Парнок Софія Яківна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Софія Яківна Парнок
София Яковлевна Парнок
Parnok1922.jpg
При народженні София Яковлевна Парнох
Псевдоніми, криптоніми Андрій Полянин
Дата народження 30 липня (11 серпня) 1885(1885-08-11)
Місце народження Таганрог
Дата смерті 26 серпня 1933(1933-08-26) (48 років)
Місце смерті Каринське, Московська обл.
Поховання Введенське кладовище
Національність росіянка
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, СРСР СРСР
Alma mater Бестужевські курси
Мова творів російська мова
Рід діяльності поетеса, перекладачка, критик, лібретист
Роки активності: 19061933
Напрямок Срібна Доба
Неофіційний сайт шанувальників (рос.)

Парнок Софія Яківна (30 липня (11 серпня) 1885(18850811), Таганрог26 серпня 1933, Каринське, Московська область) – російська поетеса, перекладачка, критик та лібретист Срібної Доби, відома також як "російська Сафо".

Біографія[ред.ред. код]

Софія Парнок (справжнє прізвище Парнох) народилася у місті Таганрог в заможній єврейській обрусілій родині. Батько – Яків Соломонович Парнох, власник аптеки, почесний громадянин Таганрога, мати – Олександра Абрамівна Парнох, лікар. Брат – поет, музикант, перекладач Валентин Парнах, сестра – поетеса Єлизавета Тараховська.

Рання смерть матері, яка померла при народженні близнюків Валентина та Єлизавети, а також другий шлюб батька, що одружився з їх гувернанткою, дуже вплинула на свідомість малої Софії, зробила життя в батьківському домі назавжди нестерпним, а стосунки з батьком відчуженими та напруженими.

Після закінчення із золотою медаллю Таганрозької Маріїнської гімназії (1894 - 1903) Парнок рік жила в Швейцарії, де навчалася в Женевській консерваторії, після повернення в Росію займалася на Бестужевських курсах, жила з подругою Надією Поляковою до 1907 року.

У 1906 починає друкувати вірші, які були схвально сприйняті критиками, пізніше знайомиться з такими "світилами" російської інтелігенції, як: Софія Чацкіна та Яків Сакер, О. Блок, М. Кузмін, В. Іванов, Ф. Сологуб, М. Волошин, Анна Ахматова. У вересні 1907 року, за іудейським обрядом, одружується з В. М. Волькенштейном, але у 1909 році шлюб розпадається за ініціативою Парнок. Тепер вона звертає свої почуття виключно на жінок, дана тематика вельми характерна для її лірики. У 1909 році переїжджає до Москви, пізніше приймає православ’я.

З 1913 співробітничала з журналом Північні нотатки, де, крім віршів, публікувала переклади з французької мови та критичні статті під псевдонімом «Андрій Полянин». Парнок-критика високо цінували сучасники; її статті відрізнялися рівним, доброзичливим тоном, виваженою оцінкою достоїнств і своєрідності конкретного поета. Їй належать стислі і чіткі характеристики творчості Мандельштама, Ахматової, Ходасевича, Ігоря Сєвєряніна та інших провідних поетів 1910-х рр..; Визнаючи талант ряду акмеїстів, вона, однак, відкидала акмеїзм як школу. Парнок належить (не характерну для неї по тону, але показова для її уявлень про мистецтво) одне з найяскравіших виступів проти Валерія Брюсова, «що грає роль великого поета» (1917).

У 1914 р. подорожує до Англії, Німеччини та Італії з Іраїдою Альбрехт. У жовтні відбувається знакова подія у житті Парнок - вона знайомиться з видатною російською поетесою Мариною Цвєтаєвою. Їх бурхливий роман, що продовжувався аж до лютого 1916-го року, значно вплинув на становлення обох жінок як поетес і дав неабиякий творчий поштовх. Цвєтаєва присвятила Парнок збірку віршів «Подруга» («Под лаской плюшевого пледа», «Хочу у зеркала, где муть…»). У першу збірку Софії «Вірші», що вийшла у 1916 році і зустріла позитивні відгуки критики, увійшло декілька віршів, присвячених Марині.

У 1917 р. з Людмилою Ерарською виїхала до м. Судак (Крим). Там поетеса пережила Жовтневу революцію, війну в Криму, напівголодне існування. У 20-ті роки, коли її, разом з А. Герцик, арештували, Софія захворіла на сухоти. У Судаку Парнок знайомиться з композитором А. Спендіаровим, і за його проханням розпочинає роботу над лібрето опери «Алмаст», в той же час продовжуючи публікувати свої вірші.

У 1922 році, повернувшись до Москви, займалася літературної і перекладацької роботою. Була одним із засновників об'єднання «Ліричне коло» і кооперативного видавництва «Вузол». У 1925 через смерть близької подруги Парнок, Аделаїди Герцик, здоров’я Софії погіршується, важким також залишається фінансовий стан. У той же час, Парнок щаслива у відносинах з Ольгою Миколаївною Цубербілер, якій присвячує збірку «Упівголоса» (1928 рік).

Повернення С. Парнок до Москви, 1922.


Протягом 1929-1930-рр. – утвердження опери «Алмаст», над якою працювала Парнок, у Великому театрі. 24 червня відбулася її тріумфальна прем’єра, яка в черговий раз засвідчила наявність великого таланту Софії.

У 1931-му році знайомиться зі своєю «Сивою музою», фізиком Ніною Вєдєнєєвою, присвячує їй цикли «Велика Ведмедиця» та «Непотрібне добро» (1932)

Починаючи від зими 1932-го року тяжко хворіє, прикута до ліжка. 25 серпня 1933 року у Софії Парнок, що знаходиться в селі Керенське під Москвою, раптово прихоплює серце, наступного дня, 26 серпня, вона помирає. Похована 29 серпня 1933 року на Введенському (Німецькому) кладовищі у Москві, Лєфортово. На похованні були присутні Борис Пастернак, Густав Шпет, Ольга Цубербілер, Людмила Ерарська, Ніна Вєдєнєєва, Владислав Ходасевич, Володимир Волькенштейн та ін. У некролозі В. Ходасевич написав: «Нею було видано багато книг, невідомих широкій публіці - тим гірше для публіки».

Парнок не примикала до жодної з провідних літературних угруповань. Вона критично ставилася як до новітніх течій в сучасній їй літературі, так і до традиційної школі. Її поезію відрізняє майстерне володіння словом, широка ерудиція, музичний слух. У її останні збірки проникають розмовні інтонації, відчуття «повсякденності» трагедії; багато віршів присвячені фізику-теоретику Ніні Вєдєнєєвій - «Сивій музі».

Книги С. Я. Парнок[ред.ред. код]

«Вірші». - Пг.: Тип. Р. Голік і А. Вільборг, 1916. - 80 с.

«Троянди Пиєрії». - М.-Пг.: Творчість, 1922. - 32 с.

«Лоза»: Вірші 1922 / Обл. В. Фаворського. - М.: Шиповник, 1923. - 45 с.

«Музика». - М.: «Вузол», 1926. - 32 с.

«Упівголоса», вірші 1926-1927, - М.: Вузол, 1928. - 63 с.

«Збірка віршів» / Підгот. текстів, вступ. ст. и комент. С. В. Полякової. - Ann Arbor: Ардіс, 1979.

«Парнок Софія. Збірка творів.» / Вст. стаття, підготовка тексту і примітка С. Полякової. - СПб: Інапрес, 1998. - 544 с. - ISBN 5-87135-045-3. «Софія Парнок. Вірші» / / Строфи століття. Антологія російської поезії. / Під. ред. Є. Євтушенко. - М.: Поліфакт, 1999. - ISBN 5-89356-006-X.

«Софія Парнок. Вірші» / / Від символістів до оберіутів. Поезія російського модернізму. Антологія. У 2 кн. Кн 1. - М.: Елліс Лак, 2001. - 704 с. - ISBN 5-88889-047-2.


Додатки[ред.ред. код]

1. Микола Доля - Біографія Софії Парнок

2. Микола Доля - Про Софію Парнок

3. Світлана Макаренко - Софія Парнок. Історія російської Сафо

4. Владислав Ходасевич - Софія Парнок. Вірші.

5. Софія Парнок вірші

6. С.В. Полякова - Незакатные оны дни


Музичні інтерпретації[ред.ред. код]

У 2002, в рамках проекту «АЗІЯ +» співачкою, поетом і композитором Оленою Фроловою випущений CD «Вітер з Віоголоси», пісні на вірші Софії Парнок.


Сім'я[ред.ред. код]

Парнах, Валентин Якович - брат, російський поет, перекладач, музикант, танцюрист, хореограф, зачинатель російського джазу.

Тараховська, Єлизавета Яківна - сестра, російська поетеса, перекладач.

Парнах, Олександр Валентинович - племінник, письменник.

Максим Олександрович Парнок - внучатий племінник, художник, педагог.

Джерела[ред.ред. код]

Коротка літературна енциклопедія. М.: Радянська енциклопедія, 1962 - 1978. Т. 1-9.

Burgin DL Sophia Parnok. The Life and Work of Russia's Sappho. - New York: NY University Press, 1994. - ISBN 0-8147-1190-1.

Строфи століття. Антологія російської поезії / Сост. Е. Євтушенко, ред. Е. Вітковський. Мінськ; М.: Поліфак, 1995;

Полякова С. В. [Вступна стаття до збірки] / / Парнок, Софія. Збірки віршів. СПб.: ІНАПРЕСС, 1998. - С. 440-466.

Бургін Д. Л. Софія Парнок. Життя і творчість російської Сафо. СПб.: ІНАПРЕСС, 1999. - 512 с. - ISBN 5-87135-065-8.

Енциклопедія Таганрога. Ростов-на-Дону: Ростіздат, 2003. - 512 с. - ISBN 5-7509-0662-0.

Романова Е. А. Досвід творчої біографії Софії Парнок. СПб: Нестор-История, 2005. - 402 с. - ISBN 5-98187-088-5.

Нерлер П. [Вступна стаття] / / Парнах В. Я. Хостел моберів: Спогади. ДІАСПОРА: НОВІ МАТЕРІАЛИ. СПб: Фенікс-ATHENAEUM, 2005. Т. VII.