Палац Ледуховських у Смордві

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Палац Ледуховських у Смордві
Палац Ледуховських у Смордві.jpg

Країна Україна Україна
Розташування Рівненська область
Млинівський район
с. Смордва
Тип будівлі палац
Будівник Генрик Марконі
Засновник Януш Ледуховський
Будівництво XVIII століття — XIX століття
Відомі мешканці Ледуховські
Стан повністю зруйнований

Палац Ледуховських у Смордві — визначна пам'ятка архітектури у селі Смордва, Млинівський район, Рівненська область. До сьогодення не зберігся[1].


Історія[ред. | ред. код]

Мало істориків цілеспрямовано опрацьовували минуле Смордви. Відомий у міжвоєнні своїми путівниками (в тому числі «Ілюстрованим путівником по Волині» 1929 року) доктор і краєзнавець Мєчислав Орлович писав, що в XVI столітті у Смордві був ренесансовий мурований замок з баштами.

Про те, в чиїй власності перебувало містечко в XVII столітті, нічого не відомо. Однак в наступному столітті Смордва уже належала Ледуховським. Це давній волинський рід, який був представлений переважно на Волині. Їхня основна резиденція була в Лідихові неподалік Кременця.

Історик і дослідник палаців Роман Афтанази припускає такий розвиток подій: якщо в Смордві існував давній замок, то на початку ХІХ століття один із Ледуховських перебудував його у стилі класицизму. Яким він точно був невідомо, але точно знаємо, що в 1850 — максимум 1860-х роках Януш Ледуховський ґрунтовно перебудував його. А допоміг йому в цьому (зробив усю роботу за його гроші :)) польський архітектор італійського походження Генрик Марконі, автор десятків палаців, церков, вокзалів, ратуш, санаторіїв, один із найвидатніших польських архітекторів першої половини ХІХ століття.

Забудова[ред. | ред. код]

Палац був двоповерховою в основній масі спорудою з вежами і аркадою з одного боку, технічно реалізованою у вигляді контрфорсу. Частина з центральним входом мала три поверхи, широку відкриту лоджію з балюстрадою і барокове завершення. Велика восьмигранна вежа при палаці мала 4 поверхи, завершувалася зубцями, а в пізніший час — і гострим шпилем з черепиці. Нижня частина вежі могла бути залишком давнього замку. Друга вежа — циліндрична — мала 3 поверхи. Обидві наче «вростали» у будівлю і були її невід'ємною частиною.

На іншому кінці палацу, де не було башт, містилася двоповерхова аркада з імітацією лоджії. В цій частині діяв зимовий сад. Широкі і високі арки були засклені. Весь палац був накритий високим дворівневим дахом з люкарнами (вікнами в даху).

Перед палацом стелився широкий газон, оточений по боках прогулянковими стежками та під'їзною дорогою. Дерев багато не садили навмисно, щоб не затуляти чудовий вигляд, який відкривався з вікон будівлі. Кілька старих лип і тополь оточували маєток, а також клумби з квітами. Невеликий парк розташовувався за палацом.

На початку ХХ століття палац зазнав косметичної перебудови архітектором Стефаном Шиллером з метою увиразнити вигляд палацу і його основні акценти. Були проведені деякі роботи на даху, вежі отримали гострі шпилі, головний вхід — виразні корінфські пілястри (пристінні колони). Шиллер також вибудував в'їзну браму.

Планування палацу всередині було анфіладним, тобто з послідовними поєднаними кімнатами. В бічним крилах система ускладнювалася і була доповнена різними коридорами. Кімнати були оздоблені багатою ліпниною, мали дубову підлогу кількох відтінків, викладену орнаментом з квадратами. Великі зали прикрашали муровані каміни. З центрального залу був вихід до ставу, який з трьох сторін оточував комплекс. В палаці містилися цінні колекції порцеляни, живопису, срібла, книжок.

Вони були пограбовані наприкінці Першої світової війни. Після Другої світової палац був повністю зруйнований. Від нього залишилися тільки підземелля і численні речі, які іноді викопують на городі селяни[2].

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]