Палеоазіатські мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Палеоазіатські мови
Географічне пошерення плеоазіатських мов
Географічне пошерення плеоазіатських мов
Поширена в: Росія, Канада, Данія, США
Регіон: Європа, Північна Америка
Носії: 140 тис.
Офіційний статус
Коди мови

Палеоазіатські мови — мовна сім’я, що об’єднує чукотсько-камчатські, ескімосько-алеутські, єнісейські та юкагіро-чуванські мови, територія поширення яких північно-східний Сибір та Далекий Схід Росії.

Структура мовної сім’ї[ред.ред. код]

Загальна кількість носіїв цих мов становить 140 тис. Між мовами сім’ї генетичний зв’язок відсутній, тому кожна група становить окрему систему.

Чукотсько-камчатська група[ред.ред. код]

До цієї групи належать чукотська, коряцька, алюторська, керецька та ітельменська мови. Кількість мовців — 16,5 тис. осіб. Поширені на Чукотці й Камчатці.

Ескімосько-Алеутська група[ред.ред. код]

До неї належать ескімоська й алеутська мови, поширені на Чукотському півострові, в північних районах Канади та Гренландії, а також на Алеутських островах. Користуються ними майже 112 тис. осіб.

За даними археології й етнолінгвістики, заселення ескімосами-алеутами району Берингової протоки, а згодом районів Північної Америки відбувалося з північного сходу Азії декілька тисячоліть тому.

Єнісейська група[ред.ред. код]

До неї належать кетська і симська мови. Локалізовані в Сибіру вздовж Єнісею. Кетською мовою в 1979 р. Розмовляло 684 особи, а симською — декілька осіб.

Юкагіро-чуванська група[ред.ред. код]

До неї належать зниклі мови, якими розмовляли племена, що займали територію Північно-Східної Азіїї і в XVIII ст. були асимільовані росіянами та чукчами. Єдиною живою мовою цієї гілки є юкагірська, яка поширена в басейні рік Колима та Алазея. Розмовляють нею близько 250 осіб.

Гіляцька група[ред.ред. код]

Становить окрему групу палеоазіатських мов, і представлена тільки нівхською мовою. Локалізована на острові Сахалін і в пониззі ріки Амур. Розмовляють нею більше тисячі осіб. Писемність створена в 1932 р. на основі латинської графіки, а в 1953 р. переведена на кирилицю.

Література[ред.ред. код]

  • Вернер Г. К. Палеоазиатские языки // Лингвистический энциклопедический словарь. — М.: СЭ, 1990.

Джерела[ред.ред. код]