Пан (звертання)
Пан, форма кличного відмінка пане (запозичене від пол. pan або чеськ. pán) — форма ввічливого звертання, гоноратив у низці слов'янських мов: українській, чеській, польській, словацькій, верхньо- та нижньолужицьких та частково білоруській. Тотожне значенню слова «господар». У південнослов'янських мовах звучить як бан та має значення «начальник», «правитель».
Етимологія[ред. | ред. код]
«Етимологічний словник української мови» вважає слово пан запозиченим з польської мови, яке походить від прасл. *gъpanъ. Очевидно, воно запозичене з давніх іранських мов: gu-pānа — «пастух».[1]. Менш ймовірне пов'язання прасл. *gъpanъ з найменуванням титулу «жупан», яке теж має не зовсім ясне походження[2].
Історик Наталія Яковенко зазначає, що українське слово пан є запозиченням із чеської правничої мови[3]; з середини XIV ст. цей титул зустрічається у галицьких, а згодом волинських і київських документах як титул. У XVI ст. слово пан втратило титулярний характер, перетворившись на шанобливий додаток до імені вільної людини — міщанина, козака, шляхтича[4].
Перші свідчення вжитку пан у давньоруській мові[ред. | ред. код]
Згідно з дослідженнями В. Слободяна та А. Гусака, звертання пан наявне на одному із графіті церкви Пантелеймона у Галичі, датування якого можна віднести до періоду 1216—1221 років[5]. Уперше в руських (давньоукраїнських) документах слово пан згадується у грамоті галицько-волинського князя Лева Даниловича, датованій 1292 роком, та далі в інших грамотах цього князя, де якийсь пан Васко, іноді разом з іншими панами, фігурує як свідок підписання грамот.[6] Треба зазначити, що історики мають різні погляди, щодо автентичності цих грамот від оптимістичного (прихильником, якого був Іван Линниченко), до критичного (який висловлював Михайло Грушевський, вважаючи більшість грамот пізніми підробками)[7].
Цікавим фактом є використання в українських колядках та щедрівках, створення частини з яких сягає язичницьких часів[8] та ґрунтується на слов'янській міфології,[9][10] звернення: «пане господарю». Наприклад дохристиянська українська колядка[11]:
|
Пане-господарю! На твоїм подвір'ї верба стоїть, Тонка, висока, листом широка. На тій вербі трійця горіла. Три гистри впало, три морі стало... | 
|
Використання[ред. | ред. код]
Може вставлятися перед прізвищем («Пане Шевченко, можна Вас на хвилинку?»), званням, назвою посади тощо ("Пане професоре, дякую за допомогу), а також вживатися самостійно, якщо прізвище, посада чи назва професії незнайомця невідомі («Пане, котра година?»). Позаяк звертання «пан» засвідчує пошану до адресата, в офіційних документах форма пан уживається з ім'ям, прізвищем, назвою посади, звання[12]. При звертанні до чоловічої публіки, використовується форма панове. Таке звертання було поширене за часів УНР і зазвичай використовувалося з прикметниками високоповажний, високодостойний, вельмишановний. Пізніше за часів СРСР слова пан, пані бути витіснені товаришем. Хоча зараз і побутує стереотип, що «товариш» — суто радянське звертання, проте воно було широковживане серед козаків Запорозької Січі. В літературі можна зустріти й поєднання обох слів, особливо у множині, зокрема у Івана Нечуя-Левицького, Марка Кропивницького[13].
У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка набувають і загальна назва, і власне ім'я: дру́же Макси́менку; коле́го Євгенищуку́, па́не Кова́лю; можливі також поєднання форми кличного відмінка іменника загальної назви та форми кличного відмінка прізвища, однакової з формою називного відмінка: дру́же Макси́менко; коле́го Євгенищу́к, па́не Кова́ль.[14]
Інші форми[ред. | ред. код]
- Панич — звертання до нежонатого парубка.
- Панна — звертання до незаміжньої дівчини.
- Пані — звертання до заміжньої жінки.
Див. також[ред. | ред. код]
Виноски[ред. | ред. код]
- ↑ у цьому випадку етимологія слова «пан» саме від *gau-pāna- дещо некоректна, етимологія другої складової — праір. *pāna- (захисник, керманич) < праір. *pāy- (захищати, берегти, дбати), й окрім згаданої *gau-pāna- входило ще до низки різних утворень, а саме — *kāra-pāna- (очильник/захисник народу/війська), *xšaθra-pāna- (очильник/захисник царства) тощо.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
- ↑ Яковенко H. M. Українська шляхта з кінця XIV до се редини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). — K., 1993. — С. 121—124.
- ↑ Яковенко H. M. Політична культура еліт // Історія української культури: у 5-ти томах. — Т. 2 (Українська культура XIII — першої половини XVII століть). — Київ, Наукова думка, 2001.
- ↑ Слободян В. М., Гусак А. М. Образок з життя ХІІ-ХІІІ ст. зі стін храму Св. Пантелеймона поблизу Галича
- ↑ Олег Купчинський // Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої пол. XIV ст.: Дослідження, тексти. с. 599—664
- ↑ Олег Купчинський // Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої пол. XIV ст.: Дослідження, тексти. с. 23
- ↑ Іван Огієнко // Коляда — Дохристиянські вірування українського народу
- ↑ Колядки і щедрівки. — Київ «Музична Україна», 1991 р. 240с.
- ↑ ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ІМЕНІ О. О. ПОТЕБНІ НАН УКРАЇНИ // МОВА І МОВОЗНАВСТВО В ДУХОВНОМУ ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА
- ↑ Символіка різдвяних прикрас для кімнати | Українська правда _Життя
- ↑ Етикет ділового листування - Ділове мовлення для державних службовців - Навчальні матеріали онлайн. pidruchniki.com. Процитовано 6 листопада 2018.
- ↑ Слухайте ж сюди, панове товариство!
- ↑ https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/05062019-onovl-pravo.pdf
Посилання[ред. | ред. код]
- Пан // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1281-1282. — 1000 екз.
- Пан і пані: наш високий предківський спадок