Паралельний світ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інша Земля

Паралельний світ або альтернативна реальність — автономна окрема реальність, що співіснує з нашою. Є однією з гіпотез сучасних фізики і астрофізики, а також поширеною темою фантастики.

Особливості термінології[ред. | ред. код]

Терміни «паралельний всесвіт» й «альтернативна реальність», як правило, є синонімами і можуть бути використані як взаємозамінні. В більшості випадків, однак, часом додаткові конотації маються на увазі під терміном «альтернативна реальність», що означає насправді варіант нас самих. Термін «паралельний всесвіт» є загальнішим, без будь-яких конотацій, що припускає зв'язок або відсутність відносин з нашим всесвітом. Всесвіт, де закони природи відрізняються — наприклад, в якому немає обмежень і релятивістська швидкість світла може бути перевищена — буде в цілому як паралельний всесвіт, але не альтернативна реальність. Правильне квантово-механічне визначення паралельних всесвітів — «всесвіти, які відокремлені один від одного на одну подію квантово».

Конкретна група паралельних всесвітів називається «мультивсесвітом», хоча цей термін може бути також використаний для опису можливих всесвітів, які паралельно є фізичними реальностями.

Історія[ред. | ред. код]

Дерево Іґґдрасиль скандинавської міфології поєднує світ людей, світ богів і світ мертвих

У міфологіях різних народів описуються світи духів, богів, такі як Небеса, Пекло, Олімп, Валгалла тощо — окремі невидимі світи, які співіснують з видимим. У них відображаються значущі для людини речі, уявлення та цінності. Часто герої міфів вирушають до інших світів аби добути блага цивілізації, чудесні предмети. В легендах і ритуалах шамани подорожують невидимим світами аби отримати чаклунську силу, повернути душу хворого і цим вилікувати його[1]. В буддизмі й індуїзмі згадуються численні пекельні і райські світи, різні світи людей і інших істот, де життя щасливіше чи гірше, ніж у нашому[2].

Перші філософсько-наукові згадки про проблему паралельних світів можна зустріти ще в працях грецьких і римських філософів стародавнього часу. Так, на думку давньогрецьких атомістів (ЛевкіппДемокрітЛукрецій), у безмежній порожнечі існує багато світів, серед яких і наш. Там, де атомів багато, вони притягуються одні до одних і найщільніша ділянка утворює землю, тварин і рослини. Інші атоми утворюють небо, повітря, небесні світила, душі живих істот. Виникали суперечки чи світів є нескінченна кількість, чи обмежена. Але загалом атомісти поділяли думку про те, що одночасно з нашим існують інші світи, всі вони зароджуються, розвиваються і з часом помирають[3].

Інші світи часто розглядалися в контексті взаємовідносин мікрокосму і макрокосму — менші речі повторюють своєю будовою більші і ще менші. Так, Анаксагор писав, що в кожній частинці, якою б малою вона не була, «є міста, населені людьми, оброблені поля, і світить сонце, місяць і інші зірки, як у нас». В середньовіччя і Відродження ці ідеї лягли в основу містичних учень, де влаштування людського тіла відповідає влаштуванню Всесвіту[4].

Гіпотеза про існування інших світів закріпилася у фантастиці завдяки англійському теологу Едвіну Ебботту. В 1884 році він видав книгу «Флатландія: роман у багатьох вимірах». У ній двовимірний розумний Квадрат подорожував по світах з різною кількістю вимірів. На прикладі його пригод читачеві показували, як зміна навколишнього простору впливає на світогляд. Крім того, Едвін Ебботт продемонстрував, що існування інших вимірів не відірвана від життя абстракція, а тема, яка містить глибоку філософську проблематику. Його однодумець — математик і містик Чарльз Гінтон, за чотири роки до того опублікував есе «Що таке четвертий вимір?». Він не тільки досліджував чотиривимірну геометрію, але і писав так звані «наукові романи» (нариси й оповідання на тему науки). Творчість Гінтона вплинула на Герберта Веллса, зокрема на фізичне обґрунтування переміщень в часі в «Машині часу» (1895). Пізніше Гінтон випустив ще кілька робіт, в яких фантазія перепліталася з науковою логікою: «Видобуття себе» (1904), «Четвертий вимір» (1904) і вільне продовження книги Ебботта «Епізод з життя Флатландії, або Як плоский народ відкрив третій вимір» (1907). У них він першим описав тесеракт — чотиривимірний гіперкуб.

Безліч фанастичних творів зображають пригоди у інших світах

У 1911 році Ернест Резерфорд представив громадськості «планетарну» модель атома, яка нагадувала Сонячну систему — місце центрального світила займало позитивно заряджене ядро, а в ролі планет виступали електрони. Модель була умовністю, але публіка сприйняла її буквально. Незабаром з'явилися фантастичні твори про пригоди в інших світах, що містяться в атомах. Серед них — «Світ випаруваної краплі» (1922) Джеймса Барра, «Дівчина з золотого атома» (1919) і «Принцеса на атомі» (1929) Рея Каммінгса, «Колос» (1934) Девіда Вендрея, «Галактика-коло» (1935) Джека Вільямсона, «Невідомий» (1952) Мюррея Лейнстера, «Хаос в мініатюрі» (1952) Герберта Кемпбелла, «Теж не залізні» (1957) Джеймса Бліша.

У 1916 році Альберт Ейнштейн сформулював загальну теорію відносності, згідно з якою гравітаційні ефекти обумовлені деформацією просторово-часового континууму. Фантасти відгукнулися на нову ідею, отримавши обґрунтування можливості інших світів у інших вимірах, як у творах «Катапульта п'ятого виміру» (1931) і «Труба п'ятого виміру» (1933). Проте надалі викривлення простору-часу набуло більшого використання як пояснення надсвітлових подорожей, а не існування паралельних світів.

Хорхе Луїс Борхес в оповіданні «Сад з розгалуженими стежками» (1941) описав варіативність історії, де кожний вибір створює дві чи більше паралельних реальностей. Однакові за фізичними законами, вони відрізняються подробицями, які залежать від вибору людини в ключові моменти. В 1957 році випускник Прінстонського університету Г'ю Еверетт опублікував статтю, де обґрунтовував думку Борхеса, використовуючи сучасний науковий апарат. Фізик виходив з принципу «неповноти квантової механіки», сформульованого Ервіном Шредінгером. Суть принципу полягала в тому, що якщо ми не здійснюємо спостереження над часткою, то вона знаходиться в суперпозиції — змішуванні двох станів. При спостереженні ж відбувається «колапс хвильової функції», і один зі станів стає «справжнім». Виникає два Всесвіти, в одному з яких здійснюється один варіант розвитку подій, в іншому — інший. Таким чином щомиті Всесвіт галузиться на різні свої версії внаслідок навіть найменших змін. Наукова спільнота не сприйняла цю гіпотезу, але вона знайшла розвиток як «евереттика» — світоглядна позиція, за якою всі можливі варіанти розвитку подій існують одночасно в паралельних світах. Така думка стала поширеною в фантастиці, особливо альтернативній історії. Існуванню різних версій того самого світу були присвячені такі твори як «Світи Імперіуму» (1961—1990) Кейта Лаумера, «Хроніки Амбера» (1970—1995) Роджера Желязни, «Великий Кристал» (1970—2006) Владислава Крапівіна, «Темна вежа» (1978—2012) Стівена Кінга, «Число звіра» (1979) Роберта Гайнлайна, «Навала квантових котів» (1986) Фредеріка Пола, «Війна старих» (2005—2015) Джона Скальці, «Анафема» (2008) Ніла Стівенсона.

Свого часу американський психолог Вільям Джеймс запропонував термін «мультиверсум» для позначення пластичності сприйняття дійсності. Це слово використав фантаст Майкл Муркок в сазі про Вічного воїна, яку розпочав у 1970 році, де так називалася сукупність різних, але пов'язаних між собою світів[5].

Паралельні світи і наука[ред. | ред. код]

Багато всесвітів можуть існувати разом з нашим, ніби бульбашки на поверхні води

У 2009 році британські вчені вперше в історії одержали наукові підстави серйозно розглядати існування паралельних світів. Учені з Лондонського університетського коледжу виявили вірогідну точки дотику нашого Всесвіту з іншими, невидимими оку Всесвітами[6], що стало першим нетеоретичним підтвердженням «теорії струн», яка раніше тільки гіпотетично доводила існування паралельних світів. Відкриття було зроблене в ході вивчення розподілу в космосі реліктового мікрохвильового випромінювання, що збереглося після Великого вибуху, який, як вважається, дав початок нашому Всесвіту. Це випромінювання не є однорідним і містить особливі зони, що характеризуються підвищеною температурою.

«Ми, очевидно, маємо справу з космічними пробоїнами, що утворювалися в результаті зіткнення нашого й паралельних світів», — заявив один із керівників дослідження професор Стівен Фіні. Фіні вважає, що наш Всесвіт є лише невеликою бульбашкою у гігантському океані паралельно існуючих світів, що мають інші фізичні характеристики.

Пізніше фізикам зі Стенфордського університету вдалося підрахувати можливу кількість паралельних Всесвітів. Для цього вони провели аналіз інфляції — різкого розширення космічного простору після Вибуху. В результаті, їм вдалося встановити, що всього може існувати 10 в степені 10 в 10000000 Всесвітів.

Примітки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Clifford A. Pickover (August 2005). Sex, Drugs, Einstein, and Elves: Sushi, Psychedelics, Parallel Universes, and the Quest for Transcendence (Discusses parallel universes in a variety of settings, from physics to psychedelic visions to Proust parallel worlds to Bonnet syndrome). Smart Publications. ISBN 1-890572-17-9.
  • Michio Kaku (2004). Parallel Worlds: A Journey Through Creation, Higher Dimensions, and the Future of the Cosmos. Doubleday. ISBN 0-385-50986-3.
  • Carr, Bernard (Hrsg.): Universe or Multiverse?. Cambridge University Press, 2007, ISBN 978-0-521-84841-1.
  • Adams, Fred: Leben im Universum, Stuttgart, Dt. Verl.-Anst., 2004
  • Adams, Fred/Laughlin, Greg: Die fünf Zeitalter des Universums; Deutsche Verlags-Anstalt, Stuttgart-München, 2000
  • Barrow, John: Der Ursprung des Universums — Wie Raum, Zeit und Materie entstand, München, C. Bertelsmann 1998
  • Deutsch, David Die Physik der Welterkenntnis, DTV München, 2000 (Titel der englischen Ausgabe: Fabric of Reality, 1997)
  • Deutsch, David: Die Welt ist bizarr. In: Der Spiegel. Nr. 11, 14. März 2005 (http://www.spiegel.de/spiegel/print/d-39694676.html).
  • Ferris, Timothy: Chaos und Notwendigkeit, Report zur Lage des Universums, München, Droemer, 2000
  • Guth, Alan: Die Geburt des Kosmos aus dem Nichts — Die Theorie des inflationären Universums, München, Droemer 1999
  • Hürter, Tobias/ Rauner, Max: Die Welt der anderen, in: Zeit Wissen 2008, Nr. 2, S. 40-47
  • Hürter, Tobias/Rauner, Max: Die verrückte Welt der Paralleluniversen, Piper, München/Zürich, 2010

Посилання[ред. | ред. код]