Паризька гармата

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Паризька гармата
Parisgesch1.JPG
Німецька Паризька гармата, також відома як Гармата Вільгельма, була найбільшою артилерійською гарматою Першої світової війни. У 1918 році Паризька гармата змогла обстріляти Париж з відстані 120 кілометрів
Тип надважка польова гармата
Походження Німецька імперія Німецька імперія
Історія використання
Оператори Німецька імперія
Війни Перша світова війна
Історія виробництва
Розробник Фрітц Раузенбергер (de:Fritz Rausenberger)
Виробник Krupp
Характеристики
Вага 256 тонн
Довжина 34 м.[1]:84

Калібр 211 мм, пізніше перезавантажено до 238 мм
Казенник горизонтальний розсувний блок
Підвищення 55 градусів
Дульна швидкість 1640 м/с
Дальність вогню
Ефективна 130 км.

Commons-logo.svg Паризька гармата у Вікісховищі
Обслуга заряджає «Паризьку гармату»
Макет «Паризької гармати»

Паризька гармата (нім. Paris-Geschütz / Pariser Kanone) також "Kaiser Wilhelm Geschütz" ("Гармата імператора (кайзера) Вільгельма") — довгоствольна 210 мм гармата на платформі для стрільби (нім. Lange 21 cm Kanone in Schiessgerüst) — гармата якою в 1918 році німецькі війська обстрілювали Париж.

В березні 1918 року з'явилася дивна гармата, здатна пересуватися лише залізницею. Солдати іноді звали її «Кайзер Вільгельм». Гармату використовували лише до серпня 1918 року — руйнівна сила снарядів була мізерною, ствол доводилося надто часто змінювати, а точність ведення вогню надавалася лише для обстрілу об'єктів типу Парижа. Ефект від застосування гармати був скоріше психологічним, бо негативно впливав на моральний стан мешканців Парижа.

Опис[ред. | ред. код]

Детальна інформація щодо особливостей конструкції та можливостей гармати відсутня, всі дані досить приблизні. Невідомо навіть скільки пострілів зроблено з цієї гармати.

Гармату було виготовлено на заводах Круппа. Ствол калібру 210 мм мав довжину 28 м і додаткове ненарізне подовження довжиною 6 м на вихідному кінці. Гарматний комплекс важив 256 тон і був змонтований на спеціально сконструйованій для нього залізничній платформі.

Вага снаряду становила 94 кілограми, вага порохового заряду — 180 кілограмів, дальність пострілу — 130 кілометрів, початкова швидкість — 1600 м/сек (у п'ять разів вище за швидкість звуку), максимальна висота траєкторії — 40 кілометрів. Фактично рух снаряду у стратосфері з високою швидкістю забезпечував унікальну далекобійність гармати, через суттєве зменшення опору розрідженого повітря у стратосфері.

Поскільки спочатку планувалося встановлення таких гармат на кораблях, то гарматна обслуга складалася із 80 моряків під командуванням адмірала. Гармата була схована в лісі, навколо неї було розміщено кілька батарей скромнішого калібру які створювали «шумовий фон» — щоб французи не змогли визначити місцезнаходження «Паризької гармати». До міста снаряд летів 170 секунд.

Щодо калібру, то в «Паризької гармати» була цікава особливість. Через велику потужність заряду та початкову швидкість снаряду кожен постріл помітно стирав нарізку із внутрішньої частини ствола, і калібр ставав чимдалі більшим. Знаючи це конструктори виготовили номерні снаряди — від 1 до 65, кожен з яких був трохи більшого калібру за попередній. Ними стріляли в суворій послідовності, а після 65-го — робили заміну ствола, старий ствол регенерували і робили нову нарізку.

Обстріли Парижа[ред. | ред. код]

Перший постріл по Парижу здійснено 21 березня 1918 року. Таємничі вибухи викликали розгубленість і паніку серед парижан, бо ставалися зненацька з невідомих причин (звук пострілу просто не доходив на таку віддаль). Але руйнування в цілому були не дуже серйозними — самим драматичним епізодом літнього обстрілу було пряме влучення в церкву, де йшла служба, — тоді загинуло понад 60 осіб. Всього було зроблено приблизно 320—370 пострілів по Парижу, від яких загинуло 250 і було поранено 620 осіб.

Після початку наступу військ Антанти в серпні 1918 «Паризьку гармату» було евакуйовано до Німеччини і знищено, щоб вона не дісталася ворогові. Від неї вціліло лише кілька запчастин, які знайшли американці поблизу Шато-Террі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bull, Gerald V.; Murphy, Charles H. (1988). Paris Kanonen: The Paris Guns (Wilhelmgeschutze) and Project HARP. Herford: E. S. Mittler. ISBN 3-8132-0304-2. 

Джерела[ред. | ред. код]

При доповненні використано матеріали німецької та польської Вікіпедії

Див. також[ред. | ред. код]