Палац Національного військового кола
| Палац Національного військового кола | |
|---|---|
|
| |
  Палац Національного військового кола Палац Національного військового кола (Румунія) | |
| Країна |
 Румунія[1] |
| Територіальна одиниця | Бухарест[1] |
| 44°26′06″ пн. ш. 26°05′49″ сх. д. / 44.435082000027776417° пн. ш. 26.09714300002777776° сх. д.Координати: 44°26′06″ пн. ш. 26°05′49″ сх. д. / 44.435082000027776417° пн. ш. 26.09714300002777776° сх. д. | |
| Стиль | академізм |
| Архітектор | Dimitrie Maimarolud |
| Сучасний стан | культурна пам'ятка Румунії державного рівняd[1] |
 | |
 Палац Національного військового кола у Вікісховищі | |
Палац Національного військового кола, також відомий як Палац Офіцерського кола (рум. Cercul Militar Național), розташований на вулиці Костянтина Міле в Бухаресті, Румунія. Він був побудований у 1911 році за проектом головного архітектора Дімітріє Маймаролу у французькому неокласичному стилі. Бенефіціаром було Офіцерське коло Бухарестського військового гарнізону, засноване у 1876 році.[2][3]
Історія[ред. | ред. код]
Палац був побудований на місці старого монастиря Сариндар; фонтан перед палацом носить його ім'я.[4] Будівництвом займалася команда на чолі з архітектором Маймаролу у співпраці з інженерами Ангелом Саліньї та Еліє Раду, разом з Полом Саліньї та Мірчею Раду;[5] внутрішнім оздобленням керував архітектор Ернест Доно.
У 1916 році, під час німецької окупації Бухареста у Першої світової війни інтер'єри будівлі були спустошені. Після закінчення війни палац був офіційно відкритий у 1923 році.[6] У комуністичний період назва була замінена на «Центральний будинок армії» (рум. Casa Centrală a Armatei). У 1989 році він був перейменований на «Національне військове коло» (рум. Cercul Militar Național).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Wiki Loves Monuments monuments database — 2017.
- ↑ Palatul Cercului Militar. ziarullumina.ro (рум.). Архів оригіналу за 9 жовтня 2014. Процитовано 18 грудня 2014.
- ↑ Cercul Militar Național - Repere istorice. www.cmn.ro (рум.).
- ↑ Cristian Moisescu, Un monument bucureștean disparut – Biserica Mânăstirii Sărindar, Revista Muzeelor Monumentelor Istorice, 1976, p 61.
- ↑ Cercul Militar Național – Monografie. www.cmn.ro (рум.). Процитовано 25 грудня 2020.
- ↑ Constantin Kirițescu, România în anii primului Război Mondial, Editura Militară, București, 1987
|
