Палац-Садиба Курісів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Палац-Садиба Курісів
Петрівський Замок
Выход в сад.JPG
Руїни Палаца-Садиби Курісів

46°57′50″ пн. ш. 30°57′54″ сх. д. / 46.9639556° пн. ш. 30.9652722° сх. д. / 46.9639556; 30.9652722
Тип замок
Статус спадщини Пам'ятка культурної спадщини України
Країна

Україна Україна

Розташування Курісове
Архітектурний стиль Неомавританський стиль, готика
Архітектор Толвінський М.К.
Будівництво 1810 — 1892
Стан руїни
Палац-Садиба Курісів. Карта розташування: Україна
Палац-Садиба Курісів
Палац-Садиба Курісів (Україна)

Палац-Садиба Курісів у Вікісховищі?

Палац-Садиба Курісів, Маєток Покровське, або Петрівський Замок — архітектурна пам'ятка, що знаходиться у селі Курісове Лиманського району Одеської області.

Історія[ред.ред. код]

Палац - садиба Курісів, архітектурна пам’ятка, що знаходиться в селі Курісове, Лиманського району, Одеської області. Більше 200 років тому на цих розлогих чорноморських землях зароджувалась Курісовська садиба. Маєток належав колишньому начальнику канцелярії Суворова, а потім керівнику секретного відділу при головкомандувачі підполковнику Івану Онуфрійовичу Курісу[ru]. За Причорноморську кампанію підполковник Куріс був пожалуваний вищою нагородою Російської імперії — Орденом Святого Георгія. Статус кавалера Георгіївського хреста означав спадкове дворянство. Тоді ж підполковнику були пожалувані землі по праву сторону річки Тилігул «в новопридбаній від Порти Оттаманської області» (з Відкритого листа від губернатора Катеринослава В.В. Каховського). На отриманих землях полковник Куріс збудував свій маєток. На честь першої православної церкви, поставленої на колишній турецькій землі, Іван Куріс назвав нове помістя Покровським.

Літопис роду Курісів[ред.ред. код]

Літопис роду Курісів на українській землі бере свій початок з ХVІІ століття. Першим його представником, який поселився в причорноморських краях України та прославивши свій рід, був георгіївський кавалер, начальник канцелярії у легендарного полководця О. В. Суворова – генерал-майор Іван Онуфрійович Куріс. Не меншу славу, але вже на громадянській службі здобув собі його онук – багатий землевласник і дбайливий хазяїн, знаменитий колекціонер і меценат, активний громадський діяч, привідець дворянства Херсонської губернії, таємний радник Іван Іраклієвич Куріс[1]. Майже п’ять поколінь роду Курісів жили тут аж до 1917 року. Перший камінь в основу замка поклав представник відомого дворянського роду, державний та громадський діяч Іван Онуфрійович Куріс. Іван Онуфрійович Куріс - колишній начальник канцелярії О.В.Суворова, потім керівник секретного відділу при головкомандувачі. За Причорноморську кампанію підполковник І. О. Куріс був пожалуваний вищою нагородою Російської імперії - Орденом Святого Георгія. Статус кавалера Георгіївського хреста означав спадкове дворянство. Тоді ж підполковнику були пожалувані землі по праву сторону річки Тилігул. На отриманих землях полковник І. О. Куріс збудував свій маєток і Покровську церкву - пам'ять про Кінбурнську перемогу, одержану армією Суворова над турками.

Будування палацу[ред.ред. код]

Палац будувався в два етапи: східна частина — в 18101820 роках невідомим архітектором, західна — в 18911892 роках одеським архітектором М.К. Толвінським.Для будівництва палацу – садиби поміщик привіз до свого маєтку кріпаків із села Луциківка Харківської губернії – каменотеси, теслярі, будівельники. Це були сім’ї найдавніших родин - Данилків, Коваленків, Сурженків, Шевченків, Ткаченків. Споруда нагадує середньовічний замок, який збудований у стилі еклектики, в його декорі використані елементи готики , мавританського і ренесансного стилів.

Палац зведений з каменю-черепашнику й витягнутий зі сходу на захід. Замок розташований на вдало вибраному місці біля лісу, на березі водоймища. Він мав 78 кімнат. Рожева – із дзеркальними стінами і кольоровим паркетом була призначена для дам, що любили помилуватись собою перед балами. Дві високих башти, нагадуючи мусульманські мінарети, із двох сторін охороняють гарно оздоблений головний вхід до замку. У новій частині споруди розташований великий парадний зал без вікон, з верхнім світлом, стелею в палаці був акваріум з чудернацькими рибками. Прекрасою садиби були штучні озера, квітники, фонтани, альтанки. Весь садово - парковий ансамбль розкинувся на 30 десятинах землі і був оазисом серед південного степу. Кам’яні і мармурові скульптури прикрашали весь парк. Тут любив прогулюватися український композитор Микола Віталійович Лисенко. Для всіх це було улюблене місце відпочинку. На велику терасу західної стінки з двох сторін ведуть напівкруглі сходи. На самому верху якої добре видно герб, уміло зроблений із каменя, на ньому одягнута в лати рука рицаря тримає лаврову гілку, а нижче чіткі літери девізу проголошують «Да будет правда!». Два фамільних герба Курісів і Гижицьких – «лев» і «лілія» об’єднаних в одну композицію на південному фасаді замка говорять про шанобливе ставлення до роду Гижицьких. На південній вежі розташований балкон, який «дивиться» на південний схід в сторону Кінбурнгської стрілки, а далі через Чорне море на Туреччину, це ні що інше як пам’ять про походи та перемоги Івана Онуфрієвича Куріса. Благоустрій родового помістя Курісів продовжив Іван Іраклієвич Куріс. До старої частини замку було добудовано нову західну частину в якій знаходилась чудова бібліотека, яка налічувала близько 20000 тисяч томів , зібрання живопису та гравюр. Не менш унікальною була археологічна колекція Куріса, в яку входили: зібрання грецьких амфор, добрий підбір монет. Багато речей зі своєї колекції Іван Куріс дарував музею Одеської спілки та старожитностей. Унікальний внесок , який складався із 21 предмета був зроблений музею вже після смерті І. І. Куріса його дружиною Любов Іванівна Куріс. В Одеському історико – краєзнавчому музеї зберігається шабля О. В. Суворова, його власна зброя, яка також була подарована Іваном Іраклійовичем музею Спілки і яка дісталася йому в спадок від діда. В наш час п’ять книг із 20-тисячного зібрання І. І, Куріса зберігаються у відділі рукописів та рідкісної книги Одеської ОУНБ ім. М. Грушевського.

План палацу досить складний, він складається з двох- та триповерхових обсягів різної конфігурації: круглого з конусоподібним завершенням з флюгерам, яка нагадує оборонну вежу, що витягнута вгору восьмигранником і схожою на мінарет башти, увінчаної перетягненими цибулинними головками; невеликих терас і великої тераси з півциркульним виступом, на яку з двох сторін ведуть напівкруглі сходи у вигляді входу в мечеть або караван-сарай.

Вікна стрілчастої, колоподібної, цибулиноподібної і прямокутної форми. Кути будівлі гранні, увінчані пінаклямі, стіни завершені зубцями у вигляді трилиснику. У новій частині будинку розташований великий парадний зал без вікон, з верхнім світлом. У торцях будинку — великі арочні в'їзди, обрамлені наличниками.

Історичної цінності не втратив палац і сьогодні. Він надійно охороняє свої надземні і підземні таємниці, притягує до себе камінною музикою, будоражить фантазію і ти переповнюєшся настроєм тієї далекої епохи.

До наших днів збереглися палац, фрагменти парку і господарський корпус.

Галерея[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


  1. Михальченко В. А., Сивирин О. Г. Да будет правда. - Одесса: Издательство "Эвен", ил. 2005. - 328 с.