Палаузов Микола Христофорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Палаузов
Николай Палаузов
Nikola Palauzov.jpg
Народився 9 травня 1819(1819-05-09)
Габрово, Османська імперія
Помер 2 березня 1899(1899-03-02) (79 років)
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Поховання Одеса
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія
Громадянство Османська імперія і Російська імперія
Національність болгарин
Діяльність громадський діяч, публіцист
Alma mater Рішельєвський ліцей

Мико́ла Христофо́рович Палау́зов (болг. Николай Христофорович Палаузов; нар. 9 травня 1819(18190509), Габрово, Османська імперія — пом. 2 березня 1899, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія) — громадський діяч і публіцист Російської імперії.

Життєпис[ред.ред. код]

Микола Христофорович Палаузов народився в болгарському місті Габрово, що на той час входило до складу Османської імперії.

1842 року Микола Палаузов закінчив Рішельєвський ліцей. Працював цензором одеської цензури та в одеській митниці. Під час Кримської війни служив в якості посередника між росіянами та болгарами при головній квартирі військ князя Олександра Горчакова. Це сталося після того як у січні 1854 року Микола Христофорович він надав російському військовому командуванню працю «Записки о Болгарии», в якій стверджував, що тисячі болгарських патріотів готові підтримати російську імператорську армію в військових діях на території Болгарії. У перших числах лютого було створено «Одесское болгарское настоятельство», керівники якого запропонували план повстання болгар в Османській імперії.

4 квітня 1854 року Палаузов склав записку про «Организации болгарских волонтеров», яка згодом була прийнята до розгляду. Влітку 1854 року близько 900 родин (6617 осіб) із 29 сіл Силістринської області перейшли в Бессарабію. Разом з двоюрідним братом С. Палаузовим, як помічники дійсного статського радника О. Озерова, мали допомогти мігрантам в облаштуванні на новому місці. Відомі його доповідні записоки до державних діячів Російської імперії про різні потреби болгарського народу.

Вів листування з різними видатними особами по болгарським справам, що склали основу епістолярної спадщини: з архієпископом Інокентієм Херсонським (2 листа були опубліковані в «Славянских Известиях», СПб., 1884, № 9), князем В. Черкаським («Русская Старина», 1892, № 3). Йому також належить стаття «Из прошлого Одессы» («Сборник» Л. Дерибасова, Одесса, 1894).

Помер у 1899 році.

Був похований на Першому Християнському цвинтарі Одеси.[1] 1937 року комуністичною владою цвинтар було зруйновано. На його місці був відкритий «Парк Ілліча» з розважальними атракціонами, а частина була передана місцевому зоопарку. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря, а дані про перепоховання Палаузова відсутні.[2]

Наукові праці[ред.ред. код]

  • Памяти М. А. Борисова, брата Иннокентия архиепископа Херсонского и Таврического. — Одесса, 1899.

Сім'я[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Храм Всех Святых. Список захороненных людей.. Сайт Церкви Всіх Святих Одеської єпархії УПЦ (МП) (ru). Архів оригіналу за 2012-07-27. Процитовано 2011-04-15. 
  2. Шевчук А. Спасти мемориал — защитить честь города // Газета «Вечерняя Одесса». — 2010-08-14. — Вип. 118—119 (9249—9250). Архівовано з джерела 30 травня 2016. (рос.)

Література та джерела[ред.ред. код]



Геродот Це незавершена стаття про історика.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.