Парникові гази
Парнико́вий газ (англ. Greenhouse gas) — гази в атмосфері планети, що здатні поглинати теплове випромінювання поверхні планети і хмар (інфрачервона радіація) і відбивати його назад, додатково розігріваючи планетарну атмосферу.
До основних парникових газів в атмосфері Землі відносяться пари води (H2O), вуглекислий газ (CO2), закис азоту (N2O), метан (CH4), озон (O3), гексафторид сірки (SF6), гідрофторвуглець (ГФУ) і перфторвуглероди (ПФУ)[1]. В останньому звіті Робочої групи МГЕЗК констатується, що найбільший внесок у зміну клімату вносить вуглекислий газ, потім йдуть метан, галоїдвуглероди і закис азоту[2].
Згідно з Додатком А до Кіотського протоколу визначено 6 основних парникових газів, які дають внесок до парникового ефекту. Цими газами є:
- Діоксид вуглецю, СО2
- Метан, СН4
- Закис азоту, N2O
- Гідрофторвуглецеві сполуки
- Перфторвуглецеві сполуки
- Гексафторид сірки, SF6
Зміст
Прямі викиди парникових газів[ред. | ред. код]
Регіональне експеримент викидів[ред. | ред. код]
![[icon]](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/1c/Wiki_letter_w_cropped.svg/20px-Wiki_letter_w_cropped.svg.png){kind=small} | Цей розділ потребує доповнення. |
Сукупні та історичні викиди[ред. | ред. код]
| Цей розділ потребує доповнення. |
Річні викиди на душу населення[ред. | ред. код]
| Цей розділ потребує доповнення. |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ [http://www.ipcc.ch/pub/syrrussian.htm Изменение климата, 2001 г. Обобщенный доклад Межправительственной группы экспертов по изменению климата (МГЭИК).] — Женева, Швейцария. — 2001. — 220 с.
- ↑ Climate Change 2007: The Physical Science Basis. Summary for Policymakers. Contribution of Working Group I to the Fourth Assessment Report of the Intergovernmental Panel on Climate Change (IPCC). 10th Session of Working Group I of the IPCC, Paris, February 2007.
Література[ред. | ред. код]
- Інформаційні технології просторової інвентаризації парникових газів у енергетичному секторі та аналіз невизначеності: [монографія] / Р. А. Бунь, Х. В. Бойчук, А. Р. Бунь, М. Ю. Лесів ; Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л. : ПП Сорока Т. Б., 2012. — 464 с. : іл. — Бібліогр.: с. 417—462 (450 назв). — ISBN 978-966-2598-001
|
Це незавершена стаття з екології. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
