Панейко Василь Лукич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Василь Лукич Панейко
Панейко Василь Лукич.jpg
Народився 1883(1883)
Золочівський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Помер 29 травня 1956(1956-05-29)
Каракас, Flag of Venezuela (1954-2006).svg Венесуела
Підданство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Громадянство ЗУНР ЗУНРПольща Польська республікаFlag of Venezuela (1954-2006).svg Венесуела
Національність українець
Діяльність журналіст і дипломат
Відомий дипломат, журналіст, редактор
Alma mater Львівський університет

Василь Лукич Панейко (нар. 1883, Золочівський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина (нині Львівська область, Україна) — пом. 29 травня 1956, Каракас, Венесуела) — український дипломат і журналіст, редактор газети «Діло» (1912—1918).

Життєпис[ред.ред. код]

У 1907 році закінчив Львівський університет (правничий факультет). Брав активну участь в українському національно-визвольному русі.

З 1907 — співробітник газети «Діло», в 1908—1912 брав участь у виданні «Літературно-наукового вісника», в 1912—1918 — головний редактор газети «Діло» й одночасно в 1914—1915 — головний редактор «Ukrainische Korrespondenz» («Український кореспондент» — тижневик Головної Української Ради). Член Загальної Української Ради від 5 травня 1915 року.

11 листопада 1918 — призначений держсекретарем зовнішніх справ ЗУНР. Свою діяльність на цій посаді направив на забезпечення визнання суверенітету і територіальної цілісності західно-української держави і засудження польської агресії. Ініціював надсилання на ім'я Президента США Вудро Вільсона телеграми з проханням виступити посередником у справі припинення українсько-польської війни 1918—1919. Одначе жодної офіційної відповіді не отримав, незважаючи на активні виступи української діаспори в США. Важливим напрямком діяльності Василя Панейка було включення до складу ЗУНР території Закарпатської України, що викликало різку протидію з боку Угорщини.

На переговорах 30 грудня 1918 в Будапешті західно-українська делегація наполягала на вирішенні питання шляхом плебісциту під нейтральним спостереженням. З його ініціативи були відкриті посольства республіки в Києві (функціонувало до проголошення Акту возз'єднання УНР і ЗУНР 1919), Празі (18.12.1918), Відні та Будапешті.

13 січня 1919 — державний секретар закордонних справ ЗУНР, член делегації на Паризьку мирну конференцію і водночас заступник голови делегації УНР Григорія Сидоренка. Домігся створення Вищою радою Антанти низки комісій з врегулювання російсько-польського конфлікту. Після укладення Ризького мирного договору 1921 між РРФСР і УРСР та Польщею виступав за створення нової східно-європейської федерації, в якій Україна разом з Галичиною була б в союзі з демократичною Росією.

Працював паризьким кореспондентом газети «Діло», у 1925 повернувся до Львова і редагував цю газету і двотижневик «Політика», але в наступному році знову переїхав до Парижа. Незабаром відійшов від політики, в 1945 емігрував до Нью-Йорка, а в 1955 — переїхав до Каракаса (Венесуела)

Праці[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • В. І. Головченко. Панейко Василь Лукич // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядкування В. А. Просалової. // Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Громадсько-політична та публіцистична діяльність Василя Панейка у контексті суспільно-політичних процесів першої третини XX століття [Текст]: автореф. дис. … канд. іст. наук : 07.00.01 / Гриник Ігор Іванович ; ДВНЗ «Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника». — Івано-Франківськ, 2014. — 19 с.
  • Панейко Василь w: Енциклопедія історії України / Т. 8. Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. // Київ: «Наукова думка», — 2011. ISBN 966-00-0632-2

Інтернет-ресурси[ред.ред. код]