Палладіанство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Палладіо, Вілла Ротонда, кресленик плана і частковий розріз споруди.

Палладіа́нство (англ. Palladian architecture, фр. Palladianisme, італ. Palladianesimo) — архітектурний напрямок 17-18 століть, що веде генезу від творчості відомого італійського архітектора 16 ст. Андреа Палладіо і отримав назву в його честь.

Історія[ред.ред. код]

Скамоцци і творчий спадок Палладіо[ред.ред. код]

Арх. В. Скамоцци, вілла Молін на південь від міста Падуя

Справжнім продовжувачем творчого спадку Палладіо після його смерті у 1580 р. став Вінченцо Скамоцци. Він добудовував дві останні роботи майстра, будівництво яких той не встиг закінчити (вілла Ротонда, театр Олімпіко в місті Віченца). В паладіанському стилі будував Скамоцци і вілли на венеціанській террафермі, континентальних володіннях венеціанської аристократії. Тому його іноді називають першим представником палладіанства в архітектурі.

Палладіанство в Європі[ред.ред. код]

У 1570 році Палладіо надрукував свій трактат «Чотири книги про архітектуру» і додав власні малюнки античних споруд і їхніх реконструкцій. Видання було узагальненням теоретичних і практичних навичок архітектора, висновком його архітектурного досвіду.

Після виходу в світ цієї книги Палладіо став практично другим найвизначнішим теоретиком архітектури після відомого теоретика 15 ст. на ім'я Альберті Леон-Баттіста (1404—1472).

Видання швидко було перекладене на іноземні мови, в тому числі на англійську. Його часто розглядали як підручник і широко використовували для навчання і практичного використання настанов Палладіо в будівництві протестантських країн. Несподівано трактат архітектора-католика став прапором супротивників римського варіанту бароко (так званого стилю єзуїтів) у протестантських країнах, а класична (давньоримська) манера його архітектури протиставлялася творам італійського бароко.

Палладіанство в Англії[ред.ред. код]

Садиба Кедлстон-холл, графство Дербішир.
Пріор Парк Хаус в місті Бат. Англія

За висновками сучасників на зламі 17-18 ст. мистецтво Англії пережило кризу. Середньовічне, плутане розпланування великих міст Англії не скасував ні приклад і досвід архітекторів Франції, ні вплив ідей самого Палладіо. Зразки барокової архітектури, завезені з континенту в роки правління голландського принца Вільгельма Оранського (нехай і досить стримані) — смакам англійців не відповідали. І їхнє використання швидко припинилося. В Британії дуже важко входила в практику ордерна архітектура. Найкращі представники живопису країни — були іноземцями (Ганс Гольбейн — німець, Годфрі Неллер пройшов виучку в Голландії, Ван Дейк — фламандець). Про малоприємний стан справ в мистецтві тогочасної Англії писав Ентоні Купер, лорд Шефтсбері (1671—1713):

На наших рідних ґрунтах нема живопису, гідного спогадів. Але з тих пір, коли англійська публіка відчула смак до гравюр, малюнків, копій і оригіналів художників Італії, таких несхожих на сучасних французьких, сподіваюсь, і ми матимемо колись подібний високий рівень.

Розповсюдження палладіанських ідей в Британії пов'язують з діяльністю Бойла Річарда, лорда Барлінгтона (1695—1753), що дав гроші на передрукування трактату Палладіо і був меценатом англійських архітекторів. Настанови Палладіо про затишний родинний дім, про архітектуру, що нічим не опирається природі були надзвичайно близькі англійським смакам з їхнім культом і затишної приватної оселі, і прихильності до садів, і культу приватного життя-існування. Так, Вільям Кент, архітектор з гуртка Барлінгтона, називав вже Палладіо — «майстром і керівником для всіх». Саме Барлінгтон обрав віллу Ротонда як зразок для побудови власного заміського будинку в садибі Чізвік. А пейзажний парк Чізвік став першим зразком пейзажного парку англійського типу в країні. І копію вілли Ротонда, і парк розпланував Вільям Кент, що зробило садибу — зразком для вельможних англійців, а Вільяма Кента — модним архітектором.

Трохи перегодом документальне копіювання споруд Палладіо в Британії припинилось. І архітектори відійшли від схем Палладіо, а почали розвивати тільки його ідеї, брати його форми, але по-своєму їх використовувати. Виникають величні споруди зі стриманим архітектурним декором, де архітектурно підкреслені лише центр споруд, їхні бічні об'єми (палац Вобурн Еббі). В цих спорудах є навіть точно відтворені вікна Палладіо, колонні портики, але це вже творче продовження його настанов. По-своєму їх використовував архітектор-англієць Джон Вуд Старший, який провів реконструкцію курортного містечка аристократів — Бат (Сомерсет).

Шпиталь Гринвіч, Англія, проект в стилі палладіанства. 18 століття.

Палладіанство в Англії підтримала і новостворена у 1768 р. Королівська Академія мистецтв. Але в Академії ідеї Палладіо втратили експериментальний дух і швидко переродилися в застиглі і одноманітні рецепти. Палладіанство стало помертвілою схемою.

Палладіанство у США[ред.ред. код]

Наприкінці 18 століття, коли Сполучені Штати відвоювали незалежність від Британської імперії, палладіанські настанови в архітектурі отримали підтримку і поширення в побудові приватних садиб і державних будівель. Серед них — Білий дім в місті Вашингтон.

Палладіанство в Україні[ред.ред. код]

Зразок палладіанства під Києвом[ред.ред. код]

За легендою, маєток належав родині Браницьких. Матеріали досліджень доводять, що садиба не належала Браницьким. Унікальне і незвичне для України розпланування палацу доводить також, що будували його за зразками вілл Палладіо. Найближчий аналог — вілла Піовене поблизу міста Віченца, побудована самим Андреа Палладіо (будівля двоповерхова, трикутний фронтон центральної частини, дві бічні лоджії на висоту 2-х поверхів.) До того ж, Браницькі не відрізнялися смаком в архітектурі. Усі їхні помешкання — зазвичай скромної, нецікавої архітектури. Одна з Браницьких так і казала - моє покликання не будувати, а садити.

Палац в Рудому Селі якраз відрізнявся цікавою архітектурою. Його перший поверх рустований, рустованими були і кути лоджій. Вікна центрального об'єму напівциркульні і прикрашені гірляндами. Менший за розмірами, ніж згадана вілла Піовене, палац мав привітніший вигляд, ніж Піовене і був доповнений флігелями, в'їздною брамою з колонами і парком. А це вже — справжній палацово-парковий ансамбль.

Браницькі серед володарів не значаться. Палац побудований для Станіслава Залеського гербу h Prawdzic наприкінці 18 ст. Звідси палладіанські форми. В середині 19 ст. палац перебудували. Шлюб Залеського з Теклою Потоцькою не дав дітей і маєток перейшов до Феліції Івановської, племінниці. Вона віддала маєток доньці Констанції. Остання володарка — донька сина Констанції — Адама та Марії Потоцької — Софія.

За часів СРСР — в палаці мешкала колгоспна контора. Будівля постраждала від пожежі і була покинута. Ніяк не використовується, поступово руйнується. На 2009 р. парковий фасад обвалився, залишився лише передній.

З 1980—1990-их не використовується і поступово руйнується. Збереглися руїни палацу із флігелем праворуч, льох, здичавілий парк і колони в'їздної брами.


Палацово-парковий ансамбль гетьмана Розумовського в Батурині.

Джерела[ред.ред. код]

  • Всеобщая история архітектуры, Т 7, М, 1969 (рос)
  • Wittkower R., Palladio and palladianism, L., 1974.
  • сборник: Русское искусство XVIII века, М., 1973 (рос)
  • Frank Ernest Halliday. Cultural History of England. — Лондон: Thames & Hudson, 1967. — ISBN 0-500-45020-X
  • Gervase Jackson-Stops. The English Country House in Perspective. — Нью-Йорк: Grove Weidenfeld, 1990. — ISBN 978-0-8021-1228-6
  • Spiro Kostof. A History of Architecture. — 2-е изд. — Нью-Йорк: Oxford University Press, 1995. — 816 с. — ISBN 978-0-19-508379-8
  • Hilary Lewis, John O'Connor. Philip Johnson: The architect in His Own Words. — 1-е изд. — Нью-Йорк: Rizzoli, 1994. — 208 с. — ISBN 978-0-8478-1823-5
  • Marten Paolo. Palladio. — Кёльн: Benedikt Taschen Verlag GmbH, 1993.
  • Henry Hope Reed, Joseph C. Farber. Palladio's Architecture and Its Influence. — Нью-Йорк: Dover Publications, 1980. — 144 с. — ISBN 978-0-486-23922-4
  • Robert Tavernor. Palladio and Palladianism. — Лондон: Thames & Hudson, 1991. — 216 с. — (World of Art). — ISBN 978-0-500-20242-5
  • David Watkin. English Architecture. — Лондон: Thames & Hudson, 2001. — 224 с. — (World of Art). — ISBN 978-0-500-20338-5

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]