Панкратова Ганна Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Anna

Ганна Михайлівна Панкратова [4(16) .2.1897, Одеса, — 25.5.1957, Москва],Історик робітничого класу

Походження та освіта[ред.ред. код]

Народилася 4 лютого 1897 в Одесі у родині робітників.

Після закінчення 1914 гімназії почала викладати у вечірній та недільній школах. Від 1914 до 1917 навчалась на історично-філологічному факультеті Одеських Вищіх Жіночіх Курсів. Під час навчання на курсах брала активну участь у студентському русі, а по їх закінченню працювала інструктором позашкільної освіти (1917–1918). Соціальне походження, громадська діяльність та бурхливі політичні події початку століття підштовхнули до революційної діяльності та вступу до лав комуністичної партії (1919). У роки громадянської війни вона учасник партизанського руху в Одеській губернії. 1920–1921 на партійній роботі. Як активну учасницю революційних події 1922 направлено на навчання до Ін-ту червоної професури у Москві, який вона закінчила 1925. У цей час двічі перебувала на стажуванні за кордоном: Німеччина — Франкфуртський ін-ут соціальних наук (1923) та Франція — Соціальний музей, Музей війни (1925–1926).

Науковий доробок 1920–1930-ті[ред.ред. код]

Викладала історію на Вищих військово-політичних курсах при Академії Генерального штабу, Інституті червоної професури, Комуністичному ін-ті ім. Я. М. Свердлова (1922–1925), Ленінградській військово-політичній академії (1926–1927), Академії комуністичного виховання ім. Н. К. Крупскої (1926–1930), Вищій школі профспілкового руху ВЦСПС (1927–1929), Ін-ті історії Комуністичної академії (1929–1936), Московському державному педагогічному ін-ті ім. В. І. Леніна (1942–1947), Академії гуманітарних наук при ЦК КПРС (1947–1957) і МДУ, де по черзі займала посади в. о. проф-а (1927–1929), проф-а (1934–1936, 1947–1953) та зав. кафедри історії СРСР (1934–1936). 1929 затверджена у званні проф-а, 1935 — доктора історичних наук. 1936 за звинуваченням у зв'язках із троцькістами виключена із лав партії та відправлена у заслання до Саратова. 1 квітня 1937 затверджена професором історичного ф-ту місцевого ун-ту, а від 20 березня 1939 до 1 вересня 1940 займала посаду завідувача кафедри історії народів СРСР. На історичному ф-ті вона керувала семінаром з історії народів Поволжя та за її ініціативою була організована аспірантура.

Науковий доробок 1940–1950-ті[ред.ред. код]

1939 добилась відновлення у лавах партії та одночасно з роботою в ун-ті як старший науковий співробітник і заступник директора Інституту історії АН СРСР (19391957) керувала групою з вивчення історії СРСР при цьому інституті. 1940 повернулась до Москви. У роки Другої світової війни разом з групою спеціалістів Ін-ту історії евакуйована до Алма-Ати. Фактично під її керівництвом група відомих вчених-істориків з Москви, Ленінграду і Алма-Ати приступила до написання «Історії Казахської РСР». Це був перший у радянській історичній науці досвід узагальнення історії у масштабі союзної республіки від найдавніших часів до перших років війни. В умовах суворого військового часу, ідеологічного тиску, спірності багатьох питань така робота мала велике значення. До складу авторського колективу входили А. Баєвський, А. Бернштам, М. Вяткін, Б. Греков, Н. Дружинин, Н. Тимофєєв, А. Якунін та ін.

Книга стала віхою у вивченні історії народів СРСР та надала стимул для наукового пошуку, дискусій, розширенню кола історичних джерел, що стосується як дорадянського, так і радянського періоду. Крім керівництва проектом, написання окремих розділів та редагування книги, Г. Панкратова виступила з узагальнюючою статтею. Брала участь у написанні першого тому цього видання (1949), в обговоренні питань, пов'язаних із рішенням різних проблем історії Казахстану, давала наукові консультації. Під її керівництвом готувались докторські дисертації істориків Е. Бекмаханова і С. Покровського. Вченою було надано чимало зусиль для відновлення ім'я відомого представника казахського народу Чокана Валіханова.

Повернувшись 1947 до Москви продовжила працювати в МДУ та одночасно в АН СРСР — членом-кореспондентом відділення гуманітарних наук (спеціалізація «історія») якої її було обрано ще 1939, а 1953 — академіком відділення історичних наук (спеціалізація «історія СРСР»). Також була дійсним членом АН БРСР (1940), Академії педагогічних наук СРСР (1944), членом АН Румунії (1955), почесним членом АН Угорщини (1955), іноземним членом АН НДР (1957). У 1953–1957 рр. головний редактор журналу «Питання історії», а до цього часу член редколегій журналів «Історик-марксист», «Боротьба класів», «Історичний журнал», «Радянська книга», «Викладання історії в школі» та ін. Представляла історичну науку на міжнародних конгресах істориків: Варшава (1933–1934), Будапешт (1953), Рим (1955). Велику кількість часу приділяла громадській діяльності — голова Національного комітету істориків СРСР (1955–1957) і Асоціації сприяння ООН в СРСР. На XIX и XX з'їздах КПРС обиралась у члени ЦК, була депутатом Верховної Ради СРСР 4 скликання, членом Президії Верховної Ради СРСР. Плідна науково-педагогічна та громадська діяльність була відмічена нагородами та званнями: орденом Леніна (1953), двома орденами Трудового Червоного Прапора (1945, 1957), медалями. Також вона була Лауреатом Державної премії СРСР (1946), мала звання «Заслуженого діяча науки РРФСР» (1943), «Заслуженого діяча науки Казахської ССР» (1943).

Померла 25 травня 1957 у Москві.

Автор майже 200 наукових робіт з історії робітничого класу, революційного й робітничого рухів, західноєвропейського пролетаріату та керівник багатотомних документальних публікацій з історії революції 1905–1907, радянського суспільства. Її першою фундаментальною науковою працею була монографія з історії робітничого класу (1923), в якій вона систематизувала зібрані на Уралі архівні матеріали та документи центральних архівів. Брала участь у створенні «Історії дипломатії» (1945), а як голова історичної секції навчально-методичної ради протягом декілька років керувала укладенням програми з історії СРСР для середньої та вищої школи, методичних посібників для учителів. Під редакцією Г. Панкратової та за її авторської участі був створений підручник з історії СРСР для 8-10-х класів (1940), який вважався основним на протязі багатьох років та мав численні перевидання. Підручник з історії для 10-х класів був першим досвідом систематичного викладання післяжовтневого періоду історії СРСР.

Наукові публікації[ред.ред. код]

  • Фабзавкомы в борьбе за социалистическую фабрику. — М., 1923;
  • Фабзавкомы и профсоюзы. Россия, Германия, Италия и Франция. — М., 1924;
  • Петербургский «Союз борьбы за освобождение рабочего класса». — М., 1939;
  • История Казахской ССР: с древнейших времен до наших дней. — Алма-Ата, 1943;
  • Формирование пролетариата в России (XVII–XVIII вв.). — М., 1963; Рабочий класс России. Избранные труды. — М., 1983.

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Памяти А. М. Панкратовой // ВИ. — 1957. — № 4;
  • Академик А. М. Панкратова // Из истории рабочего класса и революционного движения. — М., 1958;
  • БСЭ. Т. 19. — М., 1975. — С. 146;
  • Бадя Л. В. Академик А. М. Панкратова — историк рабочего класса СССР. — М., 1979;
  • Сидорова Л. А. Анна Михайловна Панкратова // Историки России XVIII—XX веков. Вып. 2. — М., 1995;
  • Випускники Одеського (Новоросійського) університету. — Вип. 1. — Одеса, 2005. — С. 150.
  • Панкратова Ганна Михайлівна