Парменід

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Парменід
дав.-гр. Παρμενίδης
Західна філософія
Parmenides.jpg
Παρμενίδης
Народження не раніше 515 до н. е. і не пізніше 510 до н. е.
Velia[d], Ашеа, Провінція Салерно, Кампанія
Смерть бл. 470 до н. е.[1]
Національність греки
Знання мов
  • давньогрецька мова
  • Діяльність
  • письменник, поет, законодавець
  • Школа / Традиція Елейська школа
    Основні інтереси метафізика, онтологія
    Значні ідеї буття є, вічне повторення, детермінізм, монотеїзм
    Вплинув Зенон Елейський, Melissus of Samos, Сократ, Платон, Арістотель, Спіноза, Ніцше, Гайдеґґер
    Літературний напрям Досократики і Елейська школа
    Зазнав впливу
  • Amenias, Піфагор, Ксенофан
  • Вчителі ім. Ксенофан
    Відомі студенти Зенон Елейський і Евклід Мегарський
    Історичний період Антична філософія

    CMNS: Parmenides of Elea на Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Пармені́д або Пармені́д Еле́йський (грец. Παρμενίδες; 515 — 480 р. до н. е.) — давньогрецький філософ і політичний діяч; вважається творцем онтології у філософії, що вперше чітко розвів два різні поняття — істину та суб'єктивні погляди і думки. Був учителем Зенона, здійснив значний вплив на філософію Платона.

    Біографія[ред. | ред. код]

    Народився в грецькій колонії Елея в 515 році до н. е. Походив з багатої та впливової родини. Вірогідно, навчався у Ксенофана, пізніше у піфагорейця Амінія. Згідно Платона, у віці 65-и років Парменід спілкувався з юним Сократом.

    Парменід брав активну участь у політичному житті рідного міста, згідно Плутарха, ввів численні закони.

    Твори[ред. | ред. код]

    Філософське вчення Парменіда викладене у поемі «Про природу», написаній гекзаметром. До нашого часу збереглися її «Пролог», більшість першої частини і фрагменти другої. В поемі мислитель описував свої погляди, подаючи їх через подорож юнака (під яким розуміється сам Парменід) на небо у володіння богині, котра відкриває йому знання про істинне і хибне.

    Пролог описує подорож до богині, що супроводжується метафоричними образами, такими як колісниця, якою керують «доньки сонця», брама на шляху і Правда, котра охороняє її. В першій частині богиня розповідає юнаку про істину, що пізнається розумом. Друга ж частина присвячена оповіді про хибні уявлення, що походять із почуттів.

    Філософські погляди[ред. | ред. код]

    Парменід, деталь картини «Афінська школа» Рафаеля.

    Парменід вперше в історії філософії зробив предметом аналізу саме буття, а не окремі його аспекти. Мислитель обґрунтовував, що буттям є все, що можна пізнати розумом. Навіть вигадка реальна, адже існує в розумі та цілком чи різними своїми частинами повторює реальне. Таким чином, небуття немає і не може бути. З цього слідує, що буття нізвідки не виникало і не може зникнути, воно вічне і крім нього не існує нічого. Якби ж існувало й інакше буття, то їх розділяло б небуття. Парменід вважав, що позаяк буття цілісне та довершене, то світ має форму досконалої фігури — сфери. Невідомо чи займався він пошуками відповіді що знаходиться за межами світу і як узгодити такий погляд з його визначенням буття.

    Почуттям буття недоступне, оскільки вони обмежені та ненадійні. В такому твердженні Парменіда підкреслюється тотожність буття й мислення. Мислення — це здатність осягати єдність у несуперечливих формах, результатом якого є знання (episteme). Людина може мати також гадку, погляд (doxa) — звичайне, повсякденне уявлення, що протистоїть знанню як наслідку осягнення єдиного буття. Прагнучи віднайти першооснову всього існуючого, Парменід зауважує: ніщо із безпосередньо даного в чуттєвому досвіді не може задовольнити його через явно минущий і скінченний характер.

    Філософ заперечував множинність та змінність речей, вважаючи їх оманами відчуттів. Якби існували різні речі, здатні змінюватися, то буття перестало б бути єдиним. Він критикував погляди атомістів на існування найменших часток матерії, розділених порожнечею, стверджуючи неподільність всієї матерії.

    Погляди Парменіда на світобудову подібні на погляди Анаксімандра. У його вченні Земля міститься в центрі світобудови, оточена трьома кільцями. В першому міститься світло, в середньому в певних пропорціях світло й темрява, в третьому — лише темрява. Їх взаємодія породжує небесні світила. Парменіду належить думка про те, що Місяць належить кільцю темряви і не світить сам, а лиш відбиває світло.

    Див. також[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. (unspecified title) — 1903.

    Посилання[ред. | ред. код]

    Джерела[ред. | ред. код]

    • Парменід // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — С. 467. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
    • Узбек Костянтин Минович.. Антична математика і становлення системних підвалин філософського раціоналізму: дис… д-ра філос. наук: 09.00.09 / Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України. — К., 2005. — 39с.
    • К. М. Узбек. "Фрагменти побудови античної науки, філософії і культури. Донецьк: Східний видавничий дім, 2010. — 234 с.