Паранюк Євген Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Євген Паранюк
Народився 27 червня 1923(1923-06-27)
село Хмелівка Богородчанського району Івано-Франківської області
Помер 22 березня 2015(2015-03-22) (91 рік)
Нью-Йорк, США
Національність українець
Діяльність етнографія, краєзнавство, мемуаристика

Євген Михайлович Паранюк (27 червня 1923, село Хмелівка Богородчанського району Івано-Франківської області — 22 березня 2015, Нью-Йорк) — український письменник та краєзнавець, меценат і дослідник української еміграції.

Був автором низки праць, присвячених краєзнавчим та етнографічним темам. Також видав кілька мемуарів і спогадів про українське культурне й літературне життя в американській діаспорі. Після проголошення незалежності України активно займався меценатською діяльністю, зокрема жертвував кошти й ресурси на розвиток українських бібліотек та книговидавництва.

Біографія[ред. | ред. код]

Раннє життя[ред. | ред. код]

Євген/Іван Паранюк народився 27 червня 1923 року на хуторі Кусник села Хмелівки (зараз територія Богородчанського району Івано-Франківської області) у сім′ї заможного селянина[1]. У ранньому віці втратив матір.

У рідному селі закінчив шестирічну школу. Належав до різних патріотичних молодіжних організацій довоєнного часу[2]. У 1937 році закінчив сільськогосподарські курси у Станіславі (тепер Івано-Франківськ) при товариствах «Сільський господар» і «Маслосоюз».

Восени 1941 року, незадовго після розгортання Другої світової війни на території СРСР, був змушений виїхати на примусові роботи до Німеччини[3]. До 1942 року перебував на шахтах у Вестфалії, потім переїхав на заводи Карла Цайса у Судети. У 1943—1945 роках навчався на заочних мовознавчих курсах в Українському технічному господарському інституті у Чехії.

Після війни потрапив у табір «переміщених осіб» у Баварії[4]. Там спілкувався із Юрієм Шевельовим, Іваном Багряним, Леонідом Полтавою та іншими відомими українцями[3].

Еміграція у США та письменницька діяльність[ред. | ред. код]

З Німеччини у 1949 році Євген Паранюк на кораблі емігрував до Сполучених Штатів Америки[4].

У США Паранюк працював механіком-інструментальником на підприємствах з виробництва тонких механізмів у штатах Нью-Йорк і Нью-Джерсі. Також займався педагогічною діяльністю: давав приватні заняття із математики, музики та англійської мови[4]. При цьому більше двох десятиліть працював на вахтерській службі у Нью-Йорку.

Паранюк багато років спілкувався із відомими українцями у галузі літератури, культури та релігії, зокрема Марком Антоновичем, Григорієм Китастим, Володимиром Кубійовичем, Євгеном Маланюком, Тодосем Осьмачкою, Уласом Самчуком, митрополитом Мстиславом, Ізидорою Косач-Борисовою (рідною сестрою Лесі Українки), Лео Молодожанином, Юрієм Стефаником (сином письменника Василя Стефаника), племінником Івана Франка та багатьма іншими[3].

Ці контакти згодом лягли в основу його літературної діяльності, зокрема його спогадів. Серед книг, які написав та видав Євген Паранюк — «Український Голівуд і Олександр Кошиць» (2002) та «Останні роки Івана Франка» (1998)[2]. Також Паранюк був автором чи співавтором кілька книг на краєзнавчу й етнографічну тематику; зокрема, «Від Хмелівки до Нью-Йорка» та «Хмелівка: події і люди» (2013).

Діяльність у період незалежної України, меценатська діяльність[ред. | ред. код]

З початком незалежності України Євген Паранюк часто приїжджав до України та широко займався меценатською діяльністю. За словами його знайомих, він жертвував більшість своїх заощаджень на благодійну діяльність в Україні; при цьому усе життя жив у винайманій квартирі[2][3].

Серед іншого, Євген Паранюк жертвував цінну літературу українським бібліотекам, зокрема науковій бібліотеці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Івано-Франківській державній універсальній науковій бібліотеці імені І. Франка, Прикарпатському національному університету ім. В. Стефаника та шкільним бібліотекам у Богородчанському районі[5]. Євген Паранюк був також меценатом для видання кількох десятків українських праць із краєзнавства та етнографії[5].

Також Євген Паранюк брав участь у низці наукових конференцій в Україні, Чехії та інших країнах. Також був учасником Світового форуму українців у Києві і Першого світового конгресу гуцулів[4].

Помер 22 березня 2015 року у Нью-Йорку. Там тіло Євгена Паранюка було піддано кремації, а згодом, згідно із заповітом, урну із прахом поховано у Хмелівці.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Ще за життя Євгена Паранюка було видано кілька збірників праць, присвячених йому. Зокрема, у 2008 році у Кам'янці-Подільському пройшли міжнародні наукові читання, присвячені 85-річчю з дня народження Паранюка[1], а у 2013 році в Івано-Франківську був виданий збірник до 90-річчя діяча[5].

У 2018 і 2019 роках було проведено обласний краєзнавчо-літературний фестиваль імені Євгена Паранюка «Чуєш, брате, мій» у Хмелівці[6]. Окрім цього, Івано-Франківська обласна організація Національної спілки краєзнавців України спільно із спадкоємцями Паранюка у 2015 році заснувала премію імені Євгена Паранюка для краєзнавців, котра вручається щорічно[7][8].

Література та посилання[ред. | ред. код]

  1. а б Евген Паранюк: краєзнавець, дослідник української еміграції, меценат (до 85-річчя від дня народження): матер. міжнар. наук. читань. 11-12 вересня 2008 р., м. Кам'янець-Подільський / Кам'янець-Подільський нац. ун-т імені Івана Огієнка, Наукова бібліотека, Центр дослідження історії Поділля; Наукове товариство імені Тараса Шевченка у Словаччині; [редкол.: О. М. Завальнюк (голова), В. С. Прокопчук (відп. ред.) та ін.]. — Нью-Йорк ; Кам'янець-Подільський ; Пряшів: Оіюм, 2009. — 152 с.
  2. а б в Микола Мушинка (25 квітня 2015). Євген Паранюк упокоївся. Закарпаття онлайн. Процитовано 21 травня 2020. 
  3. а б в г Степан Процюк (18 травня 2020). Подорожній і схимник. Газета «День». Процитовано 21 травня 2020. 
  4. а б в г Євген Паранюк. Івано-Франківська обласна універсальна наукова бібліотека імені І. Франка. 27 червня 2013. Процитовано 21 травня 2020. 
  5. а б в Мед із духовних сот: статті, спогади, матеріали до 90-річчя Євгена Паранюка / [упор. В. Бабій; ред. І. Шумада]. — Івано-Франківськ: Супрун В. П., 2013. — 336 с
  6. Михайло Посічанський (4 липня 2019). У Хмелівці на Богородчанщині вдруге провели обласний літературно-мистецький і краєзнавчий фестиваль «Чуєш, брате мій»…. Газета «Галичина». Процитовано 21 травня 2020. 
  7. Петро Середюк (28 червня 2016). На Богородчанщині відбулася церемонія вручення краєзнавчих премій ім. Євгена Паранюка. Бріз. Процитовано 21 травня 2020. 
  8. Володимир Милько (21 червня 2019). У Хмелівці на Прикарпатті вручено краєзнавчу премію імені Євгена Паранюка. Національна спілка краєзнавців України. Процитовано 21 травня 2020.