Папський інститут святого Ансельма
| Папський інститут святого Ансельма | |
|---|---|
Anselmianum | |
 | |
| 41°52′58″ пн. ш. 12°28′44″ сх. д. / 41.88293600002777595° пн. ш. 12.47893200002777725° сх. д.Координати: 41°52′58″ пн. ш. 12°28′44″ сх. д. / 41.88293600002777595° пн. ш. 12.47893200002777725° сх. д. | |
| Назва латиною | Pontificium Institutum Academicum Sancti Anselmi |
| Тип | Папський інститут |
| Країна |
 Італія |
| Засновано | 1887 |
| Ректор | Bernhard Eckerstorfer OSB |
| Приналежність | Святий Престол |
| Членство у | Unione romana biblioteche ecclesiastiched |
| Випускники | Категорія:Випускники Папського інституту святого Ансельма |
| Сайт | anselmianum.com |
 | |
 Sant'Anselmo all'Aventino (Rome) у Вікісховищі | |
Папський інститут святого Ансельма, Ансельміанум, Папський літургійний інститут у Римі (лат. Pontificium Institutum Academicum Sancti Anselmi; італ. Pontificio ateneo Sant'Anselmo) — бенедиктинський навчальний заклад з папськими правами.
Історія[ред. | ред. код]
У 1687 році під час понтифікату папи Інокентія XI в Римі було засновано першу бенедиктинську колегію. Папа Лев XIII реформував школу в 1887 році. У праці з джерелами професори практикували історично-критичний метод. Бенедиктинці, пов'язані з Ансельміанумом, брали участь у підготовці Кодексу канонічного права 1917 року (включаючи кардинала Юстиніана Шереді) та нового Кодексу в 1983 році (єпископ Віктор Даммерц). Чіпріано Ваґґаджіні працював над розробкою евхаристійних молитовних текстів для Римського Мисалу, опублікованих у 1970 році. У 1961 році папа Іван XXIII підіс колегію до статусу Папського літургійного інституту, першого у світі. Це єдиний навчальний заклад, який надає докторські ступені з католицької літургіки[1].
Викладачами університету були, серед інших: Йозеф Ґредт, Бенедетто Калаті, Одо Казель, Кассіус Голлінґер, Чіпріано Ваґґаджіні, Базіліус Штайдль, Адальберт де Фоґю, Еммануель фон Северус, Ансельм Ґюнтер, Бенедікт Шванк, Базіль Штудер[2]. З навчальним закладом були або є пов'язані Бенно Ґут, Пол Августин Майєр, Анскар Чупунко, П'єро Маріні, Конрад Краєвський та Вацлав Свєжавський.
Примітки[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
|
