Палеоконтакт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Наскельні зображення людиноподібних істот у предметах схожих на скафандри. Долина Валь Камоніка, Італія, 10000 років до н. е.

Палеоконта́кт — гіпотеза про відвідання Землі у минулому розумними істотами позаземної цивілізації. Можливі палеоконтакти більшою мірою вивчаються неакадемічною наукою, яка пояснює впливом прибульців з космосу появу стародавніх цивілізацій, їхніх знань, технологій, або і людства чи життя на Землі взагалі. Гіпотеза виникла в XX столітті завдяки працям таких дослідників, як Гарольд Уїлкінс, Карл Саган, Еріх фон Денікен, Девід Айк, Захарія Сітчин.

Тема палеоконтакту є поширеною в науковій фантастиці.

Історія питання[ред.ред. код]

Окуляроподібна доґу (遮光器土偶, сякокі-доґу) (1000 — 400 до н. е.), Токійський національний музей).

Попередниками гіпотези палеоконтакту були паранаукові вчення початку XX століття. Так американський дослідник паранормальних явищ Чарльз Форт в 1919 році в своїй «Книзі проклятих» (The Book of the Damned) припускав, що деякі міфічні істоти могли бути прибульцями з інших світів, які в минулому відвідували Землю. Радянський науковець Микола Ринін висловлював думки про те, що міфи є переказами про реальні події, зокрема контакти з більш розвиненими іншопланетними цивілізаціями. За його словами, «Твердження, що жителі інших світів не відвідували нашої планети, дійсно підтверджується офіційною історією всіх країн. Однак, якщо ми звернемося до сказань сивої давнини, то зауважимо дивні збіги в легендах країн, роз'єднаних між собою океанами і пустелями. Це збіг полягає в тому, що в багатьох легендах говориться про відвідування Землі в незапам'ятні часи жителями інших світів. Чому не припустити, що в основі цих легенд лежить якесь зерно істини?».

Також ідеї палеоконтактів або існування стародавніх астронавтів з'являлися в науковій фантастиці наприкінці XIX — на початку XX століття. До прикладу, Гаррет П. Сервіс в книзі «Едісонське завоювання Марса» (1897), яка була вільним продовженням «Війни світів» Герберта Веллса, описав поневолення марсіанами давнього Єгипту. Прибульців з інших планет і вимірів, котрих давні цивілізації шанували як богів, неодноразово згадував Говард Лавкрафт. Письменник-фантаст Олександр Казанцев у1945 році висунув припущення про те, що Тунгуський метеорит був насправді космічним кораблем, який вибухнув у результаті ядерного вибуху.

Гіпотеза стала активно розвиватися 1950-60-і роки. В 1954 році журналіст Гарольд Уїлкінс видав книгу «Літаючі блюдця на Місяці», а в 1956 фізик Моріс Джессуп — «НЛО і Біблія», де аргументувалися можливості палеоконтакту. Популяризації гіпотези послужила стаття фізика Матеста Агреста «Сліди ведуть в космос» (1959). В ній автор заявив, що стародавні мегалітичні споруди служили місцями посадки кораблів інопланетян.

Значний внесок зробила книга астрофізиків Карла Сагана та Йосипа Шкловського «Розумне життя у всесвіті» (1966). Автори розглядали версію відвідування Землі в минулому представниками розвиненої іншопланетної цивілізації, особливу увагу звертаючи на вавилонську міфологію. Еріх фон Денікен, який опублікував у 1968 році книгу «Колісниця богів? Нерозгадані таємниці минулого», поєднав гіпотезу палеоконтакту з теорією змови, стверджуючи, що офіційна наука боїться оприлюднити наявні докази контактів з іншопланетними цивілізаціями[1].

Ідеї палеоконтакту були викладені у ряді книг Еріха фон Денікена і заснованому на них фільмі «Спогади про майбутнє» (1970). У цих працях описані різні так звані «недоречні артефакти» як можливі докази палеоконтакту — Баальбекська тераса, Доґу, фрагменти з Пісні про Гільгамеша, різні наскельні малюнки тощо.

Стародавні астронавти з'являються як функція НЛО-релігії, починаючи з «Писання Саєнтології» (1967), а потім «Реіалізм» (1974). Значного поширення дослідження можливих палеоконтактів набули в 1990-і роки в паранауці. Так Девід Айк в книзі «Найбільший секрет» (1999) відстоював думку про расу рептилоїдів, що стали основою для міфологій, та досі таємно керує людством. Подібні думки висловлював Захарія Сітчин в книзі «Сутички богів» (1995). Він висунув думку щодо прибуття в минулому істот з планети Нібіру з метою видобування золота, необхідного для функціонування їхніх технологій[2].

Ідея палеоконтакту лягла в основу образу древніх рас у науковій фантастиці та певною мірою у фентезі.

Наукова точка зору[ред.ред. код]

Гравюра видіння пророка Єзикиїля, яке може пояснюватися як спостереження космічного апарата

Прихильники гіпотези палеоконтакту в офіційній науці посилаються на давню міфологію, щоб підтримати власну точку зору, яка заснована на тому, що стародавні міфи про чудернацькі створіння, богів, які спускаються з небес на Землю, щоб створити або доручити людству якусь задачу, насправді чужорідні відвідувачі, представники високорозвинених цивілізацій.

Одним з перших достатьно аргументованих і відповідних тодішній науці досліджень палеоконтактів стало дослідження астрофізів Йосипа Шкловського і Карла Сагана в їхній книзі «Розумне життя у Всесвіті» (1966). Вони присвятили главу гіпотезі палеоконтакту, де міркували про виникнення міфів на основі спостереження за діяльністю технічно розвинених прибульців. Глава завершувалася наступним висновком: вчені та історики повинні серйозно розглянути можливість того, що позаземний контакт міг відбуватися впродовж людської історії. Однак, Шкловський і Саган підкреслили, що більшість ідей стосовно минулих контактів із позаземними цивілізаціями є чисто спекулятивними і не обґрунтованими.

Радянський дослідник Матест Агрест у статті «Сліди ведуть в космос» (1959) доводив міф про знищення Содому і Гоморри через ядерний вибух, вірогідно здійснений іншопланетянами. Свою думку він підкріплював даними про поширення тектитів. Також він говорив про мегаліти як споруди для посадки космічних кораблів та стародавні знання, що були підтверджені тільки в XIX–XX ст., хоч це було лише припущенням[3]. Попри несхвалення іншими науковцями, стаття була опублікована, оскільки мала матеріалістичну базу.

Дженні Рендлз, дослідник аномальних явищ, висловився щодо вивчення палеоконтактів офіційною наукою: «…Попри те, що факти, які утворюють у наші дні область надприродного, найчастіше виявляються помилковими або оманливими, немає ніяких об'єктивних причин вважати, що деякі з них не можуть приховувати під собою цілком реальні з точки зору науки явища. Справді, вся історія науки доводить, що так і повинно бути. Всесвіт зберігає в собі ще багато непізнаного, і цілком імовірно, що шукати пояснення цьому непізнаному потрібно в тих дивах і загадках, які вже звикли називати „паранормальними явищами“. Завдання науки — позбутися від маячних уявлень і точно визначити, що може нам розповісти про будову Всесвіту щось нове, що залишиться в результаті відділення „зерна від полови“. Однак багато вчених відійшли від цієї мети, з цілком зрозумілої причини уникаючи того, що прийнято відносити до категорії паранормального. На жаль, справедливо відкидаючи всю ту нісенітницю, яка викликає ажіотаж у читачів бульварних газет, вони пропускають і істину».

Палеоконтакти в паранауці[ред.ред. код]

Камені Іки, як вважають прихильники гіпотези палеоконтакту, зображають людиноподібних істот в часи динозаврів

Хоча неспростовних доказів відвідання Землі представниками позаземних цивілізацій офіційною наукою не виявлено, палеоконтакти є об'єктом неакадемічних досліджень. В сучасному вигляді гіпотеза оформилася в 1970-і роки саме завдяки таким дослідженням.

Еріх фон Денікен в своїй книзі «Колісниці богів» (1970) аргументував, що давні цивілізації Землі отримали свої технології та релігію від прибульців з інших планет, яких вони шанували як богів. Цим він пояснював появу на Землі єгипетських пірамід, моаї з острова Пасхи, Стоунхенджа, ліній Наска та «недоречних артефактів», як карта Пірі Рейса. Він провів аналогії між давніми технологіями з технологіями сучасної епохи (наприклад, багдадська батарейка — аналог сучасних гальванічних елементів, ймовірний скафандр астронавта Догу — аналог скафандру сучасних космонавтів); пояснював функції артефактів виходячи з проведених досліджень та експериментів (див. Птах з Саккари, Карта Пірі Рейса, Антикітерський механізм).

В 2010 році вийшов багатосерійний фільм про ймовірні відвідини прибульцями Землі в доісторичні часи та їх ймовірний вплив на людство «Давні прибульці» (англ. «Ancient Aliens»), видається низка популярних журналів про тематику (наприклад, «Легендарні часи» англ. «The Legendary Times». У деяких джерелах вказаних досліджень висувається принцип виділення артефактів як доказів палеоконтакту за методом «Відсутності аналогій» — тобто відсутність у часі, до якого належить артефакт, явищ або предметів-аналогій.

Впродовж 1970-2010-х Захарія Сітчин розвивав ідею про невиявлену досі планету Сонячної системи Нібіру, жителі якої в минулому бували на Землі і заснували шумерську цивілізацію. Цих істот Сітчин пов'зує з аннунаками, котрі за допомогою генної інженерії створили людей, схрестивши свої гени з генами Homo erectus. Людей вони використовували для праці на золотих шахтах, оскільки золото необхідне для їхніх машин[4].

Як крайній прояв прийняття, ідея палеоконтактів сприймається прихильниками НЛО-релігії та уфоманії як підтвердження власної правоти.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Если бы. Палеоконтакт - Дмитрий Злотницкий - МИР ФАНТАСТИКИ И ФЭНТЕЗИ. www.mirf.ru. Процитовано 2015-09-23. 
  2. Sitchin, Zecharia (2002-03-01). Divine Encounters: A Guide to Visions, Angels, and Other Emissaries (en). Inner Traditions / Bear & Co. ISBN 9781591439127. 
  3. Матест, Агрест (1961). Космонавты древности. Москва: Географгиз. с. 528–542. 
  4. The Official Web Site of Zecharia Sitchin. www.sitchin.com. Процитовано 2015-09-24. 

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Сатурн Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Наукова фантастика Це незавершена стаття про наукову фантастику.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.