Парнок Софія Яківна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Софія Яківна Парнок
София Яковлевна Парнок
Parnok1922.jpg
Ім'я при народженні София Яковлевна Парнох
Псевдо Андрій Полянин
Народилася 30 липня (11 серпня) 1885(1885-08-11)
Таганрог
Померла 26 серпня 1933(1933-08-26) (48 років)
Каринське, Московська обл.
·гострий інфаркт міокарда
Поховання Введенське кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, СРСР СРСР
Національність росіянка
Діяльність поетеса, перекладачка, критик, лібретист
Сфера роботи поезія
Alma mater Бестужевські курси
Мова творів російська
Роки активності 19061933
Напрямок Срібна Доба
Брати, сестри Valentin Parnakh[d] і Тараховська Єлизавета Яківна
Сайт: Неофіційний сайт шанувальників (рос.)

Софія Яківна Парнок у Вікісховищі?
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Парнок Софія Яківна (30 липня (11 серпня) 1885(18850811), Таганрог26 серпня 1933, Каринське, Московська область) – російська поетеса, перекладачка, критик та лібретистка Срібної Доби, відома також як "російська Сафо".

Життєпис[ред. | ред. код]

Софія Парнок (справжнє прізвище Парнох) народилася у місті Таганрог в заможній єврейській обрусілій родині. Батько – Яків Соломонович Парнох, власник аптеки, почесний громадянин Таганрога, мати – Олександра Абрамівна Парнох, лікарка. Брат – поет, музикант, перекладач Валентин Парнах, сестра – поетеса Єлизавета Тараховська.

Рання смерть матері при народженні близнюків Валентина та Єлизавети, а також другий шлюб батька, що одружився з їх гувернанткою, дуже вплинула на Софію, зробила життя в батьківському домі назавжди нестерпним, а стосунки з батьком відчуженими та напруженими.

Після закінчення із золотою медаллю Таганрозької Маріїнської гімназії (1894 - 1903) Парнок рік жила в Швейцарії, де навчалася в Женевській консерваторії, після повернення в Росію займалася на Бестужевських курсах, жила з подругою Надією Поляковою до 1907 року.

У вересні 1907 року одружується за юдейським обрядом з В. М. Волькенштейном, але у 1909 році розриває шлюб. Після цього звертає свої почуття виключно на жінок, лесбійська тематика вельми характерна для її лірики. У 1909 році переїжджає до Москви, пізніше приймає православ’я.

У 1914 р. подорожує до Англії, Німеччини та Італії з Іраїдою Альбрехт.

Софія Парнок в юності

У жовтні 1914 року відбувається знакова подія у житті Парнок - знайомство з видатною російською поетесою Мариною Цвєтаєвою. Їх бурхливий роман, що продовжувався аж до лютого 1916-го року, значно вплинув на становлення обох жінок як поетес і дав неабиякий творчий поштовх. Цвєтаєва присвятила Парнок збірку віршів «Подруга» («Под лаской плюшевого пледа», «Хочу у зеркала, где муть…»). У першу збірку Парнок «Вірші», що вийшла у 1916 році і зустріла позитивні відгуки критики, увійшло декілька віршів, присвячених Марині.

У 1917 р. з Людмилою Ерарською виїхала до м. Судак (Крим). Там пережила Жовтневу революцію, війну в Криму, напівголодне існування. У 20-ті роки, коли її, разом з А. Герцик, заарештували, Софія захворіла на сухоти.

У 1925 через смерть близької подруги, Аделаїди Герцик, здоров’я Софії погіршується, важким також залишається фінансовий стан. У той же час, Парнок щаслива у відносинах з Ольгою Миколаївною Цубербілер, якій присвячує збірку «Упівголоса» (1928 рік).

У 1931-му році знайомиться зі своєю «Сивою музою», вченою-фізиком Ніною Вєдєнєєвою, присвячує їй цикли «Велика Ведмедиця» та «Непотрібне добро» (1932)

Починаючи від зими 1932-го тяжко хворіє, прикута до ліжка. 25 серпня 1933 року у 49-літньої Софії Парнок в селі Керенське під Москвою стається гострий інфаркт, наступного дня вона помирає. Похована 29 серпня 1933 року на Введенському (Німецькому) кладовищі у Москві, Лєфортово.

Родина Софії Парнок:

  • Парнах, Валентин Якович - брат, російський поет, перекладач, музикант, танцюрист, хореограф, зачинатель російського джазу.
  • Тараховська, Єлизавета Яківна - сестра, російська поетеса, перекладачка.
  • Парнах, Олександр Валентинович - племінник, письменник.
  • Максим Олександрович Парнок - внучатий племінник, художник, педагог.

Творчість[ред. | ред. код]

У 1906 починає друкувати вірші, схвально сприймані критикою. Пізніше знайомиться зі світилами російської інтелігенції, як-от: Софія Чацкіна та Яків Сакер, О. Блок, М. Кузмін, В. Іванов, Ф. Сологуб, М. Волошин, Анна Ахматова.

З 1913 співпрацювала з журналом Північні нотатки, де, крім віршів, публікувала переклади з французької та критичні статті під псевдонімом Андрій Полянін. Літературну критику Парнок високо цінувало сучасне їй мистецьке коло; її статті відрізнялися рівним, доброзичливим тоном, виваженою оцінкою переваг і своєрідності конкретної поезії та особистості, що стоїть за нею. Парнок належать стислі і чіткі характеристики творчості Мандельштама, Ахматової, Ходасевича, Ігоря Сєвєряніна та інших провідних поетів і поетес 1910-х рр.; Визнаючи талант ряду акмеїстів, вона, однак, відкидала акмеїзм як школу. Парнок належить (не характерний для неї за тоном, але показовий для її уявлень про мистецтво) один з найяскравіших виступів проти Валерія Брюсова, «що грає роль великого поета» (1917).

У Судаку після 1917 року знайомиться з композитором А. Спендіаровим і за його проханням розпочинає роботу над лібрето опери «Алмаст», в той же час продовжуючи публікувати власні вірші.

У 1922 році, повернувшись до Москви, займалася літературною і перекладацької роботою. Була однією з засновників об'єднання «Ліричне коло» і кооперативного видавництва «Вузол».

Протягом 1929-1930-рр. триває утвердження опери «Алмаст», у Великому театрі. 24 червня відбулася її тріумфальна прем’єра, яка засвідчила талант Софії.

Парнок не примикала до жодного з провідних літературних угруповань. Вона критично ставилася як до новітніх течій в сучасній їй літературі, так і до традиційної школи. Її поезію відрізняє майстерне володіння словом, широка ерудиція, музичний слух. У її останні збірки проникають розмовні інтонації, відчуття «повсякденності» трагедії; багато віршів присвячені дослідниці теоретичної фізики Ніні Вєдєнєєвій - «Сивій музі».

Публікації[ред. | ред. код]

  • «Вірші». - Пг.: Тип. Р. Голік і А. Вільборг, 1916. - 80 с.
  • «Троянди Пиєрії». - М.-Пг.: Творчість, 1922. - 32 с.
  • «Лоза»: Вірші 1922 / Обл. В. Фаворського. - М.: Шиповник, 1923. - 45 с.
  • «Музика». - М.: «Вузол», 1926. - 32 с.
  • «Упівголоса», вірші 1926-1927, - М.: Вузол, 1928. - 63 с.
  • «Збірка віршів» / Підгот. текстів, вступ. ст. и комент. С. В. Полякової. - Ann Arbor: Ардіс, 1979.
  • «Парнок Софія. Збірка творів.» / Вст. стаття, підготовка тексту і примітка С. Полякової. - СПб: Інапрес, 1998. - 544 с. - ISBN 5-87135-045-3.
  • «Софія Парнок. Вірші» / / Строфи століття. Антологія російської поезії. / Під. ред. Є. Євтушенко. - М.: Поліфакт, 1999. - ISBN 5-89356-006-X.
  • «Софія Парнок. Вірші» / / Від символістів до оберіутів. Поезія російського модернізму. Антологія. У 2 кн. Кн 1. - М.: Елліс Лак, 2001. - 704 с. - ISBN 5-88889-047-2.

Пам'ять[ред. | ред. код]

На похороні Софії Парнок були Борис Пастернак, Густав Шпет, Ольга Цубербілер, Людмила Ерарська, Ніна Вєдєнєєва, Владислав Ходасевич, Володимир Волькенштейн та ін. У некролозі В. Ходасевич написав: «Нею було видано багато книг, невідомих широкій публіці - тим гірше для публіки».

У 2002 році в рамках проекту «АЗІЯ +» співачка, поетеса і композиторка Олена Фролова випустила CD пісень на вірші Парнок «Вітер з Віоголоси».

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Коротка літературна енциклопедія. М.: Радянська енциклопедія, 1962 - 1978. Т. 1-9.
  • Burgin DL Sophia Parnok. The Life and Work of Russia's Sappho. - New York: NY University Press, 1994. - ISBN 0-8147-1190-1.
  • Строфи століття. Антологія російської поезії / Сост. Е. Євтушенко, ред. Е. Вітковський. Мінськ; М.: Поліфак, 1995;
  • Полякова С. В. [Вступна стаття до збірки] / / Парнок, Софія. Збірки віршів. СПб.: ІНАПРЕСС, 1998. - С. 440-466.
  • Бургін Д. Л. Софія Парнок. Життя і творчість російської Сафо. СПб.: ІНАПРЕСС, 1999. - 512 с. - ISBN 5-87135-065-8.
  • Енциклопедія Таганрога. Ростов-на-Дону: Ростіздат, 2003. - 512 с. - ISBN 5-7509-0662-0.
  • Романова Е. А. Досвід творчої біографії Софії Парнок. СПб: Нестор-История, 2005. - 402 с. - ISBN 5-98187-088-5.
  • Нерлер П. [Вступна стаття] / / Парнах В. Я. Хостел моберів: Спогади. ДІАСПОРА: НОВІ МАТЕРІАЛИ. СПб: Фенікс-ATHENAEUM, 2005. Т. VII.
  • ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.