Паоло Агостіні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Паоло Агостіні
Основна інформація
Дата народження 1583
Місце народження Валлерано
Дата смерті 3 жовтня 1629(1629-10-03)
Місце смерті Рим
Країна Італія Італія
Національність італієць
Професія композитор, капельмейстер
Жанр мотет, меса

П̀аоло Агост̀іні (італ. Paolo Agostini) (або Агостіно (італ. Agostino), лат. Augustinus) (* 1583, Валлерано - 3 жовтня 1629, Рим) — італійський композитор раннього бароко, видатний представник римської школи та органіст.

Біографія[ред.ред. код]

Паоло Ашостіні народився у Валлерано ([[Провінція Вітербо на півночі Лаціо) близько 1583. У восьмирічному віці приступив до музичних студій у школі Хлопчиків канторів («Pueri cantores при римській церкві Сан Луїджі деї Франчезі. Керівниками школи та вчителями Агостіні були брати Джованні Марія та Джованні Бернардіно Наніно; у домі останнього він, як і інші учні, проживав, а згодом оженився на його доньці Вітторії.

Закінчивши навчання у 1607, розпочав свою музичну діяльність як капельмейстер та органіст при церкві Мадонна дель Рушелло у Валерано, як повідомляє велика кількість біографів[1]. Манфредо Манфреді піддав сумніву це повідомлення, зауваживши, що в цей час згадана церква ще була недобудованою[2].

Як зазначає сам композитор у присвяті до Четвертої книги мес, не зважаючи на повагу до нього з боку наставників та сучасників, його кар'єра починалася важко.

Повернувшись до Рима, Агостіні спершу недовго служив органістом у базиліці Санта Марія ін Трастевере, потім капельмейстером у церкві Сантіссіма Трініта деї Пеллегріні і також у Санта Марія ін Трастевере. У 1619 обійняв таку ж посаду у базиліці Сан Лоренцо ін Дамазо, а, з 16 лютого 1626, у соборі Святого Петра, де залишався до смерті. За Пітоні та Баїні, схоже на те, що він посів це місце у наслідок музичного виклику, що він його кинув тогочасному капельмейстерові та своєму старому співучневі Вінченцо Уголіні, який відмовився від змагання, певно боячись не витримати порівняння, і був звільнений.

По трьох роках після досягнення посади у Ватикані, помер від чуми у Римі 3 жовтня 1629 та був похований у церкві Сан Мікеле ін Борґо, в стіні правої нави, де була встановлена меморіальна дошка.

Музика та Стиль[ред.ред. код]

Паоло Агостіні вважається одним з типових представників величної барокової поліфонії римської школи. У його творчості вигадливість та химерність барокового контрапункту врівноважується чистотою та ясністю замислу. Падре Мартіні звертав увагу на «ясність та природність» мелодій кожної партії у творах Агостіні, що у поєднані давали чудовий результат.

Ще за життя він зажив слави одного з найдосвідченіших та найплідніших контрапунктистів свого часу; Падре Мартіні послуговується його творами у якості прикладів у своєму Практичному нарисі контрапункту (Saggio fondamentale pratico di contrappunto) (1774).

Пітоні передає, що у соборі св. Петра виконувалися його «модуляції для чотирьох, шести, восьми реальних хорів на загальне подивування усього Рима», та на задоволення самого папи Урбана VIII.

Джузеппе Баїні цитує наступний фрагмент з листа Антімо Лібераті до Овідіо Персапеджі: «улюбленим учнем Бернардіно Наніні був Паоло Аностіні один з найбільш дотепних та жвавих умів, що мала музика у наші часи у будь-якому роді гармонічного компонування, контрапунктів та канонів; і серед інших його дивовижних творів, що можна було почути у базиліці св. Петра, в той час, коли він був там капельмейстером, різноманітні модуляції на чотири, на шість і на вісім дійсних хорів, а деякі, що могли співатися на чотири абож на вісім хорів без зменшення або порушення гармонії на подив усього Рима. І колиб він не вмер у розквіті своїх сил, сильно вразив би увесь світ; я дозволив би собі с певністю сказати про нього: Consummatus in brevi explevit tempora multa»[3].

До творчого доробку Агостіні входять меси, мотети та інші твори сакральної музики, здебільшого написані у стилі prima pratica, консервативному поліфонічному стилі кінця XVI століття, що ґрунтувався на досягненнях Палестріни та кодифікації Джозеффо Царліно; однак у деяких мотетах він також послуговується новим стилем concertato. Композитор часто використовує техніку строгого канону; а також вдається до забарвлення музики акустичними ефектами, змінюючи метр розділів та вводячи хроматизми, чим виказує свою обізнаність у сучасній музичній практиці і зокрема знайомство з працями венеціанської школи.

Кращі сторони майстерності Агостіні виявляють його Меси на чотири та дванадцять голосів , до них також можна додати такі сакральні композиції, як Agnus Dei на вісім голосів для двох хорів, Adoramus Te Christe на чотири голоси, O bone Iesu на чотири голоси та інші. Ці твори високо цінуються як документи та приклади мистецтва контрапункту.

Твори[ред.ред. код]

  • Salmi della Madonna (Псалми Богородиці), (Рим, 1619)
  • Liber secundus missarum, (n.p., 1626)
  • Spartitura delle messe del primo libro (Партитура мес першої книги), (Рим, 1627)
  • Spartitura del secondo libro delle messe e motetti (Партитура другої книги мес та мотети), (Рим, 1627)
  • Partitura del terzo libro della messa 'Sine nomine', con 2 'Resurrexit (Партитура третьої книги меси 'Sine nomine', з 2 'Resurrexit, (Рим, 1627)
  • Libro quarto delle messe in spartitura (Четверта книга мес у партитурі), (Рим, 1627)
  • Spartitura della messa et motetto 'Benedicam Dominum' ad canones (Партитура меси та мотету 'Benedicam Dominum' ad canones), (Рим, 1627)
  • Partitura delle messe et motetti con 40 esempi di contrapunti, (Roma, 1627)
  • Missarum liber posthumus (Рим, 1630)
  • інши меси, мотети тощо

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ad es. Klaus Fischer in New Grove Dictionary, S. Simonetti in Dizionario Biografico degli Italiani, Francesco Luisi in Dizionario Enciclopedico Universale della Musica e dei Musicisti etc.
  2. M. Manfredi, op cit., pp. 133-134.
  3. Giuseppe Baini, Memorie storico-critiche della vita e delle opere di Giovanni Pierluigi da Palestrina, Roma, 1828, vol. 2, p. 42, nota 481.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Pitoni, Notizie dei Contrapuntisti, e Compositori di musica dagli anni dell'era cristiana 1000 fino al 1700, pp. 552-553, 601, 655
  • A. Liberati, Lettera scritta dal Sig. Antimo Liberati in risposta ad una del Sig. Ovidio Persapegi etc..., Roma, Mascardi, 1685, p. 27
  • G. Baini, Memorie storico-critiche della vita e delle opere di Giovanni Pierluigi da Palestrina, II, Roma 1828
  • Grove's Dict. of Music and Musicians, I, London 1954, pp. 70-71.

Джерела[ред.ред. код]

Зовнішні посилання[ред.ред. код]