Парламентські вибори у Франції 2007

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
2002 Франція 2012
Парламентські вибори у Франції 2007
Всі 577 депутатів Національна асамблея Франції
289 seats were needed for a majority
10 червня та 17 червня 2007
Перша партія Друга партія Третя партія
align="center" style="border-bottom:6px solid Шаблон:Union for a Popular Movement/meta/color;"| François Fillon 2010.jpg François Hollande (2007).jpg align="center" style="border-bottom:6px solid Шаблон:New Centre/meta/color;"| Herve Morin (2010).jpg
Лідер François Fillon François Hollande Hervé Morin
Партія [[Union for a Popular Movement|Шаблон:Union for a Popular Movement/meta/shortname]] Соціалістична партія [[New Centre|Шаблон:New Centre/meta/shortname]]
Лідер партії з 17 May 2007 27 November 1997 29 May 2007
Округ лідера Sarthe-4th Corrèze-1st Eure-3rd
Попередні вибори 357 seats 140 seats Did not contest
Виграно місць '313' 186 22
Зміна місць 44 46 22
Четверта партія П'ята партія Шоста партія
1 round
% and swing
10,289,028
39.54 % 6.24 %
6,436,136
24.73 % 0.62 %
616,440
2.37 %
2 round
% and swing
9,463,408
46.37 % 0.89 %
8,622,529
42.25 % 6.99 %
433,057
2.12 %



align="center" style="border-bottom:6px solid Шаблон:French Communist Party/meta/color;"| Marie-George Buffet Front de Gauche 2009-03-08.jpg align="center" style="border-bottom:6px solid Шаблон:Radical Party of the Left/meta/color;"| Jean-Michel Baylet - Strauss-Kahn meeting in Toulouse for the 2007 French presidential election 0154 2007-04-13 cropped mini.jpg align="center" style="border-bottom:6px solid Шаблон:The Greens (France)/meta/color;"| Dominique Voynet - Anti-EPR demonstration in Toulouse 0150 2007-03-17 cropped.jpg
Лідер Marie-George Buffet Jean-Michel Baylet Dominique Voynet
Партія [[French Communist Party|Шаблон:French Communist Party/meta/shortname]] [[Radical Party of the Left|Шаблон:Radical Party of the Left/meta/shortname]] [[The Greens (France)|Шаблон:The Greens (France)/meta/shortname]]
Лідер партії з 28 October 2001 28 January 1996 10 July 2001
Округ лідера Seine-Saint-Denis-4th Did not stand[1] none
Попередні вибори 21 seats 7 seats 3 seats
Виграно місць 15 7 4
Зміна місць 6 1
1 round
% and swing
1,115,663
4.29 % 0.53 %
343,565
1.32 % 0.22 %
845,977
3.25 % 1.26 %
2 round
% and swing
464,739
2.28 % 0.98 %
333,194
1.63 % 0.52 %
90,975
0.45 % 2.74 %
Парламентські вибори у Франції 2007

Map showing the results of the second round.

Парламентські вибори 2007 року у Франції відбулися 10 червня і 17 червня. На них було обрано 13-ті Національні збори П'ятої республіки.

Контекст[ред.ред. код]

Ці парламентські вибори проходили лише через місяць після президентських, тому очікувалося, що обраний президентом Ніколя Саркозі зможе отримати в нових Національних зборах президентську більшість, як це сталося на виборах 2002 року. Невизначеність виникала в зв'язку з формуванням Франсуа Байру, який отримав 18,5 % голосів у першому турі президентських виборів, нового «Демократичного руху» (MoDem), що дало йому привід говорити про «третій тур»[2]. Однак, це не підтвердилося, можливо, чкерез те, що більшість депутатів від партії Ф.Байру відкололися від нього і приєдналися до президентської більшості[3].

Система виборів[ред.ред. код]

У Франції представники обираються у законодавчий орган країни Національні збори на 5 років на основі прямого загального виборчого права. Вибори проходять в 2 тури. Якщо в першому турі (10 червня) кандидат отримує абсолютну більшість голосів (більше 50 %), то за умови участі не менше 25 % зареєстрованих виборців, він вважається обраним у першому турі і другий тур не проводиться. Якщо ж ніхто з кандидатів не обирається в першому турі, то проводиться другий тур.

У другому турі (17 червня) беруть участь всі кандидати, які отримали принаймні 12,5 % голосів зареєстрованих виборців. Таким чином, у другий тур можуть пройти більше двох кандидатів. Для того, щоб бути обраним у другому турі, кандидат вже повинен отримати просту більшість голосів.

У більш екзотичних випадках, коли жоден з кандидатів не отримує більше 12,5 % голосів, другий тур проводиться між двома кандидатами, які отримали більше всіх голосів. Є також правило, що свідчить, що у випадку, коли два кандидати отримують однакову кількість голосів, обирається старший з них[4].

Результати[ред.ред. код]

Legislatives2007.png
Розподіл місць після виборів

Виборча кампанія[ред.ред. код]

Загальний настрій виборчої кампанії свідчив про те, що поразка лише нещодавно обраного президента на цих парламентських виборах малоймовірна. Опитування (на 18 травня) свідчили про те, що Союз за народний рух Ніколя Саркозі отримає абсолютну більшість у національних зборах (від 317 до 381 з 577 місць), соціалісти — 151—200 місць, комуністи — 14-21 місць, Демократичний рух — до 4 місць і зелені можуть отримати 1-2 місця.[5].

Призначення прем'єр-міністром Франсуа Фійона зіграло позитивну роль для президентської більшості і підвищило очікувану кількість місць для нього до 379—431. Підвищення рейтингу президентської партії відбулося за рахунок Демократичного руху та Національного фронту, тоді як рейтинг лівих партій залишився відносно стабільним. На 577 місць у національних зборах претендувало 7540 кандидатів.

Нова президентська більшість[ред.ред. код]

До президентської більшості входили Союз за народний рух Ніколя Саркозі та Новий центр, що утворився з колишніх членів Союзу за французьку демократію, незгодних з політикою Франсуа Байру. Ці партії асоціювали себе з програмою президента Н.Саркозі. Франсуа Фійон, новий прем'єр-міністр уряду Ніколя Саркозі, керував парламентською діяльністю Союзу за народний рух з 2006 року під гаслом «Разом за президентську більшість».

Він заявляв, що його мета — не лише отримати більшість в парламенті, але й отримати більшість голосів при загальному голосуванні для досягнення повної легітимності свого уряду[6].

На виборах Союз за народний рух (UMP) був представлений 546 кандидатами в депутати, до яких входили:

  • 2 кандидати від Національного центру незалежних і аграріїв, асоційованих з UMP;
  • 22 кандидати, що вийшли з Союзу за французьку демократію і об'єдналися з UMP;
  • 2 кандидата з «Руху за Францію» за договором з UMP;
  • 2 кандидата із Союзу за французьку демократію;
  • 2 кандидата, асоційованих з UMP.

Соціалісти: знову в опозиції?[ред.ред. код]

Франсуа Олланд, перший секретар Соціалістичної партія і Сеголен Руаяль, 29 березня. Концертний зал «Зеніт», Париж

Соціалістична партія проводила свою передвиборну кампанію під гаслом «Ліві — ті, хто діють, ліві — ті, хто захищають». Мета кампанії була — не віддати всю владу правим. Більшість визнавало, що СПФ знаходиться в кризі і потребує реформи. Однак, не було згоди щодо природи реформування. Такий впливовий соціаліст, як Домінік Стросс-Кан, що критикував передвиборну президентську кампанію Сеголен Руаяль, вважав, що партія повинна прийняти ринкову економіку, тобто стати фактично соціал-демократичної.

Однак, інші лідери (Лоран Фабіус, Жан-Люк Меленшон) хотіли позиціонувати СПФ, навпаки, лівіше. Сеголен Руаяль ж вважала, що необхідно терміново після виборів проводити з'їзд партії для вирішення питання про висунення кандидата на наступних президентських виборах 2012 року[7].

Перший секретар партії Франсуа Олланд, що керував виборчою кампанією, негативно відреагував на входження соціалістів в кабінет Франсуа Фійона. Він вважав, що це буде в будь-якому випадку правий уряд[8]. Після того, як Бернар Кушнер увійшов в уряд, Ф.Олланд заявив, що той «більше не входить до СПФ»[9].

СПФ сформувала передвиборну платформу з Лівою радикальною партією (PRG) і Республіканським і громадянським рухом (MRC). СПФ безуспішно намагалася домовитися також і з зеленими. Не вдалося домовитися з комуністами. Об'єднані PS-PRG-MRC висунуло 543 кандидата, з яких 501 соціаліст і 32 лівих радикалів.

Прогнози на основі голосування під час президентських виборів передбачали, що соціалісти можуть отримати від 151 до 200 місць у національних зборах (у попередньому Національному зборах було 142 місця).

Центристи «Демократичного руху» включаються в гру[ред.ред. код]

Франсуа Байру, президент UDF і засновник MoDem

Демократичний рух, заснований Франсуа Байру в травні 2007 року на базі Союзу за французьку демократію, намагався знайти своє місце на французькій політичній сцені.

Вихід 18 з 29 депутатів попередніх Національних зборів, що представляли партію Байру, в президентську більшість (вони створили об'єднання «Новий центр») створив значну перешкоду для центристів Байру.

Хоча більшість членів партії і підтримали Байру, але брак досвідчених кадрів зажадала негайного залучення нових політиків. З іншого боку, в новий Демократичний рух увійшли свіжі люди, які раніше ніколи не займалися політикою.

Кількість членів нового руху перевищила 75 тисяч, включаючи багато молодих кадрів. В нього увійшов політичний рух Cap 21 (Громадянство, Дія, Участь за ХХІ століття), засноване в 1996 році Корін Лепаж, деякі члени зелених, включаючи Жан-Люка Бенаміа.

Всього на платформі UDF-MoDem у виборах брало участь 535 кандидата[10], з яких близько 40 — це вихідці з CAP 21 і зелених.

Прогнози показували, що на цих виборах рух міг досягти лише відносно скромних результатів: від 1 до 6 місць у національних зборах, тобто значно менше, ніж на попередніх (29 місць).

Опитування громадської думки[ред.ред. код]

Травень[ред.ред. код]

Партия Результаты

2002

CSA

06/05

Ifop

15/05

Ipsos

16/05

BVA

18/05

TNS

21/05

Ispos

23/05

BVA

24/05

CSA

24/05

Ipsos

25/05

Ifop

25/05

Ipsos

26/05

Ipsos

28/05

Ispos

29/05

TNS

29/05

Ipsos

30/05

Ipsos

31/05

Союз за народний рух -Новий центр

(UMP-NC) — Президентська більшість

33,3 % 35,0 % 37,0 % 40,0 % 36,0 % 40,0 % 41,5 % 42,0 % 37,0 % 43,5 % 41,0 % 43,0 % 43,5 % 43,0 % 42,0 % 43,5 % 43,5 %
Соціалістична партія (PS) 24,1 % 30,0 % 28,0 % 28,0 % 30,0 % 28,0 % 29,0 % 30,0 % 26,0 % 27,5 % 27,5 % 28,0 % 28,5 % 29,5 % 27,0 % 29,5 % 29,5 %
Союз за французьку демократію-

Демократичний рух (UDF-MoDem)

4,8 % 15,0 % 14,0 % 10,0 % 12,0 % 15,0 % 8,5 % 9,0 % 12,0 % 9,5 % 12,0 % 9,5 % 9,0 % 8,5 % 10,0 % 7,5 % 7,0 %
Національний фронт (FN) 11,3 % 8,0 % 7,0 % 8,0 % 8,0 % 3,5 % 5,5 % 5,0 % 8,0 % 5,0 % 6,0 % 4,5 % 4,0 % 4,5 % 4,0 % 4,5 % 5,0 %
Комуністична партія (PCF) 4,8 % 2,0 % 4,0 % 3,5 % 3,0 % 3,5 % 4,0 % 3,0 % 3,0 % 4,0 % 3,5 % 4,0 % 4,0 % 3,5 % 4,0 % 3,5 % 3,0 %
Зелені 4,5 % 1,0 % 4,0 % 4,0 % 4,0 % 4,0 % 3,5 % 3,5 % 5,0 % 2,5 % 4,0 % 2,5 % 3,0 % 3,0 % 3,0 % 3,0 % 3,5 %
Рабітнича боротьба-

Ліга революційних комуністів (LO-LCR)

2,5 % 3,0 % 3,0 % 3,0 % 3,0 % 3,5 % 4,0 % 4,5 % 5,0 % 3,0 % 2,0 % 3,0 % 3,0 % 3,0 % 4,0 % 3,0 % 2,5 %
Решта 17,4 % 6,0 % 3,0 % 3,5 % 4,0 % 3,5 % 4,0 % 3,0 % 4,0 % 4,5 % 4,0 % 5,0 % 4,0 % 4,5 % 6,0 % 5,5 % 6,0 %

Червень[ред.ред. код]

Партия Результаты

2002

Ipsos

01/06

Ifop

01/06

Ipsos

02/06

Ipsos

04/06

Ipsos

05/06

BVA

05/06

Ipsos

06/06

TNS

06/06

CSA

07/06

Ipsos

07/06

Ipsos

08/06

TNS

08/06

CSA

08/06

Ipsos

09/06

Союз за народних рух-Новий центр

(UMP-NC) — Президентська більшість

33,3 % 43,5 % 41,0 % 43,0 % 42,5 % 41,5 % 42,0 % 41,5 % 41,5 % 41,0 % 43,0 % 41,5 % 41,5 % 41,0 % 41,5 %
Соціалістична партія (PS) 24,1 % 29,5 % 27,0 % 29,0 % 29,0 % 29,0 % 28,0 % 29,0 % 29,5 % 28,0 % 28,0 % 29,5 % 29,5 % 28,0 % 29,5 %
Союз за французьку демократію-

Демократичний рух (UDF-MoDem)

4,8 % 7,5 % 9,0 % 8,0 % 9,0 % 9,0 % 8,0 % 9,0 % 10,0 % 7,0 % 9,0 % 10,0 % 10,0 % 7,0 % 10,0 %
Національний фронт (FN) 11,3 % 4,5 % 6,0 % 5,0 % 5,5 % 6,0 % 5,0 % 5,5 % 4,0 % 6,0 % 5,0 % 5,5 % 4,0 % 6,0 % 5,5 %
Комуністична партія (PCF) 4,8 % 3,0 % 4,5 % 3,5 % 3,5 % 3,5 % 4,0 % 4,0 % 3,0 % 4,0 % 4,0 % 3,5 % 3,0 % 4,0 % 3,5 %
Зелені 4,5 % 4,0 % 3,0 % 4,0 % 3,5 % 3,0 % 3,0 % 3,0 % 3,0 % 4,0 % 3,0 % 2,5 % 3,0 % 4,0 % 2,5 %
Рабітнича боротьба-

Ліга революційних комуністів (LO-LCR)

2,5 % 2,5 % 4,0 % 2,5 % 2,5 % 3,0 % 3,0 % 3,0 % 3,5 % 4,0 % 3,0 % 2,5 % 3,5 % 4,0 % 2,5 %
Решта 17,4 % 5,5 % 5,5 % 5,0 % 5,0 % 5,0 % 7,0 % 5,0 % 5,5 % 6,0 % 5,0 % 5,0 % 5,5 % 6,0 % 5,0 %

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]