Палац Браницьких (Руде Село)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Палац Браницьких
Руїни палацу від головного фасаду.
Руїни палацу від головного фасаду.
49°30′00″ пн. ш. 29°42′46″ сх. д. / 49.5001806° пн. ш. 29.7128694° сх. д. / 49.5001806; 29.7128694Координати: 49°30′00″ пн. ш. 29°42′46″ сх. д. / 49.5001806° пн. ш. 29.7128694° сх. д. / 49.5001806; 29.7128694
Країна Україна
Місто Руде Село
Розташування Київська область
Тип будівлі палац
Стиль палладіанство
Будівництво кінець XVIII ст.—перебудови в середині XIX ст.
Будівлі:
палац, стайні, кухня, оранжерея, брама
Прибудови господарський флігель
Статус  пам'ятка
Стан у руїні

Палац Браницьких. Карта розташування: Україна
Палац Браницьких
Палац Браницьких
Палац Браницьких (Україна)
Палац Браницьких у Вікісховищі?

Палац Браницьких — пам'ятка архітектури в стилі палладіанства в Рудому Селі , Київська область, Володарський район.

Історія[ред. | ред. код]

Матеріали досліджень доводять, що садиба не належала родині Браницьких. В літературі затвердилась помилка, тому в друкованих виданнях палацову споруду в Рудому Селі часто називають «палацом Браницьких».

Унікальне і незвичне для України розпланування палацу доводить, що будували його за зразками вілл Андреа Палладіо або під сильним впливом його споруд на околицях Венеції. Найближчий аналог — вілла Піовене поблизу міста Віченца, побудована самим Палладіо (трикутний фронтон центральної частини, дві бічні лоджії на висоту 2-х поверхів). До того ж, Браницькі не відрізнялися смаком в архітектурі. Усі їх помешкання — зазвичай скромної, нецікавої архітектури. Одна з Браницьких так і казала — моє покликання не будувати, а садити.

Палац в Рудому Селі якраз відрізнявся цікавою архітектурою. Був вибудований з цегли, потинькований, мав ліплений декор фасадів[1]. Його перший поверх рустований, рустованими були і кути відкритих, двоповерхових лоджій, облямованих колонами іонічного ордеру[1].

Вікна центрального об'єму напівциркульні і прикрашені гірляндами. Внутрішнє розпланування — анфіладою[1]. Менший за розмірами, ніж згадана вілла Піовене, палац мав більш привітний вигляд, ніж Піовене, і був доповнений одним флігелем, в'їздною брамою з колонами і пейзажним парком. А це вже справжній палацово-парковий ансамбль. Лише провінційне виконання проекту дещо знижувало його художній рівень, додаючи наївності та затишку, бо був відхід від холодної, поміркованої архітектури класицизму. На затишок враження впливала і асиметричність споруди, де був вибудуваний лише один флігель праворуч від палацу.

Власники маєтку[ред. | ред. код]

Палац побудований для Станіслава Залєвського гербу h Prawdzic наприкінці 18 ст. Звідси палладіанські форми. В середині 19 ст. палац перебудували.

Шлюб Залєвського з Теклею Потоцькою не дав дітей і маєток перейшов до племінниці Феліції Івановської (Felicja Prawdzic Zalewska). Вона віддала маєток своїй доньці Констанції (1821–1880) одруженої з Ернестом Жевуським.

У шлюбі Констанції та Ернеста Жевуського було троє дітей: Марія, Ернестина та Адам. Адам Жевуський був одружений на Марії Потоцькій (дочці Володимира Потоцького з Дашева). Подружжя Адама та Марії, уродженої Потоцької мало сина Вацлава та дочку Ернестину Жевуських. Єдиною дочкою Вацлава Жевуського була Софія Жевуська, остання володарка маєтку. Вона померла у 1974 році, одружена зі Стефаном Подгорським (Степан Михайлович). Софія була правнучкою, а не онукою Констанції Іванівської, як це часто згадується у літературі.

Крім того Софія Жевуська зі сторони родини Потоцьких була власницею старовинного спадку Потоцьких — Дашівського ключа. У 1911 р. Ернестина Жевуська, Софія та Стефан Подгорські володіли м. Дашевом, селами Купчинцями, Шабельною (всього 4 082 дес. землі) [2]

В радянський період[ред. | ред. код]

За часів СРСР садибу конфіскували. Палац використовували як колгоспну контору. Далі палац постраждав від пожежі і його покинули напризволяще. Згодом споруда постраждала від дощів і негоди і розвалилась, упав садовий фасад палацу і дах. Були знищені всі історичні інтер'єри.

Внесений до державного переліку пам'яток ще за часів УРСР, палацово-парковий ансамбль в Рудому Селі не отримав ні збереження, ні — захисту від руйнації.

Садибна церква[ред. | ред. код]

Більше пощастило садибній церкві. Вибудована в стилі пізнього класицизму, збережена, ремонтована. Передана релігійній громаді.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в «Памятники градостроительства и архитектуры УССР», т 1, Киев, «Будівельник», 1983, с.135
  2. "Оксана Лобко, Еволюція маєткового комплексу графів Потоцьких (герб Пилява) у правобережній Україні 1830–1917 рр.". Дух і Літера No 20 Польські студії *спеціальний випуск*=2008 року. [недоступне посилання з липень 2019]

Джерела і посилання[ред. | ред. код]