Вип. 118—119 (9249—9250). Архівовано з джерела 30 травня 2016. (рос.)

Література та джерела[ред.ред. код]