Панейко Василь Лукич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Лукич Панейко
Панейко Василь Лукич.jpg
Народився 1883(1883)
Золочівський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Помер 29 травня 1956(1956-05-29)
Каракас, Flag of Venezuela (1954–2006).svg Венесуела
Підданство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Громадянство ЗУНР ЗУНРПольща Польська республікаFlag of Venezuela (1954–2006).svg Венесуела
Національність українець
Діяльність журналіст, дипломат
Відомий дипломат, журналіст, редактор
Alma mater Львівський університет

Василь Лукич Панейко (нар. 1883, Золочівський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина (нині Львівська область, Україна) — пом. 29 травня 1956, Каракас, Венесуела) — український дипломат і журналіст, редактор газети «Діло» (1912—1918).

Життєпис[ред. | ред. код]

У 1907 році закінчив Львівський університет (правничий факультет). Брав активну участь в українському національно-визвольному русі.

З 1907 — співробітник газети «Діло», в 1908—1912 брав участь у виданні «Літературно-наукового вісника», в 1912—1918 — головний редактор газети «Діло» й одночасно в 1914—1915 — головний редактор «Ukrainische Korrespondenz» («Український кореспондент» — тижневик Головної Української Ради). Член Загальної Української Ради від 5 травня 1915 року.

11 листопада 1918 — призначений держсекретарем зовнішніх справ ЗУНР. Свою діяльність на цій посаді направив на забезпечення визнання суверенітету і територіальної цілісності західно-української держави і засудження польської агресії. Ініціював надсилання на ім'я Президента США Вудро Вільсона телеграми з проханням виступити посередником у справі припинення українсько-польської війни 1918—1919. Одначе жодної офіційної відповіді не отримав, незважаючи на активні виступи української діаспори в США. Важливим напрямком діяльності Василя Панейка було включення до складу ЗУНР території Закарпатської України, що викликало різку протидію з боку Угорщини.

На переговорах 30 грудня 1918 в Будапешті західно-українська делегація наполягала на вирішенні питання шляхом плебісциту під нейтральним спостереженням. З його ініціативи були відкриті посольства республіки в Києві (функціонувало до проголошення Акту возз'єднання УНР і ЗУНР 1919), Празі (18.12.1918), Відні та Будапешті.

13 січня 1919 — державний секретар закордонних справ ЗУНР, член делегації на Паризьку мирну конференцію і водночас заступник голови делегації УНР Григорія Сидоренка. Домігся створення Вищою радою Антанти низки комісій з врегулювання російсько-польського конфлікту. Після укладення Ризького мирного договору 1921 між РРФСР і УРСР та Польщею виступав за створення нової східно-європейської федерації, в якій Україна разом з Галичиною була б в союзі з демократичною Росією.

Працював паризьким кореспондентом газети «Діло», у 1925 повернувся до Львова і редагував цю газету і двотижневик «Політика», але в наступному році знову переїхав до Парижа. Незабаром відійшов від політики, в 1945 емігрував до Нью-Йорка, а в 1955 — переїхав до Каракаса (Венесуела)

Праці[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • В. І. Головченко. Панейко Василь Лукич // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядкування В. А. Просалової. // Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Громадсько-політична та публіцистична діяльність Василя Панейка у контексті суспільно-політичних процесів першої третини XX століття [Текст]: автореф. дис. … канд. іст. наук : 07.00.01 / Гриник Ігор Іванович ; ДВНЗ «Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника». — Івано-Франківськ, 2014. — 19 с.
  • Панейко Василь w: Енциклопедія історії України / Т. 8. Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. // Київ: «Наукова думка», — 2011. ISBN 966-00-0632-2

Інтернет-ресурси[ред. | ред. код]