Парасоля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Під парасолькою.
Чоловік під пляжною парасолею.
Частини парасолі
Київська панна кінця 1850-х — початку 1860-х в сукні і з парасолею. Реконструкція Ніколь Стаховської[1]

Парасо́ля[2], парасо́ль[3], парасо́лька[4], парасолик,[5] рідко зонт[6], зонтик[7], доща́р[8][9] — пристрій, призначений для захисту від опадів (дощу чи снігу) або від сонячних променів.

Етимологія[ред. | ред. код]

Слово «парасоля» походить через посередництво пол. parasol від фр. parasol («сонячна парасоля»), яке в свою чергу, запозичене з італ. parasole — утвореного від слів parare («захищати») + sole («сонце»)[10].

Зрідка уживане слово «зонтик» («парасоля», «козирок»)[11], «зонт» через російське посередництво походить від нід. zonnedek («сонячна парасолька»); первісною формою є «зонтик», потім внаслідок сприйняття його як зменшувальної форми з'явилася і «повна» форма «зонт»[12].

Конструкція[ред. | ред. код]

Сучасні складані ручні парасолі виробляються зазвичай з синтетичного водонепроникного матеріалу (нейлон, поліамід), натягнутого на каркас з металевих дротів (шпиць парасолі), закріплених на стрижні, який унизу має ручку для утримування парасольки над головою. Для компактності в складеному стані ручка може бути телескопічною, а також мати складані спиці: така парасоля легко поміщається у сумочці. Автоматичні парасолі можуть відкриватися через систему пружин одним натисканням кнопки.

Великі парасолі (пляжні, ресторанні) можуть бути закріплені при основі до масивної пластикової посудини, наповненої для баласту водою. Такі парасолі, як правило, мають строкаті кольори та рекламні зображення.

Види[ред. | ред. код]

  • Парасоля з телескопічною ручкою
  • Парасоля-тростина — має суцільну ручку без телескопічного пристрою, тому може використовуватися в складеному вигляді замість тростини. Часто споряджається вигнутим руків'ям і міцним металевим наконечником.
  • Сонячна парасоля
  • Капелюх-парасоля

Історія[ред. | ред. код]

Парасоля існувала ще в XI столітті до н. е. Саме цей час вважається часом винаходу парасолі. Батьківщиною парасолі вважають Китай або Єгипет. У обох названих країнах парасоля вважалася символом влади, тільки імператори й фараони зі своїми наближеними могли користуватися ними. Парасолі були 1,5 метра заввишки і важили 2 кг

Символом багатства і влади парасоля вважалася і в Індії. Чим знатнішою була людина, тим більше її почет мав право носити за ним парасольок. Володар мав 13 парасольок, що символізували сонце і розташовані навколо нього 12 знаків зодіаку.

У Тибеті білі або жовті парасолі вважаються символами духовної величі, тоді як світській владі більше відповідають парасолі з павиного пір'я. Потім зі сходу парасолі перекочували в Стародавню Грецію, потім — в Рим, де ними користувалися жінки.

У Західній Європі парасоля з'явилася у Франції в XVII столітті. У французької сонячної парасолі верх робився з вощеного полотна, а ручка була кістяною. Спочатку парасоля служила для захисту від сонця, а в 18 ст. вона вже широко використовувалась як від сонця, так і від дощу і стала модним предметом.

У 1969 році Бред Філіпс отримав патент США на складану парасолю, яку компанія Totes почала продавати в США в 1970 році.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://www.nikol-retro.kiev.ua
  2. Бурячок А. А. Орфографічний словник української мови: близько 35000 слів. — Київ: Наукова думка, 1995.
  3. Парасоль // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Парасолька // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Парасолик // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. Зонт // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Зонт // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  8. Словник чужомовних слів Павла Штепи, літера З
  9. Олександр Кучеренко «Жебракове братство»
  10. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  11. Зонтик // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  12. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.

Джерела[ред. | ред. код]