Парадигма (філософія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Парадигма (дав.-гр. παράδειγμα, paradeigma — приклад, зразок) — багатозначне поняття, яке залежно від контексту може означати певний обумовлений часом та обставинами як сталий на певний період стиль, традиція, концепцію, генеральну ідею, закон, за зміною котрих можна застосувати граничні умови - зміни парадигми:

  1. Поняття античної і середньовічної філософії, що характеризує сферу вічних ідей як прототип, зразок, відповідно до якого бог-деміург створює світ сущого;
  2. У сучасній філософії науки — система теоретичних, методологічних і аксіологічних установок, які взяті за зразок розв'язування наукових задач і які поділяють всі члени наукового співтовариства.
  3. Система форм, уявлень та цінностей одного поняття, які відображають його видозміну, історичний шлях, заради досягнення ідеального поняття.

Термін «парадигма» у філософію науки уперше впровадив позитивіст Густав Бергман, однак справжній пріоритет у його використанні і поширенні належить Томасу Куну. У своїй книзі «Структура наукових революцій» (1962) Кун говорить про можливості виділення двох основних аспектів парадигми: епістемічного й соціального. У епістемічному плані парадигма — це сукупність фундаментальних знань, цінностей, переконань і технічних прийомів, що виступають як зразок наукової діяльності. У соціальному — парадигма характеризується через поділяюче її конкретне наукове співтовариство, цілісність і границі якого вона визначає.

Існування парадигми, на думку Куна, пов'язане з періодами нормальної науки, у рамках яких вони виконують проективно-програмувальну і селективно-заборонну функції. Зміну парадигми здійснюють за допомогою наукових революцій, що пов'язано зі своєрідним ґештальт-перемиканням наукового співтовариства на нову систему світогляду й цінностей. Критика надмірного соціологізму і психологізму в розумінні парадигма спонукала Куна конкретизувати свою позицію за допомогою введення поняття «дисциплінарної матриці», синонімічного епістемічному контекстові парадигми. Структура дисциплінарної матриці містить:

  1. символічні узагальнення, що становлять формальний апарат і мову, характерну для конкретної наукової дисципліни;
  2. метафізичні компоненти, що визначають найфундаментальніші теоретичні і методологічні принципи світорозуміння;
  3. цінності, що задають панівні ідеали і норми побудови й обґрунтування наукового знання.

Поняття парадигми у пізніх роботах Куна пов'язане в більшому ступені з характеристикою інтеґральних соціально-психологічних аспектів наукового співтовариства. Разом із тим, у рамках сучасної філософії науки поняття парадигми виявилося продуктивнішим під час опису еталонних теоретико-методологічних основ наукового пошуку.

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]