Палац Казерта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Палац Казерта (Королівський палац у Казерті)
Palazzo Reale
Палац Казерта, головний фасад на місто. Фото 2007 року.
Палац Казерта, головний фасад на місто. Фото 2007 року.
41°04′12″ пн. ш. 14°19′33″ сх. д. / 41.07000° пн. ш. 14.32583° сх. д. / 41.07000; 14.32583Координати: 41°04′12″ пн. ш. 14°19′33″ сх. д. / 41.07000° пн. ш. 14.32583° сх. д. / 41.07000; 14.32583
Країна Італія Італія, Кампанья
Місто Неаполь
Поверхів 5
Стиль бароко, класицизм, ампір
Автор проекту Луїджі Ванвітеллі
Будівельник Луїджі Ванвітеллі, Марчелло Фронтон, Карло Ванвітеллі, Франческо Коллечіні, Мартин Бьянкур та ін.
Архітектор Луїджі Ванвітеллі[1]
Засновник король Неаполя і обох Сицилій Карлос ІІІ
Перша згадка 1751 р.
Будівництво 1752 1875 роки
Основні дати:
Будівлі:
палац, чотири внутрішні двори, палацовий театр, каплиця, військові казарми, приміщення для міністрів, шовкова мануфактура, сад бароко, каскад, фонтани, пейзажний парк
Відомі мешканці королі і королеви Неаполя і обох Сицилій
Статус  Всесвітній спадок ЮНЕСКО у Італії
Стан задовільний
Сайт reggiadicaserta.beniculturali.it
Адреса Viale Douhet, 2/A

Палац Казерта (Королівський палац у Казерті). Карта розташування: Італія
Палац Казерта (Королівський палац у Казерті)
Палац Казерта (Королівський палац у Казерті)
Палац Казерта (Королівський палац у Казерті) (Італія)
Палац Казерта (Королівський палац у Казерті) у Вікісховищі?

Палац Казерта (італ. Palazzo Reale, також італ. Reggia ) — найбільший за розмірами королівськй палац у місті Неаполь, вибудований в середині 18 ст. в перехідній стилістиці від пізнього бароко до класицизму.

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Палац Казерта, перспективний вигляд за первісним проектом, гравер Карло Ванвітеллі

Бароковий палац в Казерті належить до найбільших королівських резиденцій у Італії та в Західній Європи. Він більший за розмірами від палацу Гет-Лоо в Голландії, Зимового палацу у Санкт-Петербурзі, низки королівських палаців у Іспанії, Букінгемського палацу в Лондоні.

Палац Казерта мало поступається розмірами велетенському Версальському палацу, велич і гігантоманію котрого наслідував. Однак, палац Казерта, на відміну від довготривалого будівництва Версальського палацу, був вибудований за відносно короткий історичний термін і має більшу стилістичну цілісність, ніж палац французьких королів. Впливи Версальського комплексу відбились і в розплануванні оточення ( трипроменеве розпланування під'їздних шляхів ), і в створенні довгої вісі ансамблю, що губилася в далечині на обрії, і в спробі створити велетенський, надлюдського розміру сад бароко з каскадом, фонтанами, садово-парковими скульптурами. Первісний проект палацу передбачав створення бічних веж на кутах палацової споруди, що мали відсилати знавців палацової архітектри до іспанських алькасарів, перевищуючи їх за розмірами. В реальному палаці від них відмовились. Відмовились також і від велетенського саду бароко, частка котрого замінена на пейзажний парк англійського типу. Таким чином, з роками палацово-парковий анамбль в Казерті набув оригінальності і власного характеру, незважаючи на невеликі домішки і впливи інших зразків.

Палац Казерта розташований на відстані сорок (40) кілометрів на північ від сучасного Неаполя. Палац копіював державницьке значення Версальського палацу, значення королівської резиденції роду Бурбонів і був водночас як королівською резиденцією, так і державним закладом, де розмістили кабінет міністрів Неаполітанського королівства та обох Сицилій.

З грудня 1997 року палац Казерта став частиною Всесвітнього культурного спадку ЮНЕСКО в Італії.

Історія створення і проект[ред. | ред. код]

Антон Рафаель Менгс. Король Карлос ІІІ, перший замовник і володар палацу Казерта. Національний музей Прадо, Мадрид.

За результатами Віденського миру 1738 року королем Неаполя і Сицилій визнали Карла. Молодий король почав будувати нові резиденції. Неаполь, бунтівний і пернаселений бідняками і жебраками, його не задовольнив. До того ж, Королівський палац у Неаполі був мало захищений і вразливий з боку моря.

Король надумав створити нову резіденцію за зразком Версаля за межами Неаполя. Новий майдан був знайдений в провінції Казерта. 1750 року (за офіційною версією) за ціну у 489 343 дукатів у графа Мікеланджело Каетані ді Сермонета була придбана земельна ділянка для реалізації амбітного проекта монарха.

За неофіційною версією, ділянка була конфіскована у Мікеланджело Каетані ді Сермонета «за злочини проти Бурбонів» [2].

Проект нової королівської резиденції в Казерті замовили архітекторові Луїджі Ванвітеллі. Останній був учнем архітектора Філіппо Ювара і заробив добрий авторитет як будівничий низки прагматичних і парадних споруд. Так, Луїджі Ванвітеллі за дорученням папи римського перебудовував базиліку в Лорето, відому католицьку святиню в Італії.

Король отримав готовий проект масштабної резиденції роботи Луїджі Ванвітеллі 22 листопада 1751 року. Надлюдський розмір нового парково-палацового ансамблю, що сперечався розкошами з королівською резиденцією у Версалі, амбітного Карлоса задовольнив. Будівництво розпочали вже через два місяці, бо зима у Неаполі м'яка, не холодна.

20 січня 1752 року ( у день народження короля Карлоса ) відбулась офіційна церемонія початку будівництва. В Казерту на будівельний майдан пригнали два полки та декілька ескадронів кавалерії, що вишукались рядами на поземному плані майбутнього королівського палацу.

Бригада видатних архітекторів і будівельників[ред. | ред. код]

Палац Казерта, генеральний план від 1826 р.
Палац Казерта, поземний план

Резиденція була настільки великою за проектом, що окремі ділянки будівництва очолювали —

  • Луїджі Ванвітеллі — головний архітектор, палац
  • Марчелло Фронтон, архітектор, його помічник
  • Франческо Коллечіні, інженер, будівничий нового акведуку для постачання комплексу водою
  • Мартин Бьянкур, ландшафтний дизайнер по створенню великих парків і садівник, голова армії садівників
  • низка художників декораторів, майстрів обробки різнокольорових мармурів, ткачів і меблярів,
  • майстри садово-паркової скульптури,
  • інженери і майстри фонтанної справи тощо.

Палац вибудували за двадцять вісім (28) років. Потім почався майже сторічний період декорування, облаштування, переробки і ремонтів інтер'єрів. Начерно палац був готовий вже за керування сина першого володаря — принца Фердинанда.

Сам Карлос ІІІ відвідував палац Казерта зрідка, бо заступив 1759 року на престол Іспанської імперії і відбув у Мадрид.

На будівництво було витрачено зі скарбниці Неаполітанського королівства 8 711 000 ( вісім мільйонів сімсот одинадцять тисяч ) дукатів за офіційними даними.

План і архітектура палацу Казерта[ред. | ред. код]

Палацово-парковий ансамбль має типове барокове розпланування. Видовжена вісь ансамблю проведена через припалацову площу, сам палац і крізь сад за палацом. Каскад і канал в регулярному саду - візуальне відтворення цієї вісі.

Палац спроектований і вибудований у вигляді видовженого прямокутника без помітних ризалітів. Внутрішній простір розділений хрестоподібними корпусами на чотири видовжені і прямокутні двори.

Кути видовженого блоку палацу мають незначні виступи з напівколонами, що є швидше натяком на справжні ризаліти. Палац має висоту тридцять вісім (38) метрів. Кількість приміщень з палацовим театром досягла 1200, а кількість вікон — 1970 [3]. З міркувань безпеки короля навіть військові казарми теж розмістили в службових палацових приміщеннях.

Але дощатий руст двох перших поверхів і міжповерхові карнизи і довгі балюстради на даху додають споруді приземкуватого силуету. Треба підійти близько до фасадів, аби відчути їх надлюдський розмір. Монотонну підстриженість має і парковий фасад Версальського палацу. В Казерті монотонну підстриженість намагались прибрати кутовими вежами та підбанником з куполом над середхрестям зали парадних сходів. Але з міркувань економії їх не вибудували, як не вибудували і повного кола корпусів овальної площі, повернутої у місто. За планом Ванвітеллі поряд повинні були вибудувати також університет для аристократів і окрему бібліотеку, котрі теж не були вибудовані. Король і архітектор Ванвітеллі планували 20 кілометрів під'їздного шляху, що теж залишилось тільки в проекті. Але найбільший за розмірами сад бароко в Італії розпланували саме в Казерті.

Будівництво було проведене досить агресивно до середовища. Тут активно міняли природний ландшафт, а первісне поселення перенесли до палацового комплексу на десять (10) кілометрів ближче, аби забезпечити будівництво дешевою робочою силою. До палацу підвели велетенський акведук, вибудували нову шовкову мануфактуру і будинки для родин ткачів, прихованих декором, гідним для паркових павільйонів (район Сан Леучо).

Розміри зовнішніх фасадів 247 і 184 метрів. Фасади палацу не мають виразних архітектурних акцентів. Лише центр фасаду на місто та фасад у парк мають декор у вигляді тріумфальної арки з невеликим фронтоном. Але не вони впадають у око, а дещо монотонні і довгі ряди вікон зі стриманою лиштвою. Архітектор відмовився від використання колон на фасадах взагалі і використав лише напівколони і пілястри.

До найкращих зразків архітектури італійського бароко належить і зала зі сходами у середхресті комплексу. Пілони, пілястри і сходинки з балюстрадами створюють дивовижну картину казкового палацу, котрі створювали лише на умовних, фантастичних декораціях у італійських барокових виставах. Міць пілонів середхрестя мала підтримувати підбанник і купол, котрі не були вибудовані. Тому конструкція мурів у важливих ділянках споруди досягла п'яти з половиною метрів завтовшки.

Фасади палацу Казерта[ред. | ред. код]

Парадні сходи[ред. | ред. код]

Барокова зала для парадних сходів в середині комплексу

Вибрані інтер'єри[ред. | ред. код]

Декоративна скульптура саду бароко[ред. | ред. код]

Колекція портретів[ред. | ред. код]

Колекція портретів — це галерея офіційних ( компліментарних і парадних ) зображень володарів палацу чи їх вельможних родичів. Галерея має швидше історичне чи іконографічне значення, ніж мистецьке. Творів високого мистецького ґатунку серед них обмаль.

Палац Казерта в 20 ст.[ред. | ред. код]

  • З 1919 року палац Казерта став власністю італійської держави. Королівські апартаменти були відчинені для відвідувачів як музей побуту. В інших приміщеннях розмістили низку державних установ.
  • В роки режиму Беніто Муссоліні увесь палац за його наказом віддали Військовій академії аеронавтики. Під час військових операції у Неаполі і околицях палац постраждав від гармат, особливо постраждав старовинний бароковий сад. Постраждала і каплиця палацу, де були знищені дев'ять картин вівтаря.
  • 14 грудня 1943 року палац Казерта відбили у ворога вояки союзників, що розмістили в ньому головний штаб. 27 квітня 1945 оку в палаці відбулося підписання угоди про остаточну капітуляцію вояків нацистської Німеччини в Італії. Але палац і, особливо, сад бароко, що постраждали від обстрілів, потребували консервації і негайної реставрації.
  • У повоєнний період були ремонтовані зали. Картини, палацові меблі, бібліотека були частинами перевезені у інші палаци. Особливо масштабні відновлювальні роботи були проведені в саду бароко, що надто постраждав під час обстрілів. Були замінені або наново висаджені цілі масиви самшиту, переважно за проектами Луїджі Ванвітеллі та садівника Мартина Бьянкура. Реставраційні роботи були закінчені у 1958 році. Для відвідин знову були відкриті колишні королівські апартаменти, палацовий театр і палацові сади.
  • Колишні приміщення офіційних установ віддали новим місцевим установам — кампанії «Storia Patria», Адміністрації культурного спадку Казерти, регіональній туристичній установі. В палаці розмістили також Учнівський туристичний коледж.
  • 1994 року в палацових залах тодішній президент Італійської республіки Оскар Луїджі Скальфаро приймав голів семи розвинених держав Західної Європи (Велика Сімка).

Джерела[ред. | ред. код]

  • Genny Bruzzano: Das Königsschloß von Caserta. Führer durch das Schloß und den Park. Pubblitaf, Neapel [1997].
  • George L. Hersey: Architecture, Poetry and Number in the Royal Palace at Caserta. MIT Press, Cambridge und London 1983, ISBN 0-262-08121-0.
  • Margot Maria Hleunig: Die Deckenmalerei des 18. Jahrhunderts der königlichen Appartements im Schloß Caserta. Dissertationsschrift. Freiburg im Breisgau 1996.
  • Gian Marco Jacobitti: Il Palazzo Reale di Caserta. Electa, Neapel 1994, ISBN 88-435-4801-8.
  • Loretta Santini: Caserta. Der Palast, der Schloßpark, das alte Caserta. Plurigraf, Terni und Narni 1984.
  • Aldo Zucchi: Caserta. Die großen Wasserfälle und der Königspalast. Umbriagraf Terni, Terni.
  • Aldo Zucchi: Illustrierter Führer des Königspalastes und des Parks von Caserta. Umbriagraf Terni, Terni.


  • Attlee, Helena (2006). Italian Gardens - A Cultural History (paperback). London: Frances Lincoln. pp. 240 pages. ISBN 978-0-7112-3392-8.
  • Hersey, George. Architecture, Poetry, and Number in the Royal Palace at Caserta, (Cambridge: MIT Press) 1983. Caserta interpreted through the Neapolitan philosopher Giambattista Vico

Примітки[ред. | ред. код]

  1. The Bourbons of NaplesLondon: Faber and Faber, 2009. — P. 79. — ISBN 978-0-571-24901-5
  2. A. Zucchi: Illustrierter Führer des Königspalastes und des Parks von Caserta, S. 3.
  3. Architecture, Poetry, and Number in the Royal Palace at Caserta

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Палац Казерта

Див. також[ред. | ред. код]