Паркани (Слободзейський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Село Паркани
молд./рум. Parcani
Parkany Ansicht 2.jpg
Основні дані
46°50′24″ пн. ш. 29°30′59″ сх. д. / 46.84000° пн. ш. 29.51639° сх. д. / 46.84000; 29.51639Координати: 46°50′24″ пн. ш. 29°30′59″ сх. д. / 46.84000° пн. ш. 29.51639° сх. д. / 46.84000; 29.51639
Країна Молдова Молдова
Район Слободзейський район
Перша згадка 1770
Агломерація Тираспольсько-Бендерська агломерація
Поштові індекси
(Poșta Moldovei)
MD-5722[1]
Висота над р.м. 17 м м
Місцева влада
Ідентифікатори і посилання
GeoNames 617628
Freebase /m/04q9_rp
Карта
Паркани. Карта розташування: Молдова
Паркани
Паркани
Паркани (Молдова)

Паркани у Вікісховищі?

Паркани (молд./рум. Parcani) — село у Слободзейському районі Молдови (невизнана Придністровська Молдавська республіка).

Розташоване між Тирасполем і Бендерами. Входить до складу Тираспольсько-Бендерської агломерації. Селом проходить міжміська тролейбусна лінія «Тирасполь-Бендери».

У селі Паркани проживає 10,5 тисяч чоловік, з яких близько 80% — болгари.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Село Паркани показано на карті генерала Паніна при штурмі Бендерської фортеці в 1770 році.

До 1812 знаходилося на кордоні Російської імперії.

Після приєднання Бессарабії до Росії відносилось до Тираспольського повіту Херсонської губернії.

Станом на 1886 рік в селі, центрі Парканської волості, мешкало 1913 осіб, налічувалось 300 дворових господарств, православна церква, школа та 3 лавки[2]

1991 року саме в Парканами відбувся перший з'їзд придністровських депутатів усіх рівнів. З'їзд визнав доцільним утворення Придністровської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки в складі тодішньої Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки.

Культурні особливості[ред. | ред. код]

Традиційна народна культура села дуже різноманітна. В архітектурі сільської забудови, національних костюмах і кухні, звичаях і обрядах лежить болгарська культура.

Болгари, що переселилися до села в 1806–1811 роках принесли не тільки свою мову, культуру, традиції і звичаї, але і свою ментальність: психологію, працьовитість й жагу підприємництва.

До цього слід додати риси, характерні для більшості колоністів, незалежно від їх національності: опора на власні сили, самостійність у прийнятті важливих рішень. Дух здорової конкуренції постійно присутній у болгар — кожен прагне зробити краще і більше, ніж сусід. Суперництво не заважало взаємовиручці та безкорисливій допомозі, ти хто потрапив у біду.

Великою різноманітністю відрізняється планування та архітектура болгарського селянської хати. Будинки, як правило, будувалися з каменю і глини в поєднанні з дерев'яними каркасними конструкціями, що надавало їм особливу архітектурну легкість. Будинки не мають чіткого планування. Будинки найчастіше звернені фасадом на сонячний бік і розташовуються в глибині двору.

Пам'ятники[ред. | ред. код]

2008 у Парканах був відкритий пам'ятник Василу Левскі — болгарському політичному діячеві, революціонеру, учаснику національно-визвольного руху в Болгарії.

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://date.gov.md/ro/system/files/resources/2015-11/coduri%20postale%20RM.xlsx
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)