Паола Гонзага

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Паола Гонзага
італ. Paola Gonzaga
Народилася 1504
Саббьонета, Провінція Мантуя, Ломбардія
Померла 1550
Фонтанеллато, Провінція Парма, Емілія-Романья
Рід Гонзага (рід)
Батько Ludovico Gonzagad
Мати Francesca Fieschid
Брати, сестри Giulia Gonzagad, Gianfrancesco "Cagnino" Gonzagad, Louis Gonzagad і Pirro Gonzagad
У шлюбі з Gian Galeazzo Sanvitaled

Па́ола Гонза́га (італ. Paola Gonzaga), або Па́ола Гонза́га Санвіта́ле (італ. Paola Gonzaga Sanvitale; 1504[1][2] — 1570[1][2], Фонтанеллато, герцогство Парми і П'яченци) — італійська аристократка з Саббіонетської гілки[it] дому Гонзага, дочка Лудовіко[it], графа Родіго і власника Саббйонети. Дружина Джан Галеаццо Санвітале[it]; у шлюбі — графиня Фонтанеллато.

Життєпис[ред. | ред. код]

Паола Гонзага народилася 1504 року. Вона була першою дочкою і третьою дитиною в сім'ї Лудовіко (пом. 1540), 2-го графа Родіго і власника Саббйонети з дому Гонзага, і Франчески[it] (пом. після 1540) з дому Фієскі, представники якого були графами Лаванії. За батьківською лінією Паола була онукою Джанфранческо[it], засновника Саббіонетської лінії дому Гонзага, і правнукою Лудовіко III[ru], 2-го маркграфа Мантуї. Вона була старшою сестрою Джулії Гонзаги[ru], в одруженні герцогині Траетти[3][4].

Шлюб та потомство[ред. | ред. код]

1514 року десятилітню Паолу заручили з Джанфранческо II Палавічіно, власником Дзібелло, але незабаром після заручення наречений помер[5]. У січні 1516 року її батько підписав шлюбний контракт, за яким вона стала дружиною Джан Галеаццо Санвітале[ru] (1496—1550), графа Фонтанеллато, сина графа Джакомантоніо Санвітале і Вероніки да Корреджо з дому суверенних графів Корреджо і князів священної Римської імперії[6][4][6]. Паола прибула до чоловіка в замок Фонтанелло 1520 року[5]. У шлюбі вона народила дев'ятьох дітей[7]:

  • Джакомантоніо (пом. 1563), лицар і зброєносець французького короля Франциска I, учасник Італійських воєн, одружився з Емілією Паллавічіно з дому маркграфів Шипьоне, від якої мав трьох дочок;
  • Філотея, черниця в монастирі Святого Квентіна в Пармі;
  • Кліція, черниця в монастирі Святого Квентіна в Пармі;
  • Перикарія, черниця в монастирі Святого Квентіна в Пармі;
  • Роберто (пом. 1577), лицар пармського герцога Оттавіо, голова кортежу португальської інфанти Марії — нареченої майбутнього пармського герцога Алессандро, мажордом пармської герцогині Маргарити, одружився з Антонією Гонзагою з дому маркграфів Кастель-Гоффредо і володарів Луццари; шлюб був бездітним;
  • Еукеріо (пом. 1570), канонік і пріор у Фонтанеллато, таємний камерарій та підчаший римського папи Павла III, абат-комендатарій Джеронди, дипломат, від 1564 року єпископ Вів'єра;
  • Луїджі, служив при дворі французького короля, потім був саббіонетським губернатором, одружився з Короною Кавацці з дому графів Сомалья, від якої мав шість синів і трьох дочок;
  • Пірро, пріор у Фонтанеллато, канонік пармського собору від 1556 року, настоятель приходу святої Агнеси в Равенні від 1562 року, абат-комендатарій Джеронди від 1570;
  • Федеріко (пом. 1553), паж французького короля Франциска I та хлібодар дофіна Генріха, учасник Італійських воєн, під час яких потрапив у полон і помер невдовзі після свого визволення[7].

Дім Санвітале належав до найвищої шляхти герцогства Парми та П'яченци. Його представники служили герцогському дому Фарнезе. Їхній родовий замок[it] містився у Фонтанеллато, поблизу Парми. Чоловік Паоли був також вірним союзником французького короля та римських пап. Коли родичі дружини, які підтримували імператора, спробували купити його лояльність, він категорично відкинув їхню пропозицію. Джакомантоніо, Роберто і Луїджі, старші сини Паоли, займали високі пости при дворах пармських герцогів та французьких королів. Інший її син, Еукерьо, став важливим церковним сановником і був посередником у переговорах між королем Франциском I та герцогом Оттавіо Фарнезе[4].

Графиня та меценат[ред. | ред. код]

Була однією з найосвіченіших жінок свого часу. За словами сучасника, вона «була майстерна в письмі, співі, вишивці у всіх речах необхідних принцесі… з майже божественним талантом»[8]. У 1530-х роках вона листувалася зі французьким королем Франциском I. 1558 року, вже удовою, брала участь в урочистій зустрічі пармської герцогині Маргарити Австрійської[9]. Овдовіла 1550 року[8].

Після смерті чоловіка, брала активну участь у долі дітей та зміцненні добробуту сім'ї. Так, вона збудувала церкву Святої Марії Магдалини в Борго-Сан-Донніно, бенефіціями від якої користувався її син Еукерьо. У 1560—1562 роках організувала шлюб старшого сина з нареченою з дому Паллавічіно[10]. 1557 року побудувала особняк з господарськими спорудами в Ночето[11]. Завдяки їй замок у Фонтанеллато став важливим культурним центром, де точилися дискусії на літературні, філософські та богословські теми. При її дворі служили філософи та письменники Тіберіо Росселлі[it], Бенедетто Альбінео ді Бьянкі та Чезаре Дельфіні. Зібрала колекцію творів мистецтва[4][12].

Померла 1570 року у Фонтанеллато[К 1].

У культурі[ред. | ред. код]

У 1523—1524 роках, на запрошення чоловіка Паоли, при дворі у Фонтанеллато працював художник Парміджаніно. Тут, розписуючи стіни будуара молодої графині, він написав фреску «Історія Діани й Актеона[it]», на якій зобразив господиню замку в образі Церери, давньоримської богині родючості[4][9][14]. Нині фреску можна побачити, відвідавши музей на території замку Санвітале у Фонтанелло[15].

На думку деяких мистецтвознавців, на картині «Мадонна з довгою шиєю», створеній Парміджаніно в 1534—1535 роках, імовірно, також зображено Паолу Гонзагу. Картину написано на замовлення Олени Баярді-Тальяферрі і нині вона зберігається в зібраннях галереї Уффіці у Флоренції[4].

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. ↑ У деяких джерелах як дата смерті помилково вказано 1550 рік[3][13] — рік смерті чоловіка Паоли, якого вона пережила на двадцять років[8].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б McIver K. A. Women, Art, and Architecture in Northern Italy, 1520-1580: Negotiating Power. — Farnham : Ashgate Publishing Limited, 2006. — P. 22. — (Women and gender in the early modern world) — ISBN 978-0-75-465411-7.
  2. ↑ а б Thimann M. Lügenhafte Bilder: Ovids favole und das Historienbild in der italienischen Renaissance. — Göttingen : Vandenhoeck und Ruprecht, 2002. — Т. VI. — P. 96. — (Rekonstruktion der Künste) — ISBN 978-3-52-547905-6.
  3. ↑ а б Lupis Macedonio, Marco. Gonzaga, linea di Sabbioneta e Bozzolo. Libro de Oro de la Nobleza del Mediterráneo (італ.). www.genmarenostrum.com. Архів оригіналу за 1 січня 2020. Процитовано 13 квітня 2017.
  4. ↑ а б в г д е Pinotti, Gianna. Mater Gonzaga: una dama del Rinascimento ritratta nella Madonna dal collo lungo del Parmigianino (італ.). www.engramma.it. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
  5. ↑ а б McIver, 2006, с. 35.
  6. ↑ а б Lupis Macedonio, Marco. Da Correggio: Conti e Principi di Correggio, Principi del S.R.I. Libro de Oro de la Nobleza del Mediterráneo (італ.). www.genmarenostrum.com. Архів оригіналу за 17 червня 2020. Процитовано 13 червня 2018.
  7. ↑ а б Litta, Pompeo (1781—1851). Sanvitale di Parma. Famiglie celebri di Italia (італ.). www.gallica.bnf.fr. Архів оригіналу за 13 червня 2018. Процитовано 13 червня 2018.
  8. ↑ а б в McIver, 2006, с. 36.
  9. ↑ а б McIver, 2006, с. 37.
  10. ↑ McIver, 2006, с. 36, 42.
  11. ↑ McIver, 2006, с. 69.
  12. ↑ McIver, 2006, с. 36—37.
  13. ↑ Roggeri R., Ventura L. I Gonzaga delle nebbie: storia di una dinastia cadetta nelle terre tra Oglio e Po. — Milano : Silvana, 2008. — P. 104. — 179 p. — ISBN 978-8-83-661158-4.
  14. ↑ Ekserdjian D. Parmigianino. — New Haven, Conn. : Yale University Press, 2006. — P. 89. — ISBN 978-0-30-010827-9.
  15. ↑ Il Museo —Fontanellato Turismo (італ.). www.fontanellato.org. Архів оригіналу за 19 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Паола_Гонзага&oldid=41099713