Паліївщина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Семен Палій

Паліївщина — у історичних джерелах частина Правобережної України наприкінці 17 століття, яка охоплювала колишні полки Білоцерківський, Канівський, Черкаський, Чигиринський та Уманський (тобто територіїї Київщини, Брацлавщини, Східної Волині й Центрального Поділля) під владою фастівського полковника Семена Палія.[1]

Після поновлення 1685 року польським сенатом колишніх українських полків з усіма правами козацтва — Богуславського з полковником Самійлом Самусем на чолі; Корсунського — з полковником Захаром Іскрою; Брацлавського — з полковником Андрієм Абазином та Білоцерківського — з полковником Семеном Палієм почалося швидке залюднювання цих земель українцями з Правобережної та Лівобережної України, з Запоріжжя, з Дону. На цій території Палій мав необмежену владу, звідси й пішла назва «Паліївщина»[2].

У 1699 р. після нормалізації відношень з Туреччиною, польська влада прийняла рішення про ліквідацію козацьких полків Правобережжя, що призвело до наростаючої напруженості між Семеном Палієм та польською владою. Напруження переросло у збройні сутички, що у решті решт призвело у 1702 р. до повстання Палія.

Повстання Палія[ред.ред. код]

Також терміном Паліївщина називають національно-визвольне повстання 17001704 років в Правобережній Україні під проводом Білоцерковського полковника Семена Палія (Гурка).

Примітки[ред.ред. код]


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.