Паращук Михайло Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Паращук Михайло
Паращук.М.І.jpg
Дата народження 16 листопада 1878(1878-11-16)
Місце народження с. Варваринці, Королівство Галичини та Володимирії
Дата смерті 24 грудня 1963(1963-12-24) (85 років)
Місце смерті с. Баня, Пловдивська область, Болгарія
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаFlag of the Ukranian State.svg УНРБолгарія Болгарія
Навчання Академія образотворчих мистецтв у Кракові, Віденській академіях мистецтв, Академія Жуліана, майстерня Оґюста Родена
Працював у містах Львів, Варшава, Мюнхен, Київ, Софія
Нагороди

Болгарський орден Кирила і Мефодія

Миха́йло Іва́нович Паращу́к (16 листопада 1878, с. Варваринці, нині Тернопільська область — 24 грудня 1963, с. Баня, Пловдивська область, Болгарія[1] або Софія, Болгарія) — український і болгарський архітектор, скульптор і громадський діяч.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у селі Варваринці на Теребовлянщині. У 13-річному віці працював помічником С. Вуйціка під час оздоблення костелу[2] або церкви у Струсові, а згодом при декоруванні ратуші в Новому Сончі. Навчався у Краківській та Віденській академіях мистецтв, Академії Жуліана та майстернях Оґюста Родена у Франції. Деякий час працював у майстерні славетного О. Родена. З 1898 р. проживав у Львові, потім у Варшаві (1902 – 1905), у Москві (1910 – 1911) і Києві (1911 – 1913). У 1913 році Паращук при переїзді австро-російського кордону був затриманий австрійською владою, звинувачений у шпигунстві й ув'язнений в концтаборі Талергоф (поблизу Зальцбургу,[2] Штирія). 1914 року вдалося вибратися з табору.

Під час Першої світової війни в 19141918 роках був активним членом Союзу визволення України. В 19151918 роках вів курси скульптури, гончарства і різьби по дереву для полонених солдат-українців російської армії в таборах Раштаті і Вецларі. 1918 року повернувся в Україну. З 1920 року — секретар, а згодом голова дипломатичної місії УНР у Таллінні, радник представництва УНР у Литві.

З 1921 (за іншими даними з 1923 року) Паращук оселився в Софії (Болгарія), де відкрив свою мистецьку школу. Болгарський період творчості Паращука позначений найбільшими успіхами в жанрі портрета та в  пластиці. Він створив чимало портретів визначних політичних і культурних діячів Болгарії (Д. Благоєв, Д. Крайчев, Г. Делчев, Г. Стайков), визначних діячів української культури Михайла Грушевського, Симона Петлюри. Скульптурно оздобив репрезентативні будівлі Міністерства оборони, Військової академії, Академії наук, Народного театру, бібліотеки ім. В. Коларова, Національної бібліотеки ім. Кирила і Мефодія, ректорату Софійського університету, будівля Національного банку Болгарії.

У Болгарії Михайло Паращук брав активну участь у громадському житті української еміграції, був активним діячем  товариства, організував з'їзд української еміграції. Він кавалер ордена Кирила і Мефодія.

У 19201930-х роках був активним діячем болгарсько-українського Товариства.

Мав доньку, чоловіком якої був художник, директор Львівської картинної галереї Іван Іванець.[3]

Помер у Бані Карловій Пловдівського округу чи Софії, похований у Софії.

Роботи[ред.ред. код]

Пам'ятник загиблим полоненим-українцям у Раштаті (Німеччина)

Паращук брав участь у створенні пам'ятника Адаму Міцкевичу у Львові.

Брав участь у революційному русі 1905 р. проти російського царизму. Під час Першої світової війни був в’язнем концтабору Таллергоф (1914). Потім працював в австрійському Червоному Хресті у Раштатті (1915 – 1918), де вів керамічну школу. У місті Вецляр виконав пам’ятник полеглим українським полоненим (1918, камінь). З 1918 р. як представник Червоного Хреста відвідував балканські країни. У 1920 р. перебував у складі дипломатичної місії УНР у Ревелі (Естонія). Від 1921 р. і до кінця життя жив у Софії. Був одним з ініціаторів Болгарсько-Українського Товариства і товариства “Громада”. 1926 р. організував з’їзд української еміграції і очолив Малу Раду, обрану на ньому.

Працював у галузі портрета, декоративної та монументальної скульптури. Перша виставка творів М. Паращука відбулась у Варшаві (1912). У доболгарський період виконав близько 30 портретів – В. Стефаника, С. Людкевича (обидва – 1906), Т. Шевченка (1912), І. Франка, М. Лисенка (обидва – 1913), О. Олеся, М. Яцківа, ряд жанрових композицій, в яких помітні риси роденівського імпресіонізму. М.Паращук є автором відомого пам’ятника А. Міцкевичу у Львові (1905 – 1906, бронза, граніт) у співробітництві з А. Попелем. Брав участь в оформленні Оперного театру, Університетської бібліотеки і Промислового музею у Львові. У Болгарії створив близько 40 бюстів і барельєфів, позначених рисами-академізму, – Д. Благоєва, X. Ботева (обидва – 1922), П. Яворова, Ц. Бакалова-Церковського, М. Драгоманова, С. Караджі, А. Константинова, С. Шлінгірова, М. Арнаудова, Й. Пекорева, Г. Дедчева, Р. Дедева. Автор пам’ятника М. Драгоманову в Софії (1933, бронза, граніт). Йому належить художнє оформлення таких будинків у Софії: Народний банк, Судова палата, Міністерство оборони, Військова Академія, Бібліотека Св. Кирила і Мефодія, ректорат університету ім. К. Охридського, Академія наук, Оперний театр, будинки посольств Угорщини і Франції, Партійний дім. У музеях Тернополя зберігаються гіпсовий і бронзовий автопортрети митця (1942).

Помер М. Паращук 1963р. у селі Баня Картова Пловдивського округу, похований у Софії (Болгарія).

  • Проект пам'ятника Шевченкові у Львові (19101911, не реалізовано)
  • Проект пам'ятника Словацькому у Львові (19101911, не реалізовано).
  • Проект фонтану зі статуєю німфи на розі вулиці Коперника і Стефаника у Львові (19101911, не реалізовано).

Протягом своєї творчості виконав близько 30 скульптурних портретів:

Паращук — автор пам'ятників загиблим воїнам у таборах полонених у Венцлярі та Раштаті, пам'ятника на могилі М. Драгоманова у Софії (1932). Створив ряд монументально-декоративних скульптур для будівель болгарської столиці, якими прикрашено Військову академію, Народну бібліотеку, Софійський університет, Музичний театр.

У ранніх творах переважає нахил до роденівського імпресіонізму і психологізму, в болгарський період творчості домінує академічний стиль.

Нагороди[ред.ред. код]

Учасник і переможець численних міжнародних виставок. Серед його нагород — орден Кирила і Мефодія Болгарії.

Пам'ять[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. М. Ониськів, Р. Півторак, Б. Хаварівський, Л. Щербак. Паращук Михайло Іванович… С. 28-29.
  2. а б М. Ониськів, Р. Півторак, Б. Хаварівський, Л. Щербак. Паращук Михайло Іванович… С. 29.
  3. І. Дуда. Іванець Іван Йосипович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6.— С. 665.

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Болгарія вшановує нашого славетного земляка //Свобода. — 1998. — 19 лист.

Бурило-Величева О. У Варваринці, до Паращука // Вільне життя. — 2007. — 10 жовт. — С. 4.

Вони творили мистецтво // Тернопіль вечірній. — 2003. — 20 листоп. — С. 11.

Гриб А. Славним землякам: [Виставка, присв. 110-річчю народ. художника А. І. Манастирського та скульптора академіка М. І. Паращука ] //Вільне життя -1988. — 31 груд.

Губ'як В. Славетні імена Теребовлянщини: (Михайло Паращук) //Дивослово. — 1996. — № 9. — С. 22 — 25.

Дністренко Я. Михайло Паращук повернувся додому: [Урочиста академія з нагоди 120-річчя від дня народж. художн. ] //Тернопіль вечірній. — 1999. — 20 січ.

Додому не було вороття…: [про М. Паращука] // Нова Тернопільська газета. — 2003. — 26 листоп. — С. 2.

Дуда І. Як символ братерства: До 100-річчя з дня народження М. І. Паращука //Вільне життя — 1978. — 15 лист.

Дуда І. Скульптор двох народів //Наша культура. — Варшава, 1978. — № 12. — С. 10 — 11.

Дуда І. Вулиці змінюють імена: (Бібліографічні відомості про М. Паращука) //Тернопіль вечірній. — 1992. — 6 черв.

Дуда І. Митці-тернополяни в діаспорі: Скульптор і громадський діяч Михайло Паращук //Тернопіль. — 1994. — № 2 — 3. — С. 21.

Дуда І. Тернопільщина мистецька: (Укр. і болг. скульптор, громадський діяч Михайло Паращук) //Свобода. — 1992. — 10 лист. — С. 3.

Забутий Україною, гнаний на чужині… //Свобода. — 1998. — 21 лют.

Зозуляк Є. Український Мікеланджело // Вільне життя. — 2003. — 18 листоп. — С. 3.

Краснодемський В. Завжди і всюди він залишався українцем: (Рецензія на книгу М. Ониськіва «Михайло Паращук») //ГолосУкраїни. — 1998. — 28 квіт.

Маловідомий пам?ятник Михайла Паращука в Софії //Мистецтво української діаспори. Повернуті імена. — К., 1998. — Вип. 1. — С. 22.

Мельничук Б. Симон Петлюра і Михайло Паращук //Тернопіль вечірній. — 1994. — 28 верес.

Мельничук Б. «Цього листа пишу до Вас більше 14 років…», або Чи буде у Тернополі виставка про Михайла Паращука //Тернопіль вечірній. — 1996. — 14 груд.

Миколайчук Т. “…І камінь розплющив очі” : [в облдержархіві відкрито виставку з нагоди 125-річчя від дня народження М. Паращука] // Тернопіль вечірній. – 2003. – 20 листоп. – С. 11.

Михайло Паращук. Скульптор, художник, громадський діяч // Визначні постатті Тернопілля. — К., 2003. — С. 149—150.

Мушинка М. Доля дружини та доньки М. Паращука //Дзвін . — 2001 . — № 1. — С. 129—133.

Образи живі і неповторні: [Про серію скульптурних портретів укр. інтелігенції, виконаних М. Паращуком в 1906—1907 роках] //Голос України. — 1999. — 6 лют. — С. 9.

Ониськів М. Землякова слава: (Заново віднайдена) //Комсомольське плем'я (Вінниця). — 1963. — 17 лип. (Перша прижиттєва публікація про скульптора на наших теренах).

Ониськів М. Михайло Паращук: Історія його життя, або як він повертався в Україну. — Тернопіль: Збруч, 1998. — 107 с.

Ониськів М. Михайло Паращук: Китиця слів на його 35-річну могилу //Тернопіль вечірній. — 1998. — 24 груд.

Ониськів М. Мій Паращук — наш Паращук! // Вільне життя. — 2004. — 13 січ. — С. 3.

Ониськів М. Ровесник болгарської волі, стадник нашої долі: Минуло 130 років з дня народження видатного українського митця, нашого краянина Михайла Паращука / М. Ониськів, В. Краснодемський // Вільне життя. — 2008. — 21 листоп. — С. 6.

Ониськів М. Скульптор Михайло Паращук //Теребовлянщина: краєзнавчий і літературно-мистецький альманах-календар на 2001 рік. — Тернопіль, 2001. — С. 338—343.

Ониськів М. Тернопільське ВПУ — 4 : День Михайла Паращука // Вільне життя. — 2008. — 28 листоп. — С. 6.

Ониськів М. Що я не сказав про М. Паращука в книзі, йому присвяченій //Вільне життя. — 1948. — 14 лист.

Ониськів М., Краснодемський В. Ровесник болгарської волі, страдник нашої долі //Голос України. — 1998. — 21 лист.

Осів І. ВПУ № 4 — ім'я Паращука // Тернопіль вечірній. — 2003. — 18 груд. — С. 2.

Пам'ятник Адамові Міцкевичу у Львові і доля скульптора Михайла Паращука //Степовик Д. Скарби України. — К., 1990. — С. 151—160.

Паращук Михайло (16. 11. 1878 — 24. 12. 1963) — всесвітньо відомий скульптор, архітектор, дипломат, громадський і політичний діяч //Теребовлянщина. — Львів, 1999. — Вип. 1 . — С. 104.

Паращук Михайло: (Коротка біографія) //Підкова І., Шуст Р. Довідник з історії України. В 3-х т. — К., 1993. — Т. 2. — С. 338.

Паращук Михайло Іванович (1878—1963) — скульптор, гром. політ. діяч, дипломат //Історія України. — 1999. — № 1 — 2. — С. 98.

Печінка Т. Хроніка життя Михайла Паращука //Русалка Дністрова. — 1998. — № 21 — 22. — С. 2.

Печінка Т. Михайло Паращук. Про нього та його творчість розповідають документи //Русалка Дністрова. — 1998. — № 2.

Півторак Р. Український Мікеланджело : [в ТВПУ № 4 відбулась міжнародна науково – практична конференція з нагоди урочин Михайла Паращука] // Свобода. – 2008. – 3 груд. – С. 2.

Позднякова Т. Славетний учень славетного Родена: До 120-річчя з дня народження М. Паращука //Тернопіль вечірній. — 1998. — 14 лист. — С. 5.

Поліщук О. Велике життя великої людини // Свобода. — 2009. — 23 січ. — С. 4.

Савка Л. Під його руками оживав камінь // Свобода. — 2003. — 15 листоп. — С. 5.

Степовик Д. Митець у ворожому тилу: Недосліджені сторінки творчості М. Паращука: (Про спорудження пам'ятника-монумента полеглим полоненим рос. армії — вихідцям з України у Вецлярі (Німеччина) в 1918 р. //Жовтень. — 1989. — № 7. — С. 85 — 89.

Степовик Д. Скульптор Михайло Паращук: Життя і творчість. — Едмонтон — Торонто — Київ: Вид-во Канадського ін-ту укр. студій, Альбертський університет, 1994. — 223 с.

Стецько В. Між паралелями двох культур : [у постійній експозиції краєзн. музею виокремлено розділ “Михайло Паращук – визначний український та болгарський скульптор”] // Свобода. – 2008. – 24 груд. – С. 7.

Стецько В. Скульптор-психолог Михайло Паращук //Ровесник. — 1998. — 19 лист.

Струсівські зустрічі: Й. Сліпий, Й. Гірняк, М. Паращук, С. Будний: (Творчість М. Паращука) //Городинський Л., Зінчишин І. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині. — Львів, 1998. — С. 233—236.

У Софії відкрито першу виставку творів М. Паращука //Русалка Дністрова. — 1995. — № 22. — С. 1.

Цвітана Паращук: "Схиляю голову перед гідністю, з якою він ніс свій хрест в ім'я життя " //Вільне життя. — 1990. — 30 верес., 2, 3 жовт.

Цвенгрош Г. Український Мікеланджело Михайло Паращук: З історії українсько-французських зв ’язків //Русалка Дністрова. — 1998. — №. 21 — 22. — С. 9 — 12.; Дзвін. — 1999. — № 8 — 9.

Чернихівський Г. Його співавтором був М. Паращук: (Скульптори А. Попель і М. Паращук — автори пам'ятника А. Міцкевичу у Львові) //Тернопілля ’95: Регіональний річник. — Тернопіль, 1995. — С. 666—667.

Чубук М. Пісня серця: (Про М. Паращука) //Історичний календар ’98. — К, 1997. — С. 327—328.

Хаварівська М. Розповіді про дві гілки пошуків: [Про родину М. Паращука] //Русалка Дністрова. — 1998. — № 23 — 24. — С. 20 — 21.

Якель Р. Вигнанець великої долі : [творчість М. Паращука] // Дзеркало тижня. – 2003. – 6 груд. – С. 14.

* * *

Ониськів М. Паращук Михайло Іванович (16.11.1878-24.12.1963) — скульптор, громадський діяч / М. Ониськів, Р. Півторак, Б. Хаварівський, Л. Щербак // ТЕС. — Т., 2008. — Т. 3. П-Я. — С. 28-29.

Паращук Михайло Іванович (16. 11. 1878 — 24. 12. 1963) //Митці України: Енциклопед. довідник. — К., 1992. — С. 446—447.

Паращук Михайло Іванович (16. 11. 1878 — 24. 12. 1963) //УРЕ. 2-е вид. — К., 1982. — Т. 8. — С. 175.

Михайло Паращук: Бібліографічний та документальний покажчик. — Тернопіль, 1999. — 31 с. — (Держ. архів Терноп. обл., Тернопільська державна обласна наук. бібліотека).

Доричний ордер Це незавершена стаття про архітектора.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Болгарія Це незавершена стаття про особу Болгарії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.