Сама будівля — двоповерховий будинок, що отримав ориґінальне планування piano nobile, і не подібний до інших палаців Речі Посполитої. Вплив особистого смаку Барбари Санґушкової є визначним у реалізації проєкту, її не задовольнив проєкт розроблений Паоло Фонтана: Якуб Фонтана, королівський архітектор, доопрацював проєкт. До палацу добудовано двір, що з'єднав його з палацом князів Заславських і залишками Новозаславського замку. Будівельні зусилля, здійснені під зверхністю князів Санґушків на новозаславському замковому обширі, були настільки змінили його образ, що й сам замок відтоді отримав нове ім'я — замок Санґушків, а й просто «палац».
Після поразки Перших визвольних змагань, палац використовувався Радянською армією, яка не ставилася до будівлі з належною до її історичного значення повагою. Навіть взяття 1963 року цієї визначної пам'ятки під охорону держави не зупинило процесу її поступового руйнування.
Після проголошення Україною незалежності у 1991 році ставлення до пам'ятки не змінилося: без належної підтримки палац руйнується і загрожує зовсім зникнути з лиця землі. У 2021 році палац було включено до переліку об’єктів культурної спадщини Європи, яким загрожує зникнення[1].
Ініціаторкою зведення нового палацу, що в подальшому отримає ім'я палацу Санґушків, на обширі Новозаславського замку виступила вдова по князю Павлу Карлу СанґушкуБарбара Санґушкова. Проєкт виконав придворний архітектор Паоло Фонтана. Проте старий архітектор не міг вповні задовольнити будівничих амбіцій княгині, в зв'язку з чим вона заручилася досвідом королівського архітектора Якуба Фонтана, який вніс свої корективи до ескізу палацу[2].
Протягом 1754–1755 років було підготовлено будівельні матеріали: випалено цеглу, виламано камінь під фундамент, заготовлено ліс. Стіни палацу вимурувано до 1759 року, тоді ж встановлено крокви і покрито дах черепицею. Протягом 1759-1764 років будівлю цілком потиньковано, встановлено частину вікон і дверей, у деяких кімнатах вимощено підлогу. У вестибюлі палацу збудовано двоспадові сходи оздоблені залізною балюстрадою. Вестибюль накрито маточкоподібним куполом з бляхи. Частину мистецького оздоблення зал і покоїв, а також камінів виконав Ян Пуш з Аннополя. Будівництво затягувалося через брак у місті необхідних майстрів і матеріалів. До прикладу, завіси, клямки і кутики замовляли одразу в кількох місцевостях: Терешках, Шепетівці, Аннополі, Мізочі. Камінь для камінів везли з Кунева, а для підлоги аж з Теребовлі. Бляху замовляли у Данціґу, олово у Конському.
Хвороба завадила Паоло Фонтана закінчити справу своїх рук. Роботи над палацом завершено в 1765 —1770 роках під керівництвом підскарбія заславського Юзефа Марковського: вправлено вікна, встановлено кутики і замки, печі обкладено кахлями. 1774 року резиденцію передано на уряд управителя Яна Шумінського[3].
Прибув його королівська величність до згаданого замку під салют з гармат де його привітали князі стражники, князь воєвода волинський, Валевський воєвода сєрадзький, Млоцький каштелян волинський, прилуцький каштелян Бжезінський, Стецький староста овруцький, інші присутні гості, і був проведений на гору до великої зали де найяснішому панові княжна господиня представила очікуючих там дам. Пішов потім його королівська величність до свого покою, по чому настав обід, покликавши до себе князя коронного стражника і нагородив його Орденом Білого Орла.
Дано гарний обід на кількадесят осіб під час якого князь пив за здоров'я його величності короля під постріли з гармат, а його королівська величність згадав також про здоров'я господаря, наголошуючи на їх милій дружбі. По обіді й каві князь представив його величності кількох прибулих волинських громадян. Пішов після того його королівська величність до свого кабінету, а гості, як кавалери так і дами нікуди не йшли і бавилися до години 6-ї, коли почалася гра на розставлених столиках, а музика заславського гарнізону добрій думці сприяла. Вийшов потім король його величність і бавився разом з усіма більш як дві години, а обійшовши стіл до вечері прибраний пишними срібними сервізами, порцеляною і кришталем, повний вишуканих страв, провів на вечері немало часу, поділяючи компанію. Вечеря затягнулася до години 11-ї, а гості так бавилися, що ледве о 2-й ночі розійшлися по покоях. (…) Прокинулися як звичайно о 6-й ранку, а виїхали лиш о пів на 9-у з тієї причини, що його королівська величність залагоджував інтереси громадян, які прохали аудієнції; до поїзду королівського було дано 10 коней зі стайні князя (…)[8]
Розміщено нас у гостинному дворі. Хрущьов[13] без жодного запрошення заїхав з дружиною і сім'єю до замку і там розташувався. Княгиня сама відрядила до нас маршалка двору, довідатися, що потребуємо. Протягом трьох днів нашого тамтешнього побуту присилала нам сніданок, обід і вечерю. (…) Увечері Хрущьов послав до мене з донесенням, що княгиня Санґушкова жадає мене побачити і попрощатися. Відтак із моїм сторожем Тітовим[14] подався до замку. Княгиня та, зі страху зупевне, жертвує себе москалям, після привітання відвела мене всторону і після чуйних уболівань над моєю долею, сказала мені, що доля моя у моїх руках, що можу обирати або найсвятіші нагороди, або також найстрогішу кару; що все залежить від моєї щирості у викритті усіх таємниць революції і здачі тих, хто до неї найбільше доклався. — Пані! — Відповів. — Наша революція не мала секретів. Батьківщина роздерта, здирствами і ґвалтами збезчещена, це викликало розпач і потребу взятися за зброю. Хоч Бог і не посприяв добрій справі, принаймні не допустив, щоб ми зганьбилися і підступно згинули. — І не скажете навіть імен? — Ні; найнестерпніші тортури не змусять мене віддати на помсту доброчесних земляків моїх. — Від душі вас шкода. — Пані надто ласкава.
У 1860-х до палацу добудовано другий ярус східних і західних ризалітів, у яких влаштовано аркові віконні прорізи, по кутах оздоблено пілястрами, увінчено трикутними фронтонами і покрито двоспадовим дахом[23].
При його зв'язках[25], розлогості земель та кількості фабрик ворожість князя Санґушка до нашого уряду є силою, що нею не можна нехтувати в цьому краї. Подібна нагода вдруге може не повторитися, відтак не треба її упускати. Звертаю увагу на велике враження, яке справить на весь південний захід перехід цього багатства у власність росіян. З гнізда революції, яким він є, маєток перетвориться на непорушну твердиню російської сторони. Уряд, на мою думку, має незаперечне право позбавити князя Санґушка і його спадкоємців нагоди володіти землями на території Росії (…)
Вже під кінець 19 століття був розроблений проєкт переоблаштування палацу князів Санґушків під казарму, в якій мали розміститися помешкання, їдальня, бібліотека тощо для офіцерів російського війська[26].
Галерея портретів дідичів — князів Санґушків[ред. | ред. код]
Знаний любитель старосвітської архітектури Георгій Лукомський, відвідавши 1913 року місто, що тоді вже називалося Ізяслав, залишив такий опис стану архітектурного комплексу колишньої князівської резиденції:
У ньому немає вже баневого покриття серцевої частини, немає і півкруглих фронтонів на його бічних крилах. Немає й усієї мансардної крівлі помітної ще на малюнках Napoleona Ordy, тобто частин, що були ще в 40-50-х роках XIX ст. Тепер у палаці офіцерське зібрання. Всередині залишилися лише сходи з дивовижної краси поруччям, але вже немає усіх меблів, boiseries, картин французької і фламандської шкіл[27].
Під час Першої світової війни палац не постраждав. Росіяни й надалі використовували приміщення комплексу під військові потреби, змінився хіба що порядок. У колишньому палаці Заславських розташувалися гавптвахта, карцери і цойґгавз, у східному одноповерховому корпусі були помешкання офіцерів. У пивницях розташувалася навчальна кімната артилерійської школи. Перший поверх колишнього палацу Санґушків був пристосований під майстерні, а на другому також розміщувалося офіцерське житло. У дворі викопали криницю[28].
Помремо але не здамося (рос.Умрем но не сдадимся) — вандальське графіті часів СРСР на стіні палацу
1944 року внаслідок артобстрілу Червоною армією і спричиненої ним пожежі палац суттєво ушкоджений. Після Другої світової війни будівля палацу Санґушків не використовується. Крокви і дерев'яні перекриття знищені за допомогою важкої військової техніки і використані для опалення.
Палац Заславських і Новозаславський замок після незначного ремонту і направлення дахів призначено на гуртожиток[30] і військові склади 88 полку радянської армії[31].
На початку 1980-х радянські військовики остаточно припинили використання комплексу. Замок був приречений на повільну руйнацію і цілковите зникнення.
У 1759 —1764 роках між новозбудованим палацом Санґушків і палацом Заславських зведено палацову арку, прямокутну в проєкції, з трьох сторін, окрім східної, оточений галереями, зі сходу і заходу двома монументальними брамами.
На думку дослідників, композиція палацової арки заславського замку вирізняється високою мистецькою вартістю і є «єдиним подібним рішенням не лише на Волині, але й в архітектурі цілої Речі Посполитої»[33]. Власне це є патіо.
Східна брама занавісом сполучає дві галереї, бічні стіни яких із заокругленими наріжжями становлять до неї кутові ризаліти, додатково закцентовані декоративними вазонами. Складається враження суцільної стіни з п'ятьма арковими прорізами, що підсилюються тосканськими пілястрами, наголошеними на ризалітах, які підтримують відрізки балок з профільованим карнизом і аттиком. Стінки аттика мають утоплені площини зі зрізаними кутами, з яких виділяються площини, виконані своєрідним ланцюговим мотивом. Центральна арка більша за розмірами, наголошена потужнішими пілястрами, що підтримують трикутний фронтон[34]. Західна брама фактично повторює східну, однак є значно фундаментальнішою. Ця вежа, перекрита хрестовим склепінням, вирізнялася характерним бельведером, що мав вигляд півсферичної бані зі шпилем на незначному підбаннику і хрестоподібному даху, прикритому з чотирьох сторін лучковими фронтонами, прикрашеними розетками.
Перекриття галерей склепінчате — хрестове, покрите односпадовим дахом, конструкції якого на сьогодні повністю втрачені. Розмір двору у проєкції — 30×30 м. Висота від поверхні землі до верхньої частини наявних конструкцій становить близько 4,5 м. Стіни та підпружні арки викладені з червоної обпаленої цегли розміром 270х140х70 мм на вапняному розчині. Товщина швів близько 1 см. Кладка ланцюгова — чергування тичкових і ложкових рядів.
Після 1870 року арки частково замуровані, і в них утворені прямокутні віконні і дверні прорізи. Над східною брамою побудовано дзвіницю у вигляді арки з трикутним фронтоном, бельведер над західною знищено[35].
Частина південної галереї палацової арки зруйнована технікою міського комунального підприємства під час проведення «суботника» наприкінці 1990-х років[36].
1765 року розпочато роботи з реконструкції фортифікацій, успадкованих від Новозаславського замку. З боку Горині підвищено мур, поглиблено рови, розбудовано і зміцнено наріжні бастіони[37].
Оборонна замкова система налічувала чотири бастіони. На північно-західному бастіоні вивищувалася кам'яна восьмистороння вежа зі стрільницями, вкрита конусоподібним дахом, зруйнована під кінець 19 століття. Її спорудження ймовірно слід пов'язувати з будівельною активністю князя Олександра Заславського, на замовлення якого архітектор Валентин Мочиґемба збудував у заславському замку серед іншого «вежу від ставу»[38]. Остаточно систему бастіонних фортифікацій знищено протягом 20 століття. Нині про колишні укріплення свідчать лише земляний вал з боку річки Горинь і рови зі східної і західної сторін замкового обшару.
Відомий український історик Володимир Антонович твердив, що замковий обшир був обмежений каналом, який з'єднував річку Понору з Горинню[39]. Таке твердження здається малоймовірним, адже рівень води у цих річках навіть у давнину не сягав такої висоти.
Наприкінці 1750-х років розпочато роботи зі створення парку. Від 1760 року цим питанням займався Йоган Георг Кнакфус з Антонінів, позаяк попередній садівник не впорався з цим завданням. Проєкт розробив Карл Георг Кнакфус. На середину 1760-х парк було розплановано і посаджено[40].
Парк розкинувся на невеликій площі, отож наприкінці 18 століття Клементина Санґушківна заклала новий парк. Він розташувався віддалік від палацу на передмісті Климівка[41].
1944 року на терені колишнього парку проводилися навчання роти саперів 234 фронтового запасного полку Червоної армії[42].
План. A: Палац Санґушків; B: Двір; C: Палац Заславських; D: Старий корпус Новозаславського замку; E: Стайні; F: Костел Святого Йосипа і монастир Лазаритів; G: Шпиталь ЛазаритівВид на палацовий комплекс Нового Заслава. Світлина 1860-х років
За «Інвентарем палацу Заславського в день 1 серпня1857 р., що був написаний» на першому поверсі розташовувалися тринадцять кімнат, для «розваг, прийомів і спання». Один з покоїв мав чотири мозаїчні колони, інші були поклеєні «мальованим папером». У шести кімнатах підлога була вкрита плиткою, в двох — імітація під цеглу, у п'яти — дерев'яна. Двоспадовими сходами головного вестибюля можна було піднятися до невеличкого передпокою з двома колонами, звідки відкривалися двері до заль. На другому поверсі було три передпокої (перед обідньою залою, перед «жовтим» покоєм і в західному павільйоні) та вісім кімнат, з яких два «мозаїчні», один з «стіною через середину», другий з чотирма колонами і опуклою стелею оздобленою ліпниною. У чотирьох покоях стіни були декоровані папером, стелі обрамлені ліпниною. Остання «жовта» кімната слугувала для гри у більярд. Крім «жовтого» для забав, існував ще «зелений» покій[43].
Замковий інтер'єр старанно тут підтримується. Прикрашено його чисельними пам'ятками; декілька заль з фамілійними портретами, багата колекція живопису, серед яких кілька відомої фламандської школи. Також багата колекція старих гравюр, польських і англійських і незлік китайської порцеляни.[44]
Після продажу замкового комплексу російській владі мистецькі збірки і палацове опорядження вивезене. Архів, частина меблів, живопису тощо опинилися у Славуті. Інша частина меблів, колекція портретів, розкішні кришталеві люстри перенесено до Антонінів. Частина збірок потрапила також до Ланьцута[49].
Розпланування другого поверху (цокольного поверху) палацу 2,5 шляхове. Комунікаційний шлях проходить через середину цілого будинку, перехрещуючись з перепендикулярно розташованими сіньми. Крім того довгий серединний коридор з'єднується з другим поперечним коридором, розташованим вздовж західної стіни. Перший поверх (в європейській термінології) вирізнявся ориґінальним розв'язанням — італ.piano nobile, дос. «благородний рівень»), двошляховою системою, що з'єднувала репрезентаційні приміщення анфіладою[50]. Перекриття, за невеликим виїмком, по балках.
Фасад палацу Санґушків акцентовано по боках двома потужними двовісевими ризалітами, увінченими лучковими фронтонами, які оздоблені рельєфними зображеннями гербів і обладунків. Серцевину палацу становить монументальний ризаліт, у якому розташувався головний вхід до палацу, що має вестибюль і сходову кліть, у проєкції наближений до квадрата з сильно заокругленими кутами, значно випинається за фасад будинку. Фасад серцевинного ризаліту прикрашають доричні та іонічні пілястри, що підтримують профільовані балки. У долішньому ярусі ризаліту влаштовано два віконних прорізи, в горішньому — п'ять. Горішні вікна оздоблені декоративними щитками, утвореними хвилястими пелюстками, поєднаними з лучкуватим карнизом. Перед ризалітом підноситься фундаментальний портик на чотири колони, підкреслений втопленими по боках колонами. Вивершується розвиненим розкрепованим антаблементом, з високим аттиком, що частково затуляє бляшаний тичинкоподібний купол.
За автора центрального вестибюля палацу слід вважати архітектора Якуба Фонтана, хоча загальним опрацюванням проєкту займався Паоло Фонтана.
Значно скромнішим виглядає фасад від парку. Він також розчленований трьома ризалітами. Незначним тривісевим серединним ризалітом з надбудованим мезоніном і потужними бічними ризалітами, увінченими декорованими фронтонами. Найбільше уваги архітектор приділив серединному ризалітові. Його кути заокруглено, долішній ярус прикрашено рустуванням, горішній поодинокими пілястрами, що підтримують балки і трикутний фронтон. Парковий фасад має багато аналогій у сучасній польській архітектурі[51].
По периметру фасад палацу оперізує розвинений карниз, що переривається ризалітними добудовами східного і західного боків. Вікна долішнього ярусу вінчають декоративні фільонки. Вікна горішнього ярусу обрамлені лиштвою.
Був накритий ламаним чотириспадовим черепичним дахом. Піддашшя освітлювалося за допомогою восьми круглих люкарн.
Розмір палацу, враховуючи ризалітні виступи, 73,33×34,25 м. Стіни викладені з червоної обпаленої цегли розміром 310х150х70 мм на вапняно-піщаному розчині.
Будівлі палацу князів Санґушків у поєднанні з палацом князів Заславських, Новозаславського замку і комплексу монастиря ордену отців Лазаритів є втіленням чіткої композиційної ідеї, яскравим зразком волинського містобудування епохи Бароко.
Нині палац перебуває у жахливому занедбаному стані. Дах, перекриття (окрім деяких склепінчатих), вікна, підлога, окремі несучі стіни, декоративне оздоблення, тощо повністю знищені.
Фасад від парку
Залишки колони в інтер'єрі першого поверху
Склепіння однієї з кімнат
Залишки тинькування «жовтого» покою
Сходи головного вестибюля
Другий ярус головного вестибюля
Замковий міст
Серцевий ризаліт зі слідами обстрілу з вогнепальної зброї
Постановою Ради Міністрів УРСР від 24 серпня1963 року № 970 комплекс пам'яток, розташованих на новозаславському замковому обширі під загальною назвою «Садиба», узято під охорону держави[52].
Видобута з палацевих стін цегла на подвір'ї мисливців за будівельними матеріалами. Кадр із сюжету телевізійних новин
2006 року український уряд виділив кошти на виготовлення передпроєктної документації для проведення реставрації Старозаславського замку і архітектурного комплексу Новозаславського замку в сумі 500 000 грн., й окремо 250 000 грн. на розчистку завалів і протиаварійні роботи по палацу князів Санґушків[54][55]. З 2007 року фінансування програми реставрації архітектурної спадщини Ізяслава припинено.
Будівлі архітектурного комплексу систематично піддаються нападам вандалів і мисливців за будівельними матеріалами. Зокрема, 2007 року в етері місцевого телебачення ПП «Візит-Контакт» було показано сюжет, де наводилися докази умисного нищення палацу князів Санґушків. На жаль, після показу цього сюжету і безпосереднього звернення знімальної групи до правоохоронних органів «складу злочину» в діях зловмисників виявлено не було.
Західний фасад палацу кн. Заславських. Сучасна світлина
Архітектурний комплекс 16-18 століть, що постав у зв'язку із закладенням князями Заславськими в останній чверті 16 століття міста Нового Заслава. Розташований на мисі при впадінні річки Понори до річки Гориня. Неодноразово перебудовувався. У 17 столітті це був комплекс кам'яних і дерев'яних споруд, оточених розвиненою оборонною системою. Тоді ж на обширі замку збудовано цегляний двоповерховий будинок — палац князів Заславських.
Складається з двох двоповерхових будинків, північно-західні кути яких підперто потужними контрфорсами. Західний фасад палацу Заславських розчленовано на площини і наголошено вертикальними рустованими пасами тривісевої серединної частини, що ледь виступає за фасад, і двох бічних. Серединна частина західного фасаду увінчувалася фронтоном зі спливами. Оперізаний карнизом складного січення. Був накритий вальмовим дахом.
Включений до нового архітектурного ансамблю після побудови в 1754–1770 роках палацу князів Санґушків.
Йозеф Кріхубер. Обід у Заславі 1822 року. Графиня Йоанна Попелівна-Стецька перша праворуч з жіночого товариства
Коїлося це за життя князя Януша Санґушкастражника великого коронного, коли то одного дня об'явився на Заславському замку старий жебрак. Ще ніхто потребуючий співчуття не пішов від воріт того замку з порожніми руками, як і цього разу княгиня стражникова[57] відома своїми цнотами і чеснотою невіста, турботлива і уважна милостинею обділити його наказала. Прийняв її жебрак із покорою, лише наполягав, щоб було йому дозволено з княгинею наодинці перемовитися. Коли задоволено було бажання його, після кількох слів вдячності, оповів щось на кшталт: «За містом Вашим пані є старі мури, про які знаєте напевно; колись то був оборонний замок, домівка Ваших предків, ніхто з нині живущих його іншим ніж тепер не пам'ятає, один я лиш такий зостався зі слуг того дому, що на власні очі бачив його піднесення і занепад. Неприятель і час знищили той замок, лишилися однак у завалених його льохах великі й необраховані скарби, один я тільки можу вказати, де слід їх шукати. Завчасно проте застерігаю Вас, люба пані, допіру як будемо близько від мети нашого пошуку, Заслав запалає, а коли буде по справі, згорить цілком. Не переймайтеся однак княгине і не зважайте на те, віднайденими бо скарбами втрати мешканців втричі зможете відшкодувати; я ж постійно буду під Вашою владою і за все відповім». Повернулася княгиня до гостей своїх й переказала їм свідчення жебрака. Сповнені цікавості почали на неї гуртом налягати, щоб до слів жебракових прислухалася. Відтак назначено було день початку робіт, а комендант військової залоги, що перебувала тоді саме в місті, підлеглих своїх для помочі і поспіху затруднив. Швидко рухалася робота за вказівками жебрака, а княгиня, гості замкові (серед яких була хорунжівна Стецька[58]) і десь половини мешканців міста, зранку вже пантрували біля місця початку робіт. Над вечір коли розкопки до завтра мали відкласти, у одного з копачів зломився заступ, на камінь наткнувшись. Радісний галас злетів з вуст присутніх, коли було помічено щось на кшталт склепіння, тієї ж миті йокнули дзвони кількох костелів та церков заславських, й широка заграва пожежі розлилася над містом. Порух охопив серця присутніх, й усе, що було живе, занедбавши шуканину, поквапилося рятувати свої й Божі обійстя. Подибав слідом і таємничий жебрак й терпляче очікував заспокоєння переполоху. І знову за кілька днів цікавість і хтивість перемогли обачність, а підбурена людом і комендантом княгиня, вирушила за місто, в оточенні кінних поїздів і пішоходів, зі старим жебраком на чолі. Тисячі рук взялися разом до роботи, й двох годин не встигло сплинути, як з'явилися перед очі шукачів важкі ковані двері; оце зараз страшне видовище знову перервало їхню роботу. Заслав на чотирьох відрогах своїх пломеніючим вогнем запалахкотів; дарма що була покинута в місті для запобігання цьому залога, й вона нічогісінько не могла вдіяти. Дзвони тривожним янчанням заглушали зойки втікаючих скарбошукачів, чорні клуби диму, як розбурхані хвилі неслися над містом, а голосіння й нарікання лунали довкруги. Проте вагався люд здобичі хтивий, погроз і закликів княгині наслухавшись, допоки не показався від міста почет духівництва з образом Богородиці на чолі, і впавши перед княгинею на коліна, почали заклинати її покинути ту страшну й пов'язану з такою кількістю нещасть забавку. Тільки тоді враження від подій досягло усвідомлення, погамувало і упокорило помисли всіх, що на коліна падати почали, благаючи порятунку у своєї покровительки, після чого з образом негайно до міста рушили. Згасла тоді й пожежа навіть при млявому гасінні, лишень жебрак загубився в натовпі й від тоді його більше не бачили, а княгиня роздавши щедрі відшкодування родинам погорільців землею і грузом розкопки засипати наказала[44].
↑Вдячний за виявлену гостинність Станіслав Авґуст подарував княгині Кароліні Санґушковій (Ґоздзькій) діамантові браслети. Під час другого візиту король нагородив князя Януша Санґушка орденом Білого Орла.
↑Карл Санґушко був пошлюблений зі своєю кровною Доротою Санґушківною. Після розлучення з нею провадив життя самітника в заславському палаці, де й помер. Див.: Aftanazy Roman. Materiały do dziejów rezydencji. Warszawa, 1988. T. 5 a. S. 647.
↑Aftanazy Roman. Materiały do dziejów rezydencji. Warszawa, 1988. T. 5 a. S. 648—649.
↑Jόzef Skrabski. Paolo Fontana. Nadworny architekt Sanguszkόw. Tarnόw 2007. S. 89-90.ISBN 978-83-85988-77-9(пол.)
↑Хроніка 2000. Український культурологічний альманах. Київ 2005. Вип. 63-64. Ч. 2: Георгій Лукомський і українська художня культура. С. 30.
↑Романова Т. Г., Банько В. Г., Крощенко Л. М., Фишман Р. Л., Гончар Л. Г. Памятник архитектуры охр. 758/1 Усадьба. Дворец XVIII в. Предварительные работы. Киев, Институт «Укрпроектреставрация», 1989. (рос.)
↑Як особливе звитяжство в радянській історіографії подавалося, що «червоні вояки закидали ворога гранатами». Див.: Дубинский И., Щевчук Х. Червонное казачество. Киев, 1977. С. 70. (рос.)
↑Є. Ковальчик. Пізньобарокові магнатські резиденції на Волині та Львівщині // Українське Бароко та європейський контекст. Київ 1991. С. 56.
↑Jόzef Skrabski. Paolo Fontana. Nadworny architekt Sanguszkόw. Tarnόw 2007. S. 87, 241—242.ISBN 978-83-85988-77-9(пол.)
↑Абрамович Н. Волинська старовина: опис пам'ятників старовинної архітектури на Волині за Г. Лукомським. Житомир 1914. С. 63.
↑Сергій Охрімчук. Тут буде місто-сад // «Зоря Надгориння» 22. 04. 1999.
↑Jόzef Skrabski. Paolo Fontana. Nadworny architekt Sanguszkόw. Tarnόw 2007. S. 87.ISBN 978-83-85988-77-9(пол.)
↑Володимир Александрович. Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського // Український археографічний щорічник. Вип. 15. Т. 18. Київ 2010. C. 176—177.
↑Антонович В. Б. Археологическая карта Волынской губернии. Москва 1900. С. 103. (рос.)
↑Dunin Karwicki J. Wedrowka od zrodel do ujscia Horynia. Krakow 1891. S. 47-48; Aftanazy Roman. Materiały do dziejów rezydencji. Warszawa, 1988. T. 5 a. S. 651—652; Teresa Zielińska. Poczet polskich rodów arystokratycznych. Warszawa, 1997. S. 374. (пол.)
↑Aftanazy Roman. Materiały do dziejów rezydencji. Warszawa, 1988. T. 5 a. S. 651. Див. про архів: Ковальський М. П. Документи родинного фонду Сангушків Краківського Державного воєводського архіву як джерела з соціально-економічної історії України XVI—XVIII ст. // Архіви України. Київ 1983. № 3. С. 60-63.
↑Aleksander Przeździecki. Paweł z Przemankowa // Biblioteka warszawska. Т. 2. Warszawa 1851. S. 202. (пол.)
↑Йдеться про графиню Йоанну Попелівну-Стецьку, хорунжівну коронну, бабуню Тадеуша Єжи Стецького, яка йому цю леґенду переповіла, а він її нам переказав.
Joanna Winiewicz. Biografija i działalność Pawła Fontany w świetle dworu Sanguszków // BHS. T. 49. 1987. № 3-4. (пол.)
Roman Aftanazy. Materiały do dziejów rezydencji. Warszawa 1988. T. 5 a. S. 647—653. (пол.)
Ричков П., Олійник Є. Замок-палац Заславських-Сангушків в Ізяславі: історико-архітектурний нарис // Південно-Східна Волинь. Наука, освіта, культура. Хмельницький-Шепетівка 1995. Т. 1. С. 45-51.
Jόzef Skrabski. Paolo Fontana. Nadworny architekt Sanguszkόw. Tarnόw 2007. ISBN 978-83-85988-77-9(пол.)
Україна
Палац Санґушків у Вікісховищі
.jpg)
.JPG)
.JPG)
.jpg)
