Парканій Іван

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Парканій
Ivan Párkányi.JPG
Ім'я при народженні Іван Федорович Парканій
Народився 1 січня 1896(1896-01-01)
с.Тересова, тепер с.Тарасівка Тячівський район, Закарпатська область
Помер 23 грудня 1997(1997-12-23) (101 рік)
Прага, Чеська Республіка
Поховання цвинтар «Шарка»
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Чехословаччина Чехословаччина
Чехія Чехія
Діяльність державний службовець
Alma mater Будапештський університет
Нагороди
Кавалер командорського хреста ордена Святого Сильвестра

Іва́н Фе́дорович Парканій (1 січня 1896, с. Тересова, тепер с. Тарасівка Тячівський район, Закарпатська область — 23 грудня 1997, Прага, Чеська Республіка) — юрист, урядовий службовець та громадський діяч русинської національної орієнтації в Чехословаччині.

Життєпис[ред. | ред. код]

Іван Парканій народився 1 січня 1896 року у селі Тересова (нині — Тарасівка, Україна).

Іван Парканій навчався в Берегівській та Мукачівській гімназіях. 1918 року закінчив юридичний факультет Будапештського університету (доктор права). Після розпаду Австро-Угорщини та приєднання Підкарпатської Русі до Чехословаччини він повернувся на батьківщину і працював у новій державній адміністрації в Хусті (1919—1920), Мукачевому (1920—1921) та протягом короткого часу у 1921 році — головою округу з центром у селі Довге. Того ж року його було переведено до Праги для праці в канцелярії президії центрального уряду. Потім від 1924 року працював консультантом президента з питань Підкарпатської Русі. На цій посаді він перебував до 1939 року — протягом президентства Томаша Г. Масарика, Едварда Бенеша та Еміла Гахи.

У період політичної кризи після Мюнхенської угоди 1938 року державна структура країни була змінена, й Іван Парканій був 4 жовтня 1938 року призначений міністром з питань Підкарпатської Русі. Він вів переговори від імені чехословацької влади про надання повної автономії Підкарпатській Русі. Під час цих переговорів губернатор Підкарпатської Русі Костянтин Грабар був зміщений зі своєї посади і на його місце 9 жовтня 1938 року було призначено Івана Парканія. Коли автономний уряд був створений на Підкарпатській Русі, його прем'єр Андрій Бродій змусив Івана Парканія піти з посади губернатора та прийняти міністерський портфель в підкарпатському уряді, Іван Парканій не погодився, подав заяву про відставку як губернатор (не прийняту празьким урядом аж до 4 листопада) і 14 жовтня повернувся на колишню посаду радника президента. Коли у березні 1939 року нацистами було окуповано західну частину Чехословаччини та створено Протекторат Богемії і Моравії в складі німецького Третього Рейху, Іван Парканій пішов з посади радника офісу «державного президента». Наприкінці Другої світової війни він повернувся до президентського офісу Едварда Бенеша та комуніста Климента Готвальда, де працював аж до виходу на пенсію у 1952 році.

Протягом довгих років перебування в Празі Іван Парканій завжди підтримував інтерес до долі свого рідного Закарпаття та своїх земляків. Він був відомий як благодійник багатьох студентів-русинів, що навчалися в університетах Праги, відігравав активну роль у консолідації греко-католицької церкви на чеських землях (дочірня церква МГКЄ), включаючи заснування в 1931 році парафії в центрі міста у комплексі «Клементиніум», де нині розташована резиденція греко-католицького екзарха Чеської Республіки. За діяльність у справах релігії папа Пій XI нагородив Івана Парканія Орденом св. Сильвестра (1918) та лицарським званням.

Іван Парканій був забутий у комуністичні часи, поки його не «згадали» молоді чеські журналісти після революції 1989 року. В останнє десятиліття свого сторічного життя він став об'єктом численних інтерв'ю та статей, які підносили його як політика іншої доби.

Іван Парканій помер у Празі, похований у празькому кафедральному соборі св. Климента[1]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Губернатори Підкарпатської Русі[недоступне посилання з вересня 2019]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Маґочій П. Р., Поп І. Парканій Іван // Енциклопедія історії та культури карпатських русинів / під ред. П. Р. Маґочія. — Ужгород : Видавництво В. Падяка, 2010. — С. 574.

Посилання[ред. | ред. код]