Пап Степан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Степан Пап
Степан Пап.jpg
Прізвисько «Пугач»
Народження 11 березня 1917(1917-03-11)
с. Березово, Хустський район, Закарпатська область
Смерть 25 лютого 1990(1990-02-25) (72 роки)
Словаччина Словаччина
Приналежність Karptska Ukraina COA.svg Карпатська Січ
Партія Організація українських націоналістів
Степан Пап у 70-х роках XX століття

Степан Пап (Štefan Papp) (псевдо: «Пугач») (* 11 березня 1917, с. Березово, Хустський район, Закарпатська область — † 25 лютого 1990, Словаччина) — український релігійний і громадський діяч, історик, один із організаторів Пласту на Закарпатті, член крайової екзекутиви ОУН, вояк Карпатської Січі, священник, автор брошури «Обвинувачую Мадярщину», угорський політв'язень.

Життєпис[ред. | ред. код]

Степан Пап народився 11 березня 1917 року в селі Березово (тепер Хустського району Закарпатської області). Протягом 1928–1936 навчався в Хустській гімназії.

Організатор Пласту[ред. | ред. код]

Під час навчання в гімназії вступив до Пласту, став першим курінним гуртку «Самотні Рисі». Восени 1937 року його вибрано командантом Українського Пласту в Закарпатті.

Ставши крайовим командантом, він повів закарпатський пластовий рух дорогою всеукраїнських традицій. Тому він проголосив, що Закарпатський Пласт є продовженням всеукраїнського Пласту і рахуватиме роки свого існування від заложення українського Пласту в Галичині. Дотеперішні пластові відділи назвав куренями на чолі з курінним, а пластові округи-полки назвав кошами під проводом кошового. Назву пластового часопису «Пластун» замінив традиційною назвою «Молоде Життя», якого перше число виявилося ще у вересні 1938.[1]

В Карпатській Січі[ред. | ред. код]

В кінці 1938 на початку 1939 взяв активну участь у створенні загонів Карпатської Січі. Воював проти угорських окупантів у березні 1939.

Референт пропаганди крайової екзекутиви ОУН[ред. | ред. код]

У лютому 1940 році у місті Хуст було проведено збори патріотів, у яких взяли участь Андрій Цуга, Михайло Габовда, Михайло Орос, Василь Маркуш, Іван Романець, Петро Погоріляк та Степан Пап. На зборах було прийнято рішення об'єднання підпільних груп та утворення Закарпатської крайової організації ОУН(Б).[2] Степан Пап увійшов до крайової екзекутиви ОУН на посаду референта пропаганди, а також став редактором нелегальної газети «Чин». Його авторству належить знаменита брошура «Обвинувачую Мадярщину», де наведено 65 пунктів обвинувачення угорських окупантів.

У 1941 закінчив Ужгородську семінарію і отримав сан священика. У березні 1942 року його засуджено угорським військовим судом на 12 років ув'язнення, яке відбував у найбільшій і найстрашнішій в'язниці Угорщини — Ваці. Із в'язниці його було визволено після зайняття Ваца радянською армією на початку 1945 року.

В еміграції у Чехословаччині[ред. | ред. код]

Гріб Степана Папа в 2015 році (Verejný cintorín, Košice, Slovensko)

Після звільнення з в'язниці о. Степан Пап продовжував священичу діяльність у селі Великому Салменці, яке після війни опинилося в складі Чехословаччини, а згодом у селі Нижня Рибниця Михайлівського округу. Після заборони Греко-Католицької Церкви у 1953-58 роках працював рахівником сільськогосподарської артілі в Нижній Рибниці. У 1959 переселився до міста Кошице, де займав аналогічну посаду у підприємстві «Зеленіна». Згодом заочно здобув юридичну освіту і став юристом у тому ж підприємстві, а пізніше, до 1978 обіймав посаду юриста у Кошицькому державному театрі.

У 1968 Степан Пап активно долучився до боротьби за відновлення Греко-Католицької Церкви у Чехословаччині, був ініціятором відновлення і редактором щомісячника «Благовістник», у якому опублікував багато своїх наукових праць, підбірок духовних пісень, проповідей. Написав або перевидав багато праць релігійної та історичної тематики.

Помер 25 лютого 1990 року у Словаччині.

Праці[ред. | ред. код]

  • «Греко-католицькі духовні пісні» — збірник, що охоплює 178 пісень з нотами, з яких значна частина була опублікована вперше.
  • перевидав «Ірмологіон греко-католицького співу Мукачівської єпархії» Йосипа Маланича та Івана Бокшая з 1906.
  • «Велика боротьба» — про окремі сторінки історії Закарпаття XIX–XX століть.[3]
  • «Історія Закарпаття» — охоплює період від найдавніших часів до 1945 року.
  • «Пластовий альманах» (Рим, 1976 р.).
  • п'єса «Драма життя Олександра Духновича».
  • драма «Князь Лаборець».
  • підручники з історії релігії.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]