Парадокс толерантності

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Парадокс толерантності — логічний парадокс, який виникає, коли особа має антагоністичнині погляди на нетерпимість, а, отже, не терпить цього. У такому випадку, толерантна особа буде за визначенням не толерантною.[1]

Парадокс був вперше описаним австрійським філософом Карлом Поппером у 1945 році, висловлюючи, здавалося б, парадоксальну думку про те, що "аби підтримувати толерантне суспільство, суспільство повинно бути нетерпимим до нетерпимості". Парадокс толерантності є важливою концепцією для роздумів про те, які межі можна чи потрібно встановлювати свободі слова.[джерело?]

Дискусії[ред. | ред. код]

Частина 1 праці The Open Society and Its Enemies Карла Поппера, опублікована 1945 року

Філософ Карл Поппер дав визначення парадоксі у 1945 році у 1-й частині своєї праці "The Open Society and Its Enemies" (у нотатці 4 до Глави 7).[2]

Менш відомим є парадокс толерантності: необмежена толерантність повинна призвести до зникнення толерантності. Якщо ми розширимо необмежену толерантність навіть до тих, хто нетерпимий, якщо ми не готові захищати толерантне суспільство проти натиску нетерпимих, то толерантного буде знищенено, разом ізтолерантнісстю до них. — У цій формуляції я не маю на увазі, наприклад, що ми завжди повинні придушувати висловлювання нетерпимих філософій; до тих пір, поки ми можемо протидіяти їм раціональними аргументами і тримати їх під контролем громадської думки, придушення, безумовно, було б нерозумним. Але ми повинні вимагати права придушувати їх у разі такої необхідності у тому числі й силою; бо може легко виявитися, що вони не готові зустрітися з нами на рівні раціонального аргументу, а натомість відхиляють усіх наші доводи; вони можуть заборонити своїм послідовникам слухати раціональні аргументи, оскільки вони оманливі, і навчити їх відповідати на аргументи за допомогою кулаків чи пістолетів. Тому ми повинні стверджувати, в ім'я толерантності, право не терпіти нетерпимість.

У 1971 р. філософ Джон Роулз у своїй книзі Теорія справедливості робить висновок про те, що справедливе суспільство повинне терпіти нетерпимість, бо в іншому випадку суспільство тоді було б нетерпимим і, таким чином, несправедливим. Однак Роулс також наполягає, як і Поппер, на тому, що суспільство має розумне право на самозбереження, яке витісняє принцип толерантності: "Хоча нетерпима секта сама по собі не має права скаржитися на нетерпимість, її свободу слід обмежувати лише тоді, коли толерантний щиро і з розумом вважають, що їхня власна безпека та безпека інститутів свободи знаходяться під загрозою".[3][4]

У праці 1997 року Майкл Вальцер задає запитання: "Чи слід терпіти нетерпимість?" Він стверджує, що більшість релігійних груп меншин, які є бенефіціарами толерантності, самі є нетерпимими, принаймні в деяких аспектах. В умовах толерантного режиму такі люди можуть навчитися терпіти або принаймні поводитись так, "ніби вони володіють цією чеснотою".[5]

Терпимість та свобода слова[ред. | ред. код]

Парадокс терпимості є важливим для обговорення того, які, якщо такі є, межі слід встановити на свободу слова. Поппер стверджував, що дозволити свободу слова тим, хто буде використовувати її для усунення самого принципу, на який вони покладаються, є парадоксальним.[6] Розенфельд у свою чергу заявляв: "Суперечливим є поширення свободи слова на екстремістів, котрі... якщо це вдасться, безжально придушують свободу слова тих, з ким вони не згодні", і зазначачає, що західноєвропейські демократії та США мають протилежні підходи до питання терпимості мови ворожнечі.[7]

Критика насильницької нетерпимості до випадків мови ворожнечі характерна для дискурсної етики, розробленої Юрґеном Габермасом[8] та Карлом Отто Апелем.[9]

Дивіться також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела
  1. The Concept of Toleration and its Paradoxes
  2. Popper, Karl, The Open Society and Its Enemies, volume 1, The Spell of Plato, 1945 (Routledge, United Kingdom); ISBN 0-415-29063-5 978-0-691-15813-6 (1 volume 2013 Princeton ed.)
  3. Rawls, John (1971). A Theory of Justice. с. 220. ISBN 978-0-674-00078-0. 
  4. Ding, John Zijiang (December 2014). Introduction: Pluralistic and Multicultural Reexaminations of Tolerance/Toleration. Journal of East-West Thought (вид. 4) 4. 
  5. Walzer, Michael (1997). On Toleration. New Haven: Yale University Press. с. 80–81. ISBN 978-0-300-07600-4. 
  6. Cohen-Almagor, Raphael (1994). Popper's Paradox of Tolerance and Its Modification. The Boundaries of Liberty and Tolerance: The Struggle Against Kahanism in Israel. University Press of Florida. с. 25. ISBN 9780813012582. 
  7. Rosenfeld, Michel (April 1987). Review: Extremist Speech and the Paradox of Tolerance. Harvard Law Review 100 (6): 1457–1481. JSTOR 1341168. doi:10.2307/1341168. 
  8. Habermas, Jürgen (1990). Moral Consciousness and Communicative Action. Polity Press. с. 106. «The means of reaching agreement are repeatedly thrust aside by the instruments of force.» 
  9. Apel, Karl-Otto (1996). Selected Essays: Ethics and the Theory of Rationality. Humanities Press International. с. 210–211.