Палеоконтакт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Наскельні зображення людиноподібних істот у предметах схожих на скафандри. Долина Валь Камоніка, Італія, 10000 років до н. е.
Окуляроподібна доґу (遮光器土偶, сякокі-доґу) (1000 — 400 до н. е.), Токійський національний музей).

Палеоконта́кт — гіпотеза про відвідання Землі у минулому розумними істотами позаземної цивілізації.

Дженні Рендлз, дослідник аномальних явищ: «...Попри те, що факти, що утворюють у наші дні область надприродного, найчастіше виявляються помилковими або оманливими, немає ніяких об'єктивних причин вважати, що деякі з них не можуть приховувати під собою цілком реальні з точки зору науки явища. Справді, вся історія науки доводить, що так і повинно бути. Всесвіт зберігає в собі ще багато непізнаного, і цілком імовірно, що шукати пояснення цьому непізнаному потрібно в ті дива і загадки, які вже звикли називати «паранормальними явищами». Завдання науки — позбутися від маячних уявлень і точно визначити, що може нам розповісти про будову Всесвіту щось нове, що залишиться в результаті відділення «зерна від полови». Однак багато вчених відійшли від цієї мети, з цілком зрозумілої причини уникаючи того, що прийнято відносити до категорії паранормального. На жаль, справедливо відкидаючи всю ту нісенітницю, яка викликає ажіотаж у читачів бульварних газет, вони пропускають і істину».

Історія питання[ред.ред. код]

Ідеї палеоконтактів або існування стародавніх астронавтів вперше з'явилися на початку еволюції наукової фантастики в кінці XIX — на початку XX століття. Ідея була запропонована всерйоз Гарольд Т. Уілкінсом (1954) і отримала статус серйозної гіпотези в 1960-х роках, проте, в основному, обмежувалась областю лженауки і пседонауки з 1970 року. Стародавні астронавти з'являються як функція НЛО-релігії, починаючи з жанру космічної опери в «Писанні Саєнтології» (1967), а потім «Реіалізм» (1974).

Хронологія розвитку гіпотези:

  • 1897 — Гаррет П. Сервіс (книга «Едісонське завоювання Марса»);
  • 1919 — Чарльз Форт (книга «Книга проклятих»);
  • 1928 — Г. П. Лавкрафт (розповідь «Поклик Ктулху»);
  • 1954 — Гарольд Уілкінс Т.;
  • 1955 — Морріса К. Джессоп;
  • 1957 — Петро Колозімо (книга «Невідома планета»);
  • 1957 — Джордж Хант Вільямсон;
  • 1958 — Анрі Лота;
  • 1959 — Матест М. Агреста;
  • 1959 — Жак Берж'є і Луї Повель (автори «Ранок магів»);
  • 1960 — Брінслі Поер Ле Тренч;
  • 1963 — Роберт Чароукс (книга «Сто тисяч років невідомої історії людства»);
  • 1964 — Раймонд У. Дрейк (книга "Боги чи астронавти?);
  • 1966 — Йосип Шкловський і Карл Саган (книга «Розумне життя у Всесвіті»);
  • 1967 — Бред Стайгер (книга «Літаючі тарілки»);
  • 2003 — Бурак Ельдем;
  • 2010 — «Давні іноземці» (серія документальних телевізійних фільмів)

Ідеї Еріха фон Денікена[ред.ред. код]

Ідеї палеоконтакту викладені у ряді книг Еріха фон Денікена і його фільмі «Спогади про майбутнє». У цих працях описані різні так звані «недоречні артефакти» як можливі докази палеоконтакту — Баальбекська тераса, Доґу, фрагменти з Пісні про Гільгамеша, різні наскельні малюнки тощо.

Наукова точка зору[ред.ред. код]

У своїй книзі 1966 року «Розумне життя у Всесвіті» астрофізики Йосип Шкловський і Карл Саган присвятили главу гіпотезі палеоконтакту з наступним аргументом: вчені та історики повинні серйозно розглянути можливість того, що позаземний контакт міг мати місце під час історії. Однак, Шкловський і Саган підкреслили, що більшість цих ідей були спекулятивними і не доведеними.

Точка зору суспільства[ред.ред. код]

Критика[ред.ред. код]

До сьогодні неспростовних доказів відвідання Землі представниками позаземних цивілізацій офіційною наукою не виявлено. Втім ця обставина не стала перешкодою для неакадемічних досліджень проблеми: в 2010 році вийшов багатосерійний фільм про ймовірні відвідини прибульцями Землі в доісторичні часи та їх ймовірний вплив на людство «Древні прибульці» (англ. «Ancient Aliens»), видається низка популярних журналів про тематику (наприклад, «Легендарні часи» англ. «The Legendary Times». У деяких джерелах вказаних досліджень висувається принцип виділення артефактів як доказів палеоконтакту за методом «Відсутності аналогій» — тобто відсутність у часі, до якого належить артефакт, явищ або предметів-аналогій.

Разом з тим, як крайній прояв прийняття, ідея палеоконтактів сприймається прихильниками НЛО-релігії та уфоманії як підтвердження власної правоти.

Аргументи прибічників[ред.ред. код]

Прихильники посилаються на давню міфологію, щоб підтримати власну точку зору, яка заснована на тому, що стародавні міфи про чудернацькі створіння, богів, які спускаються з небес на Землю, щоб створити або доручити людству якусь задачу, насправді чужорідні відвідувачі, розумніші представники розумних цивілізацій. Прихильники намагаються провести аналогію давніх технологій з технологіями сучасної епохи (наприклад, багдадська батарейка — аналог сучасних гальванічних елементів, ймовірний скафандр астронавта Догу — аналог скафандру сучасних космонавтів); пояснити функції артефактів виходячи з проведених над ними досліджень та експериментів (див. Птах з Саккари, Карта Пірі Рейса, Антикітерський механізм).

Літаючі машини (вімани), що іноді згадуються в стародавніх текстах, малюнки в пустелі Наска, які видно лише з повітря, є одними з прикладів доказів палеоконтактів.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Сатурн Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.