Паротія перська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Паротія перська
20150504Parrotia persica2.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Порядок: Ломикаменецвіті (Saxifragales)
Родина: Гамамелісові (Hamamelidaceae)
Рід: Паротія Parrotia
C.A.Mey., 1831
Вид: Паротія перська
Біноміальна назва
Parrotia persica
(DC.) C.A.Mey., 1831
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Parrotia persica
EOL logo.svg EOL: 5347930
IPNI: 430741-1
ITIS logo.svg ITIS: 895220
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 64130

Паротія перська (Parrotia persica) — вид квіткових рослин родини Гамамелісові (Hamamelidaceae). Інші назви — «перське залізне дерево», «амбур», «демірагач». Вид відноситься до реліктів третинного періоду. Названий на честь німецького лікаря і ботаніка Йоганна Паррота.

Поширення[ред. | ред. код]

Зростає в реліктових широколистяних лісах Азербайджану (Талиш) і північній частині Ірану (південне узбережжя Каспійського моря) на низовинах і в горах (до 700 м над рівнем моря, іноді вище), по берегах річок, струмків, в ущелинах на сильно зволожених, рідше — на сухих кам'янистих грунтах.

В Україні[ред. | ред. код]

В Україні використовується як декоративне дерево в паркових ландшафтах, для влаштування зелених стін і огорож. Витримує зниження температури до -25 °С (в дуже суворі зими іноді підмерзають кінчики молодих пагонів), тому її можна зустріти в Києві, Донецьку, Одесі, Дніпропетровську, Кам'янець-Подільському, Сімферополі.

Опис[ред. | ред. код]

Це листопадне дерево (до 25 м висоти) з великим несиметричним широкоовальним листям, яке восени набуває рожево-оранжевого забарвлення. На тлі світло-сірої кори, що відшаровується, яскраві листя особливо декоративні.

А ось цвітіння у паротії протікає скромно. У квітні, до розпускання листя, майже зливаючись з кольором кори, в невеликих пазушних суцвіттях розкриваються дрібні безпелюсткові квітки з довгими тичинками буро-малинового кольору. Плоди дозрівають восени. Овальні дерев'яні коробочки з шумом розтріскуються, «стріляють», розкидаючи далеко навколо блискучі бурі насінини з 2-ма світлими цятками.

Це повільноросла, вологолюбна порода, яка воліє до заболоченого ґрунту.

Володіє дуже цікавою особливістю: гілки, стикаючись один з одним або з гілками інших порід можуть зростатися; гілки, вигнуті різко вниз, досягаючи землі, проростають і дають вже самостійні нові пагони, утворюючи непрохідні хащі.

Використання[ред. | ред. код]

Вид має дуже щільну, міцну, важку деревину. Тому перси давно дереву придумали ім'я «зламай сокиру» або «залізне дерево». Розповідають, що в колишні часи повсталі горяни використовували кілки з «залізного дерева» проти зброї шахських військ — шабель з дамаської сталі.

З деревини паротії робили човники для ткацьких верстатів, цвяхи для меблів і підводних споруд, використовували для отримання висококалорійного деревного вугілля (по калорійності вугілля паротії в 7 разів перевищує знаменитий березове).

Посилання[ред. | ред. код]