Пам'ятник Ярославу Мудрому (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пам'ятник Ярославу Мудрому
Пам'ятник Ярославу Мудрому Київ.jpg
50°26′56″ пн. ш. 30°30′47″ сх. д. / 50.448917° пн. ш. 30.51306° сх. д. / 50.448917; 30.51306Координати: 50°26′56″ пн. ш. 30°30′47″ сх. д. / 50.448917° пн. ш. 30.51306° сх. д. / 50.448917; 30.51306
Тип споруда[d]
Країна Україна Україна
Розташування Київ, Золотоворітський сквер
Автор проекту І. Кавалерідзе
Архітектор Руслан Кухаренко, Юрій Лосицький
Скульптор М. Білик, О. Редько, В. Сівко
Матеріал бронза, граніт
Засновано 1997
Установлений 1997
Пам'ятник Ярославу Мудрому (Київ) is located in Київ
Пам'ятник Ярославу Мудрому (Київ)

CMNS: Пам'ятник Ярославу Мудрому на Вікісховищі

Пам'ятник Ярославу Мудрому в Києві — пам'ятник великому київському князю першої половини XI ст. Ярославу Мудрому, розташований у сквері біля Золотих воріт. Князь тримає в руках макет Софійського собору, а його погляд звернений в сторону, де собор побудований. Пам'ятник створений за ескізом скульптора Івана Кавалерідзе і встановлений у 1997 році.

Правління Ярослава Мудрого, сина Володимира Святославича, було періодом розквіту Київської Русі, в тому числі культурного. В цей час дитинець Києва перетворюється на величне укріплене місто, що не мало собі рівних у країні (в сучасній історіографії воно отримало назву «міста Ярослава»). Головним в'їздом до нього слугували Золоті ворота, а заснований тут Ярославом Софійський собор став центром політичного, громадського і духовного життя.

Історія спорудження[ред.ред. код]

Пам'ятник відтворено за невеликою станковою композицією «Ярослав Мудрий з макетом Софії Київської» створеною у 1949 році[1] скульптором Іваном Кавалерідзе, вже після смерті автора. В роботі над пам'ятником брали участь скульптори Микола Білик, Олексій Редько, Віталій Сівко та архітектори Руслан Кухаренко, Юрій Лосицький. У 1997 році пам'ятник був відкритий у Золотоворітському сквері до Дня Києва.

Копія пам'ятника, менша за розмірами, встановлена на Андріївському узвозі в сквері поряд із будинком № 21, в якому розміщується Музей-майстерня Івана Кавалерідзе.

Опис[ред.ред. код]

Бронзова постать Ярослава Мудрого встановлена на гранітному постаменті і завершує штучний курганоподібний земляний насип, через який до пам'ятника ведуть гранітні сходи. На камені льодовикового періоду, встановленому праворуч від сходів, висічено давньоруськими літерами ім'я князя. В стилістиці скульптури поєднані традиції реалістичної пластики кінця XIX — початку XX століття та візантинізму, поширеного на початку XIX століття.

Висота фігури Ярослава становить 4,1 м, висота постаменту — 0,6 м.

Пам'ятник Ярославу Мудрому Київ 2.jpg

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Ярослав Мудрий із макетом Софійського собору в руках, вірогідно, був зображений на головній світській композиції Софіївського собору з груповим портретом сім'ї князя. Центральна частина цієї фрески з постаттю Ярослава не збереглась, але відома за малюнком Абрагама ван Вестерфельда 1651 року[2][3].
  • На тильній частині монумента збереглися три відбитки долонь, які залишили скульптори М. Білик, О. Редька, В. Сівко[4].
  • За особливості композиції пам'ятник отримав від містян жартівливу назву «Чоловік з тортом»[5].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Галина Скляренко. Скульптура Івана Кавалерідзе в контексті українського мистецтва XX ст. // Художня культура. Актуальні проблеми. Збірник наукових праць, Вип. 5, 2008 (стор. 524)
  2. Фрески Софіївського собору // Заповідник Софія Київська
  3. Мозаїки та фрески Софіївського Собору // Заповідник Софія Київська
  4. Пам'ятник Ярославу Мудрому // Kievtown.net
  5. (рос.) Е. С. Отин. Сленговые собственные имена в онимном пространстве современного русского языка // Ономастичні науки № (1) 3, 2009 (стор. 61)

Джерела[ред.ред. код]

  • Руслан Кухаренко, Марина Протас. Пам'ятник Ярославу Мудрому // Звід пам'яток історії та культури України: Київ: Енциклопедичне видання. Кн. 1, ч. 2.: М-С. — К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004 (стор. 875–876).