Парникові гази
Парнико́вий газ (англ. greenhouse gas) — гази в атмосфері планети, що здатні поглинати теплове випромінювання поверхні планети і хмар (інфрачервона радіація) і відбивати його назад, додатково розігріваючи планетарну атмосферу.
До основних парникових газів в атмосфері Землі відносяться пари води (H2O), вуглекислий газ (CO2), закис азоту (N2O), метан (CH4), озон (O3), гексафторид сірки (SF6), гідрофторвуглецеві сполуки (ГФВ) і перфторвуглецеві сполуки (ПФВ)[1]. Найбільшу роль у парниковому ефекті на Землі відіграє водяна пара, вміст якої в атмосфері становить близько 1% за об'ємом[2].
Зміна клімату Землі[ред. | ред. код]
В останньому звіті Робочої групи МГЕЗК відзначається, що найбільший внесок у зміну клімату вносить вуглекислий газ, потім йдуть метан, галогеноалкани і закис азоту[3].
Згідно з Додатком А до Кіотського протоколу визначено 6 основних парникових газів, які найбільше впливають на зміну клімату (англ. Climate Change). Такими газами є[джерело?]:
- Діоксид вуглецю, СО2
- Метан, СН4
- Закис азоту, N2O
- Гідрофторвуглецеві сполуки
- Перфторвуглецеві сполуки
- Гексафторид сірки, SF6
Наразі збільшення кількості парникових газів саме по собі не є критичним, проблему становлять зростаючі темпи їх збільшення, та створення енергетичного та теплового забруднення людьми.
Навіть повний перехід на відновлювані джерела енергії не вирішить проблему глобального потепління повністю, адже велика кількість пасовищ що спричиняють викиди метану, та хімічні викиди інших сполук продовжать наносити сильну шкоду екології.
Прямі викиди парникових газів[ред. | ред. код]
Регіональний експеримент викидів[ред. | ред. код]
 | Цей розділ потребує доповнення. (жовтень 2017) |
2010 -- 2019 роках бразильський басейн Амазонки виділив 16,6 мільярда тонн CO2, а поглинув 13,9 мільярда тонн. Використовуючи нові методи аналізу супутникових даних, розроблені в Університеті Оклахоми, міжнародна група дослідників вперше показала, що деградовані ліси є значнішим джерелом викидів CO2, ніж пряма вирубка лісів, що призводять до потепління планети[4].
За той же 10-річний період деградація, викликана фрагментацією, вибіркової вирубкою або пожежами, які пошкоджують, та не знищують дерева, викликала в три рази більше викидів, ніж пряме знищення лісів.
У басейні Амазонки знаходиться близько половини тропічних лісів світу, які більш ефективно поглинають і накопичують вуглець, ніж інші типи лісів. Якщо регіон стане джерелом, а не «поглиначем» CO2, боротися з кліматичною кризою буде набагато складніше.
Наземні екосистеми в усьому світі були вирішальним союзником в боротьбі з викидами CO2, які в 2019 році перевищили 40 мільярдів тонн
Сукупні та історичні викиди[ред. | ред. код]
| Цей розділ потребує доповнення. (жовтень 2017) |
Річні викиди на душу населення[ред. | ред. код]
| Цей розділ потребує доповнення. (жовтень 2017) |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Изменение климата, 2001 г. Обобщенный доклад Межправительственной группы экспертов по изменению климата (МГЭИК). [Архівовано 7 серпня 2007 у Wayback Machine.] — Женева, Швейцария. — 2001. — 220 с.
- ↑ Варламов Г.Б., Маляренко В.А., Сігал І.Я. ЧАСТИНА 3. Електроенергетика та охорона навколишнього середовища. Розділ 2.2. Спалювання палива та парниковий ефект // Книга 5. Електроенергетика та охорона навколишнього середовища. Функціонування енергетики в сучасному світі. — (Енергетика: історія, сучасність і майбутнє).
- ↑ Climate Change 2007: The Physical Science Basis. Summary for Policymakers. Contribution of Working Group I to the Fourth Assessment Report of the Intergovernmental Panel on Climate Change (IPCC). 10th Session of Working Group I of the IPCC, Paris, February 2007. Архів оригіналу за 15 вересня 2017. Процитовано 29 липня 2012.
- ↑ AFP. Shocking Discovery Reveals The Amazon Has 'Flipped' to Become a Major Emitter. ScienceAlert (en-gb). Архів оригіналу за 3 травня 2021. Процитовано 3 травня 2021.
Література[ред. | ред. код]
- Інформаційні технології просторової інвентаризації парникових газів у енергетичному секторі та аналіз невизначеності: [монографія] / Р. А. Бунь, Х. В. Бойчук, А. Р. Бунь, М. Ю. Лесів ; Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л. : ПП Сорока Т. Б., 2012. — 464 с. : іл. — Бібліогр.: с. 417—462 (450 назв). — ISBN 978-966-2598-001
|
Це незавершена стаття з екології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |