Папуаська міфологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Папуаська міфологія — міфологічні уявлення папуасів, корінного населення острова Нова Гвінея і ряду прилеглих островів і архіпелагів Меланезії і Торесової протоки[1]. До папуасів відносять 240 окремих етнічних спільнот, що відрізняються значною мовною відокремленістю. Папуаська міфологія являє собою конгломерат самостійних і відносно замкнутих локальних (племінних, родових) систем (як ціле вона відтворюється лише шляхом спеціального історико-типологічного аналізу). У той же час локальні міфологічні системи виявляють спільність[2]. Міфологія функціонує на всіх рівнях життя спільнот, вона органічно включена в систему ідеологічних уявлень, в систему знань про світ і суспільство, в практичну діяльність колективу (городництво, полювання, рибна ловля), в його соціальну практику (обряди, обмін, війна), в сферу духовної культури (фольклор, культи, церемонії, мистецтво)[1].

До недавнього часу Нова Гвінея являла собою характерний варіант первісної периферії з пануванням общинно-родових відносин. І досі в окремих районах папуаси проживають у великих комунах, центром яких слугує великий довгий дім чоловіків навколо якого групуються окремі жіночі родинні хатини. Відповідно папуаська міфологія, так само як і міфології інших народів Океанії, може розглядатися як регіональний варіант однієї з ранніх стадій розвитку міфології[2].

Дослідження[ред.ред. код]

Вірування папуаських народів Нової Гвінеї досліджені недостатньо і на те є ряд причин. На досить невеликій території існує велика чисельність відносно відокремлених одне від одного племен, що творять власну унікальну культуру. Ця група народів довгий час жила відокремлено від головних центрів світової цивілізації у важкодоступних місцях, а отже залишалась недослідженою в етнографічному плані до кінця XIX століття. Першим племена на узбережжі затоки Астролябія в етнографічному плані дослідив наш співвітчизник Микола Миклуха-Маклай у 1871-1877 роках, острів'ян Торесової протоки досліджували А. Хеддон і В. Ріверс у 1898 році, представників народу мафулу — Вільямсон у 1910 році; ківай — фін Гуннар Ландман у 1910-1912 роках[3][4]; марінд-анім — Вірц у 1914 і Неверман у 1933 роках[5]. У другій половині XX століття ґрунтовному науковому дослідженню культурних особливостей папуасів почала заважати діяльність християнських місіонерів і стрімка культурна глобалізація, що швидко «згладжують» усю місцеву культурну неповторність до середньопланетарного показника.

Синкретизм[ред.ред. код]

Папуаська міфологія постає як жива, різноманітно функціонуюча система, що знаходиться в синкретичній єдності з усією культурою етносу. Міфологічні елементи і зв'язки так чи інакше присутні в усій діяльності колективу, в різних побутових операціях, уявленнях і відносинах, магічних діях, у предметах і речах. Відповідний семантичний комплекс та пов'язані з ним різного роду обмеження і правила поведінки не просто виражені в міфологічних розповідях, але і безпосередньо включені в систему традиційних знань. Власне міф і норма соціальної поведінки в папуасів нероздільні.

Вербально-розповідні форми лише малою мірою зосереджують у собі й передають зміст папуаської міфології. Не менш значущі, хоча й дуже важкі для тлумачення, в силу імпліцитного і символічного характеру, власне ритуальні дії та операції, пантоміми, танці, ритуальні маски, одяг, прикраси, музичні інструменти, фарби, орнамент, скульптура тощо. Основний комплекс міфологічних уявлень належав до чоловічого світу і передавався по чоловічій лінії, освоєння його становило важливий розділ обрядів чоловічої ініціації. З часом у багатьох племен суворі ритуали ініціації виродились в танці в масках за ритуальними огорожами, під час яких молодим парубкам розповідають міфи й бувальщини[5].

Тематика папуаських вірувань зосереджується навколо кількох головних розрядів персонажів і пов'язаних з ними уявлень і сакральних дій:

  • міфічні першотворці, пращури, культурні герої, великі племінні герої-мисливці, воїни;
  • володарі природних стихій та явищ;
  • духи померлих.

Ці уявлення характеризуються суперечливістю і недиференційованістю. Першотворці, предки, культурні герої часто ізоморфні з точки зору їх функцій. Так, демамаринд-анім) володіють одночасно рисами тотемних предків, культурних героїв, «духів», уособлень сил природи; що дали колись життя всьому сущому дема і дотепер продовжують активно втручатися в життя людей.

Branly Papúa-Nueva Guinea. 04.JPG Placement for initiation in Apangai, Papua New Guinea 1984.jpg Papua nuova guinea, chambri, maschera per facciata, da chambri, medio sépik, 1950 ca..JPG Papua nuova guinea, tolai, figure di spiriti, da nuova bretagna, fine XIX- inizio XX sec. 01.JPG Branly Papúa-Nueva Guinea. 19.JPG Branly Papúa-Nueva Guinea. 10.JPG

Для образів міфічних деміургів характерні уявлення про них як про «перших» (стара Собра у маринд-анім), або як про таких, що існували «завжди» (стара Уа-огрере у ківай). Досить поширені образи великих матерів, «перших» жінок[2]. Ряду персонажів властива дуальна природа: Угатамекапауку) — водночас чоловік і жінка, сонце і місяць. У міфах про походження першопредків може виступати хтонічний початок: Йугумішантафоре та сусідніх племен) вийшла із землі і персоніфікує її[2].

Найпоширеніші міфи про чудове народження першопредків, так чи інакше містять елементи тотемних уявлень: герой народжується зі сперми кенгуру, від свині, розвивається з хробака; зафіксовані папуаські версії світової міфологічної теми — зачаття героя від зустрічі жінки з твариною, рибою, народження його від жінки-змії, жінки-птиці. Тотемну тварину племені вбивати суворо заборонено (виключення зроблено лише для дюгонів і морських черепах у племен, що живуть за рахунок їхнього м'яса). Особливу роль відіграють мотиви специфічної природи героїв, їх кревного зв'язку з магічними предками. Успадковані властивості герой-першотворець переносить (трансформуючи їх) на організовуємий ним людський соціум (Йавага — син матері-кенгуру у ківай). У папуаських міфах майже обов'язковий конфлікт тотемічного героя з первісним колективом і пошуки іншого, який стає об'єктом його культурних справ і встановлення норм тотемної організації (міф про Іко у пурарі). Сліди тотемічних уявлень присутні в міфах про створення космосувагавага хлопчик-сонце — син батька-риби і жінки)[2]. В острів'ян Торесової протоки досить чітко можна прослідити перехід від австралійського тотального тваринного тотемізму на західних островах (31 з 36 тотемів), до залишків слідів на східних[5].

Космогонія[ред.ред. код]

Міфологічна космогонія у папуасів Нової Гвінеї розвинена слабо[1]. У космогонічних міфах звичайні сюжети про сонце і місяць (Ганумі у ківай), на які перетворились першотворці, при цьому з'являється іноді інцестуальне мотивування (у хулі Ні і Хана, брат і сестра, після інцесту піднялися на небо і перетворилися на небесні тіла). Космогонічні акти можуть виступати як вияв чиєїсь помилки або трактуватися як цілеспрямовані дії деміургів. Парамбікангаінг) як перше своє діяння поставив «усе». Камбелкеракі) скатав у кулі серцевину сагової пальми, створивши місяць і сонце, визначив шляхи їх прямування по небу. Він же підняв небо, що стояло спочатку дуже низько, і наповнив його зірками, розкидавши шматочки бамбуку. Найчастіше світила, небо, земля, стихії мисляться як такі, що існували до початку міфічних першотворень.

Широко поширені у папуасів оповідання про походження культурних рослин, що становлять основні продукти харчування. Для землеробських вірувань поширене вірування в жіночу магію, що може наділяти землю власною родючістю[5]. Видобування першого вогню пов'язане з його викраденням героями у володарів за допомоги духів, інших героїв.

Світоустрій[ред.ред. код]

Папуаська релігія припускає трійчастий поділ світу.

Небо (верхній світ) — тимчасове житло деміургів і предків, звідки вони йдуть на землю, створюючи тут земний соціум (почасти за аналогією з небесним) і приносячи з собою блага культури. Але на небо йдуть деякі персонажі, які вступили в конфлікт з колективами, серед яких вони жили. Звичайний шлях на небо — високе дерево, хоча це може бути й мотузка з неба (Уа-огрере в ківай).

Межі та частини земного світу створюються героями як би мимохідь (від ударів магічної палки-копачки виникають затоки, від удару стріли — річка, від кинутих каменів — острова).

Підземний світ (нижній) асоціюється з уявленнями про смерть, про землю духів померлих (рідше — про походження деяких персонажів). Зв'язок з ним може здійснюватись через спеціальну дірку, іноді через водойми або болота, а також через ритуальні стовпи в чоловічих або церемоніальних будинках.

Міфологічний антропо- та соціогенез[ред.ред. код]

Першотворцями, міфологічним і тотемним предкам, культурним героям належить створення людей, поділ їх на племена і подальше розселення. Люди з'являються з серцевини пальми, виникають з водяних бульбашок, з розрубаних свинячих туш, народжуються від міфічної пари, від брата і сестри. У міфі племені ківай представлена концепція антропогенезу і соціогенез, що поєднує мотиви тотемічні і хтонічні, припускає двоступеневість процесу генетичних трансформацій: завдяки операціям Уа-огрере перше покоління людей з'являється з хробаків, які розплодилися в тілі вбитого кенгуру; воно отримує від першотворця елементарні людські знання та громадські правила. Потім відбувається перетворення перших людей-недорослів в покоління «справжніх» людей і наділення їх усією сукупністю суспільних норм, знань, навичок[2].

У рамках міфологічної концепції становлення соціуму отримують розвиток сюжети про боротьбу героїв з чудовиськами, ворожими до людей, і про умиротворення культурних локусів (в образах чудовиськ є сліди двоїстої природи: змії — міфічні предки і шкідники, змії — чудові подружжя, велетні-людожери), а також про виникнення негативних якостей і життєвих норм, «відкриття» різного роду бід — розбрату, обману, кривавих способів вирішення колізій тощо. Образи змій належать до числа найбільш поширених в світовому фольклорі, зокрема, в казках і героїчних епосах, причому художня семантика цих образів і генезис відрізняються великою складністю і суперечливістю, тому матеріал папуаських міфів дає багато для вивчення витоків і ранніх стадій розробки цих образів, може пролити світло на багато загадок класичного фольклору[1].

A Kiriwina Village, Memoirs Bishop Museum, Vol. II, Fig. 55.jpg Korowai Treehouse 5.jpg HeadTray2.jpg Branly Papúa-Nueva Guinea. 08.JPG Branly Papúa-Nueva Guinea. 13.JPG
Житло папуасів
Дім на палях
короваїв
Лоток
із висушеними головами
Герої міфів
Герої міфів

У міфах пояснюються введення заборон «табу» (наприклад, на канібалізм), розподіл праці за ознакою статі, кровна помста, екзогамія і заборона інцесту. «Відкриття» смерті в міфах відбувається або випадково, або трактується як покарання або як властивість, що купується людьми, що виходять з «дикого» стану. Відсутність смерті включається до характеристику «минулого», яке до певної міри ідеалізується[2].

З концепцією «героїчного століття», що так чи інакше протистоїть «теперішньому» і в той же час є його підмурком, пов'язані розповідні цикли про героїв — «перших» мисливців, хліборобів, гарпунщиків, воїнів та мисливців за головами, чаклунів, мореплавців — узагальнених в концепції бігменів («великих людей»)[1]. Проте герої переказів, навіть з рисами міфологічних персонажів, не всесильні, бо вони гинуть в зіткненнях, терплять невдачі. Роз'єднаність окремих племен підживлює віру в чорну магію, так званий «онім» (синонім слова отрута), що його можуть наслати представники інших селищ[5]. Чаклунство дуже яскраво виокремилось після тотальної християнізації папуасів, ставши певною мірою медіатором між новою релігією та традиційними уявленнями про природний та соціальний світоустрій.

Першогерої «відкривають» війну як спосіб вирішення конфліктів, привносять в суспільне життя жорстокість і віроломство, починають боротьбу за жінок. Але вони ж нормалізують різні сторони суспільної практики, що несуть в собі конфліктний початок: ставлять межі жорстокої війни, визначають межі, за які не повинні виходити людські пристрасті.

Анімізм[ред.ред. код]

Найважливішу частину папуаських вірувань становить віра у господарів або духів природи — анімізм. Через значний вплив християнських місіонерів на культуру сучасних папуасів (більшість з яких вважають себе католиками і лютеранами), саме в анімізмі можна знайти залишки колишніх міфологічних уявлень. У різних етносів були свої родові позначення для всього класу «господарів» і мала місце детальна видова диференціація їх за властивостями, зовнішністю, місцем проживання тощо, наприклад:

  • марсалаі в арапешів, які виступають хранителями землі даного роду або громади;
  • етенгена в ківай, які вважаються захисниками дерев та лісових ділянок, а також охоронцями городів;
  • путутулі в раіапу;
  • гігл у чімбу та інші[2].
Thiafamous 4318b.JPG Papou 4332b.JPG New Britain- Duk-Duk dancers, Gazelle Peninsula.jpg Mt Hagen Cultural Show PNG 2008.jpg Slit gong drum finial, Papua New Guinea, Iatmul people, Middle Sepik River region, carved wood, Honolulu Academy of Arts.JPG
Танок тіафамів
Танок дук-дук,
острів Нова Британія
Рептилоїдне оголів'я
церемоніального барабану

«Господарів» уявляли у вигляді змій або рептилій особливого забарвлення з кількома головами і хвостами, у вигляді тварин з потворними ознаками, істот, що сполучали зооморфні, рослинні, антропоморфні риси. Для багатьох персонажів притаманна властивість змінювати свій вигляд: вдень вони живуть у подобі змії, яструба, крокодила, риби, ігуани, а вночі приймають людську подобу[1]. Місця їх проживання — ліси, печери, водойми, стовбури дерев, каміння, рифи, тобто вони заповнюють навколишній світ до останку. Вони виступають захисниками традиційних норм поведінки і можуть карати порушників (і в цьому сенсі пов'язані з померлими предками), давати добрі поради сплячим, показувати веслярам вірний курс, але в той же час викликати урагани, насилати хвороби, збивати з дороги, викрадати людей. Для сучасних землеробів найважливішою справою є задобрення духів погоди й врожаю. Поширені розповіді-бувальщини про зустрічі й зіткненнях людей з «господарями», зокрема — про ненавмисні або насильницькі шлюби жінок з «господарем»[2].

В острів'ян Торесової протоки є власний дух (Бомаї-Іб для утаємничених, або Малу-Магур для усіх інших), що вбиває і воскрешає молодих парубків під час ініціації (певна трансформація реальних фізичних випробувань в езотеричний сюжет). Для багатьох народів Нової Гвінеї і Меланезії традиції ініціації перетворились на утаємничені культи закритих товариств до яких потрапляють не усі представники чоловічої статі, що досягли певного віку (культ Майо у маринд-анім)[5].

Більшості папуасів вдається створити окремий, місцевий різновид християнства, яке поєднує в собі монотеїзм з тонкощами місцевих традиційних вірувань.

Культ предків[ред.ред. код]

Культ предків складає важливу частину світогляду папуасів, проте їх вшанування не є обов'язковою рисою культури окремих племен. Основу культу померлих становить віра в духів померлих, здатних приймати різноманітні матеріальні форми (оселятись в ритуальних масках) і, як правило, невидимих, що володіють чудовими здібностями впливу на живих — «імуну». Загалом імуну має безосібний характер, яку можна направити в будь-яке русло, маючи певні знання й хист.

Постійне місце проживання предків — земля померлих (Адірі у ківай), що одержує в міфах реальну або (частіше) фантастичну локалізацію, — описується за аналогією зі світом живих, але з обов'язковими ознаками, маркери приналежності до світу смерті. Міфи і билички описують мандри живих у землю померлих, їх спілкування з духами і повернення додому або прихід духів, їх контакти з живими, що призводять до нещастя або отримання живими якоїсь допомоги. Ряд ритуалів (у тому числі й обряди після поховання) безпосередньо адресується до духів померлих, маючи на меті забезпечити їх підтримку або відвести їх небажане втручання. Уявлення про духів померлих складним чином взаємодіють з уявленнями про родових пращурів, що час від часу повертаються з землі померлих до живих нащадків уві сні й дають поради[1].

Sepik River initiation PNG 1975.JPG Abelam wooden ancestor figure 3 CAC.JPG Ost-Neuguinea Rednerpult EthnM.jpg WLANL - 23dingenvoormusea - Sepik Redenaarsstoelen.jpg Ethnologisches Museum Berlin Ozeanien 003.JPG Man's lower jawbone, Kaub, Northeastern New Guinea, 1911 - Südseeabteilung - Ethnological Museum, Berlin - DSC01003.JPG
Скарифікація
під час ініціації
Дерев'яна фігура
предка з племені
абелам
Дерев'яна фігура
предка з регіону
Сепік
Дерев'яна фігура
предка з регіону
Сепік
Черепи предків
Щелепи предків
прикрашені каурі

Культ «духів» померлих і родових предків у значній мірі визначає семантику ряду найважливіших ритуалів, у тому числі обрядів чоловічої ініціації, ритуалів родючості та інших. Тут у різних сюжетних формах варіюються прихід і зустріч предка, дії та пісні, присвячені йому, магія, йому адресована, а також символічна смерть і повернення до життя. Зображення предків (дерев'яні скульптури — корвар, телум; різьблені і мальовані «портрети»), як і вшанування їх черепів складають обов'язкову рису чоловічих і церемоніальних будинків. Традиційні церемонії, пов'язані із культом предків були досить популярні ще в 1950-х роках, але зійшли нанівець під впливом діяльності християнських місіонерів.

Фольклор[ред.ред. код]

Одна з найбільш істотних особливостей фольклору первіснообщинного колективу і папуаського зокрема — його синкретичний характер, єдність слова, образу, сюжету за якими стоять уявлення про світ і суспільство[1]. У взаємодії з міфологією формується ряд фольклорних прозових та пісенних жанрів, які або зовсім не виокремити, або вони тільки починають виокремлюватись з синкретичної єдності. Такі міфологічні епічні пісні про героїв-першопредків, казки, що зберігають характер «достовірних» міфів, «історичні» перекази, а також різного типу пісні. Папуаський фольклор у його єдності з міфологією включає ряд сюжетів і мотивів, які в історико-типологічній перспективі можна порівняти з сюжетами і мотивами, що складають класичний фонд світової міфології та фольклору: зокрема, у папуасів є власні варіанти сюжетів про Едіпа, Орфея, Одіссея («чоловік на весіллі своєї дружини»), героїчне сватання та інше[2].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и (рос.) Путилов Б. Н. Миф — обряд — песня Новой Гвинеи. Исследования по фольклору и мифологии Востока. — М. : Наука, 1980. — 381 с.
  2. а б в г д е ж и к л (рос.) Путилов Б. Н. Папуасская мифология // Мифы народов мира. Энциклопедия (в 2 томах). / Гл. ред. С. А. Токарев. — М. : «Советская Энциклопедия», 1988. — Том 2. К—Я. — 719 с.
  3. (нім.) Lehmann F. Mana, der Begriff des «Auβerordentlich-Wirkungsyollen» bei Südseevölkern. Leipzig, 1922.
  4. (нім.) Lehmann F. Die polynesischen Tabusitten. Leipzig, 1930.
  5. а б в г д е Токарев С. А. Религия в истории народов мира. — М. : Политиздат, 1964. — 559 с.

Література[ред.ред. код]

  • (англ.) Burridge K. Tangu traditions…, Oxf., 1969.
  • (англ.) Fortune R. F. Arapesh, N. Y., 1942.
  • (англ.) Heider K. G. The Dugum Dani…, N. Y., 1970.
  • (англ.) Held G. I. The Papuas of Waropen, The Hague, 1957.
  • (англ.) Landtman G. The Folk-Tales of the Kiwai Papuans. Helsingfors. «Acta Societatis Scientiarum Fennicae». T. XLVII, 1917.
  • (англ.) Landtman G. The Kiwai Papuans of British New Guinea, L., 1927.
  • (англ.) Mead M. The Mountain Arapesh, vol. 1—5, N. Y., 1938—1949.
  • (англ.) Seligmann C. G. The Melanesians of British New Guinea, Camb., 1910.
  • (англ.) Williams F. E. Orokaiva magic, L., 1928.


  • (нім.) Wirz P. Die Marind — anim von Holländisch — Süd — Neu — Guinea, Bd 1—2, Hamb., 1922—25.


  • (рос.) Мифы и предания папуасов маринд-аним. Собраны проф. П. Виртцем и Г. Неверманом / Пер. с нем. Г. Л. Пермякова, М. С. Харитонова. Под ред. Б. Н. Путилова. — М.: Наука, 1981. — 350 с. — Серия «Сказки и мифы народов Востока».
  • (рос.) Сказки и мифы папуасов киваи (из собрания Г. Ландтмана) / Сост. и пер. Р. Л. Рыбкина. — М.: Наука, Главная редакция восточной литературы, 1977. — 328 с. — Серия «Сказки и мифы народов Востока».
  • (рос.) Сыны Дехевая. Предания о демонах и рассказы охотников за головами. Собраны проф. Г. Неверманом / Пер. с нем. Г. Пермякова. Под ред. С. А. Токарева. — М.: Изд-во восточной лит-ры, 1960. — 336 с.
  • (рос.) Путилов Б. Н. Песни Южных морей / Отв. ред. Е. М. Мелетинский. — М.: Наука, 1978. — 184 с. — Серия «Из истории мировой культуры».

Посилання[ред.ред. код]