Памірські народи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Памірські народи
Tajik Pamiri children.jpg
Памірські діти
Кількість близько 240 — 250 тис.[1]
Ареал Таджикистан Таджикистан (Горно-Бадахшанська автономна область) : 135 000
Афганістан Афганістан (Бадахшан) : 45 000
Пакистан Пакистан (Гілгіт-Балтистан, Читрал) : 44 000
КНР КНР (Ташкурган-Таджицький автономний повіт та приліг. райони) : 41 028 (2000)[2]
Раса європеоїдна
Походження іранське
Близькі до: пуштуни, осетини, ягнобці
Мова Памірські мови, також таджицька (Дарі), уйгурська
Релігія переважно ісмаїліти, меншість — сунізм

Памірці (самоназва по-тадж. «помірӣ», також називаються припамірськими народностями[3] або бадахшанцями[4]) — сукупність малих іранських народів, які населяють високогірні області Паміру-Гіндукушу (історична область Бадахшан), розділеного між Таджикистаном, Афганістаном, Пакистаном та Китаєм.

Це ваханці, ішкашимці, шугнанці, рушанці, баджувці, бартангці, язгулямці, що населяють Гірський Бадахшан, а також зебагці та санглічці в Афганському Бадахшані та сарикольці на південному заході Синьцзян-Уйгурського автономного району).

Розмовляють різними памірськими мовами східноіранської групи іранської гілки індоєвропейської мовної родини, чим відрізняються власне від таджиків, мова яких (див. таджицька мова) належить до західноіранських мов. Крім цього, більшість памірців об'єднана на релігійній основі сповіданням ісмаїлізму, також на противагу основній релігії таджиків — сунізму.

Розселення[ред. | ред. код]

Області розселення памірців — західний, південний та східний Памір, що змикається на півдні з Гіндукушем — являють собою високогірні вузькі долини з достатньо суворим кліматом, практично ніде не опускаються нижче позначки 2 000 м над рівнем моря і оточені крутосхилими, покритими вічними снігами хребтами, висота яких місцями доходить до 7 000 м. На північ від Гіндукушского вододілу долини належать до басейну верхів'я Амудар'ї (Верхня Кокча, Пяндж, Памір, Вахандар'я. Східні схили Паміру належать басейну р. Яркенд, на південь від Гіндукушу починається басейн Інду, представлений річками Кунар (Читрал) та Гілгіт.

Предки памірських народів здавна жили в горах Паміру. Вся ця територія здавна становила еклектичний, але єдиний ареал. У 1883 році вона потрапила під владу Афганістану. Внаслідок експансії в XIX ст. Російської, Британської та Китайської імперій та їх сателітів (Бухарського та Афганського еміратів ареали багатьох памірських народів виявилися штучно розділені. У 1895 році частина їх опинилася під владою Російської імперії (зараз вони перебувають у складі Таджикистану). Як спадок колишніх колоніальних часів, землі памірських народів і досі розділяють державні кордони.

Етногеографічними одиницями на Памірі служать історичні області: Шугнан, Рушан, Ішкашим, Вахан, Мунджан, Сариколь, Язгулем — в цілому, спочатку збігалися зі сформованими в них народностями. Якщо в плані матеріальної та духовної культури памірці завдяки тисячолітнім взаємним контактам значно зблизилися один з одним, то вивчення їхніх мов показує, що різні памірські народи вийшли з як мінімум чотирьох стародавніх східноіранських спільнот, лише віддалено споріднених один одному та занесених на Памір незалежно.

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Б. Б. Лашкарбеков. Памирская экспедиция (статьи и материалы полевых исследований). М.: Институт востоковедения РАН, 2006. 272 с.
  2. The Tajik ethnic minority 塔吉克族-56个民族
  3. Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  4. Бадахшанцями їх стали називати за радянської доби, після утворення Горно-Бадахшанської АО. Проте більшість памірців і досі себе бадахшанцями не називає, ця назва на Памірі стосується перськомовних (дарімовних) таджиків-сунітів — жителів афганської провинції Бадахшан, тобто історичної області Бадахшан. До приєднання Паміру до Російської імперії територія сучасної ГБАО Бадахшаном не називалась, вона була поділена між кількома малими державними утвореннями — Дарвазом, Шугнаном і Ваханом. Спільної назви ці шахства-держави, як і їхні жителі, до утворення ГБАО не мали. Памірськими таджи́ками й гірськими таджи́ками памірців зазвичай називають в етнографічних дослідженнях, адже ще на початку ХХ ст. самі памірці вважали себе таджиками.

Література[ред. | ред. код]

  • Андреев М. С. К характеристике древних таджикских семейных отношений // Известия № 15 Сталинабад.: Изд-во АН СССР, 1949. С. 3-12.
  • Андрианов Б. В. Изучение горной ирригации на юге Таджикистана и на Западном Памире // Итоги полевых работ института этнографии в 1971 году / Гл. редакция восточной литературы. М.: Наука, 1971. С. 58-65.
  • Гинзбург В. В. Горные таджики: материалы по антропологии таджиков Каратегина и Дарваза. М.-Л.: Издательство АН СССР, 1937.
  • Каландаров Т. С. Этноконфессиональные трансформации на Памире в XX — начале XXI в. "Языки и этнография «Крыши мира» (СПб.: «Петербургское Востоковедение», 2005. — 112 с. — стр. 51-63
  • Кисляков Н. А. Древние формы скотоводства и молочного хозяйства у горных таджиков бассейна р. Хингоу // Известия № 15 Сталинабад.: Изд-во АН СССР, 1949. С. 34-39.
  • Кисляков Н. А. Семья и брак у Таджиков: автореферат дис. … доктора исторических наук / Институт этнологии им. Н. Н. Миклухо-Маклая, Л., 1951 — 26 с.
  • Лашкарбеков Б. Б. К этнолингвистической истории ираноязычных народов Памира и Восточного Гиндукуша в сборнике «Памирская экспедиция (статьи и материалы полевых исследований)». (М.: Институт востоковедения РАН, 2006. 272 с. — стр. 111—130.
  • Мамадназаров М. Х. Архитектура народного жилища Западного Памира и его современная модификация: афтореферат дис. … канд. архитектуры / Инженерно-строительный институт Л., 1977 — 34 с.
  • Моногарова Л. Ф. Преобразования в быту и культуре припамирских народностей. М.: Наука, 1972.
  • Моногарова Л. Ф. Материалы по скотоводству населения Южного Таджикистана и Западного Памира // Итоги полевых работ института этнографии в 1971 году / Гл. редакция восточной литературы. М.: Наука, 1971. С. 66-70.
  • Мухиддинов И. Реликты доисламских обычаев и обрядов у земледельцев Западного Памира (XIX- нач. XX в) / Отв. ред. Л. Ф. Моногарова Душанбе.: «Дониш», 1989 −100 с.
  • Пещерева Е. М. Поездка к горным таджикам // Институт этнографии: Краткие сообщения III М.- Л.: Изд-во АН СССР, 1947. С. 42-48.
  • Широкова З. А. Традиционная и современная одежда женщин горного Таджикистана. Душанбе.: «Дониш», 1976.
  • Шовалиев Джура. Геополитическая система горных народов. «Юрист Международное право», 2001 год.