Панкратова Ганна Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Anna
Панкратова Ганна Михайлівна
Панкратова Анна Михайловна (конверт) cropped.jpg
Народилася 16 (28) лютого 1897
м. Одеса, Російська імперія
Померла 1957(1957)
м. Москва, РРФСР, СРСР
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність науковець, історик, вихователь
Alma mater Інститут червоної професури
Науковий ступінь доктор історичних наук
Вчене звання Список академіків АН СРСР
Науковий керівник Покровський Михайло Миколайович
Вчителі Покровський Михайло Миколайович
Володіє мовами російська
Заклад Московський державний університет імені Ломоносова
Членство Академія наук СРСР, Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу, Угорська академія наук і Російська академія наук
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія КПРС
Нагороди

Орден ЛенінаОрден Трудового Червоного ПрапораОрден Трудового Червоного ПрапораМедаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»800thMoscowRibbon.png

Сталінська премія
Заслужений діяч науки та техніки РРФСР

Ганна Михайлівна Панкратова (4(16) .2.1897, Одеса, — 25.5.1957, Москва) - радянський історик, академік, громадський діяч.

Біографія[ред. | ред. код]

Г, М. Панкратова народилася 4 лютого 1897 року в Одесі у родині робітників.

В 1914 році після закінчення гімназії почала викладати у вечірній та недільній школах. У 1914 - 1917 роках навчалася на історично-філологічному факультеті Одеських вищих жіночих курсів. Під час навчання на курсах брала активну участь у студентському русі, а по їх закінченню працювала інструктором позашкільної освіти (1917–1918). Соціальне походження, громадська діяльність та бурхливі політичні події початку століття підштовхнули до революційної діяльності та вступу до лав комуністичної партії (1919). У роки громадянської війни була учасником партизанського руху в Одеській губернії. В 1920–1921 роках перебувала на партійній роботі. Як активну учасницю революційних події в 1922 році було направлено на навчання до Інституту червоної професури у Москві, який вона закінчила в 1925 році. У цей час двічі перебувала на стажуванні за кордоном: в 1923 році у Німеччині (Франкфуртський інститут соціальних наук); в 1915 - 1926 роках у Франції  (Соціальний музей, Музей війни).

Викладала історію на Вищих військово-політичних курсах при Академії Генерального штабу ЗС СРСР, Інституті червоної професури, Комуністичному університеті ім. Я. М. Свердлова (1922–1925 рр.), Ленінградській військово-політичній академії (1926–1927 рр.), Академії комуністичного виховання ім. Н. К. Крупскої (1926–1930 рр.), Вищій школі профспілкового руху ВЦСПС (1927–1929 рр.), Інституті історії Комуністичної академії (1929–1936 рр.), Московському державному педагогічному інституті ім. В. І. Леніна (1942–1947 рр.), Академії гуманітарних наук при ЦК КПРС (1947–1957 рр.) і Московському державному університеті, де по черзі займала посади в. о. професора (1927–1929 рр.), професора (1934–1936, 1947–1953 рр.) та завідувача кафедри історії СРСР (1934–1936 рр).

В 1929 році присвоєно звання професора, а у 1935 році — науковий ступінь доктора історичних наук. В 1936 році за звинуваченням у зв'язках із троцькістами виключена із лав партії та відправлена у заслання до Саратова. 1 квітня 1937 року затверджена професором історичного факультету місцевого університету, а від 20 березня 1939 року до 1 вересня 1940 року займала посаду завідувача кафедри історії народів СРСР. На історичному факультеті керувала семінаром з історії народів Поволжя. За її ініціативою була відкрита аспірантура.

У 1939 році добилася відновлення у лавах партії та одночасно з роботою в університеті як старший науковий співробітник і заступник директора Інституту історії АН СРСР (19391957 рр.) керувала групою з вивчення історії СРСР при цьому інституті. В 1040 році повернулась до Москви. У роки Другої світової війни разом з групою спеціалістів Інституту історії евакуйована до Алма-Ати.

Повернувшись в 1947 році до Москви продовжила працювати в Московському університеті та одночасно в АН СРСР. У 1953–1957 роках була головний редактор журналу «Питання історії», а до цього часу член редколегій журналів «Історик-марксист», «Боротьба класів "Історичний журнал" , «Радянська книга" "Викладання історії в школі" та ін. Представляла історичну науку на міжнародних конгресах істориків: Варшава (1933–1934 р.), Будапешт (1953 р.), Рим (1955 р.). Велику кількість часу приділяла громадській діяльності — голова Національного комітету істориків СРСР (1955–1957 р.) і Асоціації сприяння ООН в СРСР. На XIX и XX з'їздах КПРС обиралась у члени ЦК КПРС, була депутатом Верховної Ради СРСР 4 скликання, членом Президії Верховної Ради СРСР.

Померла 25 травня 1957 у Москві. Похована на Новодівочому кладовищі Москви.

Наукова діяльність.[ред. | ред. код]

В роки війни під її керівництвом група відомих вчених-істориків з Москви, Ленінграду і Алма-Ати приступила до написання «Історії Казахської РСР». Це був перший у радянській історичній науці досвід узагальнення історії у масштабі союзної республіки від найдавніших часів до перших років війни. В умовах суворого військового часу, ідеологічного тиску, спірності багатьох питань така робота мала велике значення. До складу авторського колективу входили А. Баєвський, А. Бернштам, М. Вяткін, Б. Греков, Н. Дружинин, Н. Тимофєєв, А. Якунін та ін. Книга стала віхою у вивченні історії народів СРСР та надала стимул для наукового пошуку, дискусій, розширенню кола історичних джерел, що стосується як дорадянського, так і радянського періоду. Крім керівництва проектом, написання окремих розділів та редагування книги, Г. Панкратова виступила з узагальнюючою статтею. Брала участь у написанні першого тому цього видання (1949 р.), в обговоренні питань, пов'язаних із рішенням різних проблем історії Казахстану, давала наукові консультації.

Автор майже 200 наукових робіт з історії робітничого класу, революційного й робітничого рухів, західноєвропейського пролетаріату та керівник багатотомних документальних публікацій з історії революції 1905–1907 рр., радянського суспільства. Її першою фундаментальною науковою працею була монографія з історії робітничого класу (1923), в якій вона систематизувала зібрані на Уралі архівні матеріали та документи центральних архівів. Брала участь у створенні «Історії дипломатії» (1945 р.), а як голова історичної секції навчально-методичної ради протягом декілька років керувала укладенням програми з історії СРСР для середньої та вищої школи, методичних посібників для учителів. Під редакцією Г. Панкратової та за її авторської участі був створений підручник з історії СРСР для 8-10-х класів (1940 р.), який вважався основним на протязі багатьох років та мав численні перевидання. Підручник з історії для 10-х класів був першим досвідом систематичного викладання післяжовтневого періоду історії СРСР.

Під її керівництвом готувались докторські дисертації істориків Е. Бекмаханова і С. Покровського. Вченою було надано чимало зусиль для відновлення імені відомого представника казахського народу Чокана Валіханова.

В 1939 році була обрана членом-кореспондентом Академії Наук СРСР, а у 1953 році - дісним членом (академіком відділення історичних наук, спеціалізація: історія СРСР). Також була дійсним членом АН Білоруської РСР (1940 р.), Академії педагогічних наук СРСР (1944 р.), членом АН Румунії (1955 р.), почесним членом АН Угорщини (1955 р.), іноземним членом АН Німецької Демократичної Республіки (1957 р.)

Праці[ред. | ред. код]

  • Фабзавкомы в борьбе за социалистическую фабрику. — М., 1923;
  • Фабзавкомы и профсоюзы. Россия, Германия, Италия и Франция. — М., 1924
  • О фашистской диктатуре в Германии // Борьба классов. — 1933. — № 5. — С. 2‒22
  • Фашизм и рабочий класс Германии // Борьба классов. — 1933. — № 6. — С. 9‒29.
  • Петербургский «Союз борьбы за освобождение рабочего класса». — М., 1939;
  • Историческая наука в СССР за 25 лет (1917‒1942) // Исторический журнал. — 1942. — № 10. — С. 31‒48
  • История Казахской ССР: с древнейших времен до наших дней. — Алма-Ата, 1943;
  • Формирование пролетариата в России (XVII–XVIII вв.). — М., 1963;
  • Рабочий класс России: Избранные труды. — М., 1983.

Нагороди[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Памяти А. М. Панкратовой // Вопросы истории. — 1957. — № 4;
  • Академик А. М. Панкратова // Из истории рабочего класса и революционного движения. — М., 1958;
  • Большая Советская Энциклопедия: в 30-ти т.  — Т. 19. — М.: ГРБСЭ, 1975. — С. 146;
  • Бадя Л. В. Академик А. М. Панкратова — историк рабочего класса СССР. — М., 1979;
  • Сидорова Л. А. Анна Михайловна Панкратова // Историки России XVIII—XX веков. Вып. 2. — М., 1995;
  • Випускники Одеського (Новоросійського) університету. — Вип. 1. — Одеса, 2005. — С. 150.

Посилання[ред. | ред. код]