Палац Ештой

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Палац Ештой


37°05′47″ пн. ш. 7°53′44″ зх. д. / 37.09660833002777736° пн. ш. 7.895569440028° зх. д. / 37.09660833002777736; -7.895569440028Координати: 37°05′47″ пн. ш. 7°53′44″ зх. д. / 37.09660833002777736° пн. ш. 7.895569440028° зх. д. / 37.09660833002777736; -7.895569440028
Тип палац і культурна спадщина[1]
Статус спадщини Immovable Cultural Heritage of Public Interestd
Країна  Португалія
Розташування Conceição e Estoid[1]
Палац Ештой. Карта розташування: Португалія
Палац Ештой
Палац Ештой (Португалія)
Мапа

CMNS: Палац Ештой у Вікісховищі

Палац Ештой (порт. Palácio de Estoi) — комплекс, розташований у біля містечка Ештой, що входить до муніципалітету Фару, в регіоні Алгарве в Португалії. Виділяється в основному своїм архітектурним багатством в стилі рококо, є єдиним прикладом у регіоні.

Опис[ред. | ред. код]

Головна будівля[ред. | ред. код]

Будинок характеризується великим центральним корпусом, який є досить високим, має відносно простий фасад, але проявляє розкішний смак того часу всередині, особливо в оздобленні деяких кімнат, у яких багато робіт з ліпнини і на стелях яких є достатньо цікаві картини.

Палацова вежа

Найпомітнішим є великий бальний зал, який займає центральний корпус будинку, одночасно розкішний і прохолодний у багатстві ліпнини, дзеркал та картин, підписаних деякими португальськими та італійськими художниками того часу. Каса-де-Ештой також збирає кілька картин Марії Баретти е Адольфо Грено (1854—1901), португальського художника, який співпрацював з Домінгосом Костою в оздобленні інтер'єру церкви Ештой.[2]

Каплиця[ред. | ред. код]

Каплиця мала естетику Людовика XV. Була присвячена Саграді Фамілії, зображеній у картині XVII століття на вівтарній частині, разом з двома полотнами XVI століття, одне з яких намальоване Бенту Коельйю да Сілвейрою.

Сади[ред. | ред. код]

Сади роташовуються в трьох площинах, використовуючи комунікаційні сходи, протилежні секції та інші архітектурні елементи. Нагадують сади XVII століття, з помаранчами та пальмами, що відповідають життєрадісному стилю рококо. На нижній терасі розташований синьо-білий павільйон і плитка азульєжу, підписана Перейрою Жуніором між 1899 і 1904 роками, Каса да Каската, всередині якого є копія Трьох Грацій Канови. На верхній терасі Patamar da Casa do Presépio є великий павільйон з вітражами, фонтанами, прикрашеними німфами та кахельними нішами. Існують також численні керамічні бюсти, що увінчують стіни та представляють кілька персонажів — бюсти Карлуша I, Васко да Гами, Гете, Шиллера, Бокажа, Фелісіану де Кастілью, Алмейди Гаррета, Бісмарка та Мольтке, Мілтона, Алешандре Еркулану, Камоенса тощо.[2]

Палац Ештой в 1993 році.

Історія[ред. | ред. код]

Палац був дітищем місцевого дворянина[3] який помер незабаром після того, як будівництво почалося в середині 1840-х років.[4] Ще одна місцева персона, Жозе Франсиску да Сільва, придбав палац і добудував його в 1909 році. Завдяки грошам[5] та зусиллям, які він витратив на його реконструкцію, він отримав титул віконта Ештоя у 1906 році, оскільки палац і сади були занедбані після смерті останньої з сестер першого власника. Роботою керував архітектор Домінгуш да Сілва Мейра, інтерес до скульптури очевидний. Інтер'єр палацу, в пастельних та ліпнинах, відреставрувався та перетворився на трактир.

У 1969 р. був власністю Марії ду Карму Ассіш Мелу Мачаду.[2]

Палац був класифікований як будівля громадського інтересу в 1977 році.

У 2006 році з палацу були вкрадені «Лінивиці», дві жіночі скульптури справжнього розміру, привезені з Італії, незрівнянної цінності, по 200 кг кожна. Скульптури були «екслібрисом» палацових садів.

Скульптури пізніше були знайдені іспанською владою і повернуті до палацу.

Палац був повністю відновлений Гонсалу Бірном і став одним із Чарівних готелів (Pousadas de Charme) Алгарве, будучи однією з заїжджих кімнат у Португалії. Двома копіями планували замінити викрадені італійські статуї.

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б http://www.wikilovesmonuments.org.pt/
  2. а б в de Azevedo, Carlos. Solares de Portugal. Livros Horizonte.
  3. Fernando de Carvalhal e Vasconcelos, filho de Francisco José de Carvalhal e Vasconcelos (proprietário da Casa das Açafatas em Faro).
  4. O início do projecto terá sido em 1782-83 («de acordo com investigação recente por Francisco Lameira»). (in Arquitectura no Algarve, 2005)
  5. Gil, Júlio. Os mais belos Palácios de Portugal. Verbo. с. 253.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Fernandes, José Manuel. Janeiro, Ana. Arquitectura no Algarve - Dos Primórdios à Actualidade, Uma Leitura de Síntese.
  • Lameira, Francisco I. C. Faro Edificações Notáveis.
  • Marques, Maria da Graça (coord.). O Algarve da Antiguidade aos nossos dias: elementos para a sua história.