Партійна коаліція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Партійна коаліція — форма співпраці між політичними партіями, які, спираючись на існуючі можливості та умови, об'єднуються задля реалізації поставленої мети[1].

Партії, що утворюють коаліцію, як правило, відрізняються якими-небудь програмними установками, але в той же час поділяють загальні програмні цілі[2].

Політичну коаліцію утворюють політичні партії, а її різновид — парламентську коаліцію — фракції та окремі групи в парламенті.

Причини створення коаліцій[ред.ред. код]

У політичному житті партії дуже часто змушені вдаватися до співпраці між собою, формуючи різного роду партійні коаліції з метою участі у владі, впливу на політичні процеси. Партії, які беруть участь у формуванні партійної коаліції, ризикують утратити свою ідентичність; однак переконання, що остаточний результат принесе більше користі, у них переважає. Коаліційна діяльність характерна переважно для консенсусних демократій[3].

Різновиди коаліцій[ред.ред. код]

Кількість учасників[ред.ред. код]

За кількістю учасників партійні коаліції поділяються на двопартійні та багатопартійні.

Розмір партій-учасників[ред.ред. код]

Залежно від розміру партій, які формують партійну коаліцію, вони поділяються на коаліції великих партій, малих партій і середніх партій.

Мета формування[ред.ред. код]

Залежно від мети формування коаліції вони поділяються на виборчі (варіант: передвиборчі, електоральні), парламентські та урядові коаліції.

Виборчі коаліції[ред.ред. код]

Спрацьовує «психологічний ефект», описаний Дюверже - виборці охочіше голосують за сильніших учасників виборчих змагань.

При формуванні виборчих коаліцій політичні партії виходять з того, що спільно вони досягнуть кращих результатів, ніж окремо. Учасники коаліції прагнуть зібрати більшу кількість голосів виборців, ніж коли вони збирають їх окремо.

У зв'язку з цим виборчі коаліції поділяються на адитивні, субадитивні, суперадитивні.

Адитивна — тип виборчої коаліції, при якій політичні партії, що входять до її складу, отримують підтримку виборців, яка дорівнює сумі підтримки кожного учасника коаліції окремо. Коаліції, що отримують меншу сумарну підтримку, називаються субадитивними, а ті коаліції, які отримують більшу сумарну підтримку називаються суперадитивними.

Виборчі коаліції в Україні почасти називаються блоками.

Парламентські коаліції[ред.ред. код]

Це коаліції, які створюються фракціями в парламенті окремого скликання для забезпечення своєї парламентської діяльності. Найголовніша функція парламентської коаліції, яка становить більшість — спільне голосування законів. Функція парламентської коаліції, яка становить меншість — солідарна опозиційна діяльність.

На практиці існує кілька типів парламентських коаліцій: коаліція як результат розпорошення партій (Нідерланди, Бельгія, Фінляндія, Данія); двоблокова коаліція (ФРН[4]); коаліція навколо домінуючої партії (Японія, Швеція, Норвегія); коаліція проти домінуючої партії (коаліції проти соціал-демократів у Скандинавських країнах).

Урядові коаліції[ред.ред. код]

Урядові (правлячі) коаліції формуються за підсумками виборів. Їх призначенням є формування і підтримка діяльності кабінету[3][1].

Стабільність[ред.ред. код]

Партійні коаліції можуть бути як стабільними, так і нестабільними, від чого залежить стабільність уряду.

У Швейцарії, Швеції, Норвегії, Німеччині та деяких інших країнах склалися стабільні партійні коаліції, які змагаються за владу між собою і формують кабінет на весь термін свого мандату.

Характерним прикладом нестабільних коаліцій є Бельгія, Італія, Греція. У країнах із парламентарними формами правління і нестабільними партійними коаліціями уряди можуть змінюватися кілька разів за один термін повноважень парламенту.

Взаємовідносини партій всередині коаліції[ред.ред. код]

Якщо партійна система країни характеризується представництвом у парламенті багатьох невеликих політичних партій, які не користуються більш-менш значним впливом, то за такої системи кабінет формується або на основі широкої коаліції партій, або взагалі на позапартійній основі. Вона характерна для перехідних суспільств, зокрема для колишніх радянських республік, що стали незалежними державами, країн Східної Європи на початковому етапі переходу до демократії. Широка коаліція є неефективною під кутом зору функціонування парламенту й забезпечення стабільності уряду[5].

Якщо коаліція сформована невеликим числом потужних політичних гравців, вона є вузькою.

Відкритість[ред.ред. код]

Коаліції можуть бути закритими (ідеологічними), якщо її суб'єкти належать тільки до лівого чи тільки до правого ідеологічного спектру, або ж відкритими (неідеологічними), якщо згадану вище умову не витримано.

Закриті коаліції відзначаються наявністю спільних рис в ідеологічному світогляді своїх партій та своїм небажанням приймати до коаліції будь-яку політичну партію або фракцію, якщо вона не поділяє їхньої ідеології.

Відкриті коаліції зазвичай створюються тоді, коли основні політичні партії, незважаючи на різні ідеології, визнають необхідність співпраці щодо конкретного питання або проблеми, та готові працювати разом задля розв'язання цієї проблеми. Відкриті коаліції поширені, зокрема, під час воєн і економічних криз[6].

Строк існування[ред.ред. код]

Залежно від часу, на який створюється коаліція, вона може бути довгостроковою (постійною, з метою тривалої участі у процесі вироблення політики) або короткостроковою (тимчасовою, для досягнення окремих, наперед визначених політичних цілей).

Територія[ред.ред. код]

Найчастіше партійні коаліції створюються в межах конкретної держави. Проте, за умови наявності в країні місцевих парламентів, коаліції в них також будуть місцевими. Крім того, ідеологічно близькі партії з різних держав також можуть створювати коаліції (наприклад, у Європарламенті).

Коаліції в Україні[ред.ред. код]

Законів про парламентські коаліції не існує, і в жодній з конституцій демократичних держав Заходу не згадується порядок утворення коаліцій і правила їхньої поведінки, за винятком двох положень: кабінет має піти у відставку, коли він втратив довіру з боку парламенту; кабінет офіційно йде у відставку після загальних виборів[6].

На відміну від цього, Конституція України (в редакції 20042010 рр. та з 2014 року) закріплює коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді України як формально визначеного суб'єкта конституційних правовідносин.

До складу коаліції депутатських фракцій уходить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, які (депутатські фракції) на основі узгодження політичних позицій погодились на спільну парламентську діяльність.

Під терміном «коаліція депутатських фракцій» суддя Конституційного Суду України П. Ткачук пропонує розуміти політично узгоджене, добровільне фракційне об'єднання народних депутатів України у Верховній Раді України, що становить більшість від її конституційного складу[7].

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України, а також вносить пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України (стаття 83 Конституції України).

Теорія коаліцій[ред.ред. код]

Багатопартійна система рано чи пізно обов'язково призводить до появи коаліцій. Теорія коаліцій — це самостійний і дуже складний розділ політології. Так відбувається тому, що коаліційна політика вважається вершиною політичного мистецтва[8].

Теорія коаліцій пояснює процедури формування партійних коаліцій. Зокрема, ефективне пояснення цього процесу пропонує теорія ігор. Серед інших теоретичних концепцій, що намагаються пояснити процес формування коаліцій, є теорія мінімально виграшних коаліцій і теорія максимально закритих коаліцій[1].

Див. також[ред.ред. код]

Статті про іноземні партійні коаліції[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Див.: Шведа Ю. Р. Політичні партії: Енциклопедичний словник. — Львів: Астролябія, 2004. — 500 с.
  2. Іванов М. С. Загальна теорія політики: Навчально-методичні матеріали. — Миколаїв: МДГУ, 2003
  3. а б Див.: Шведа Ю. Р. Теорія політичних партій та партійних систем. — Львів: ЦПД, 2001
  4. У ФРН з 1969 по 1982 уряд формувався блоком СДПН/ВДПН, а з 1982 — ХДС/ХСС + ВДПН.
  5. Шляхтун П. П. Політологія: історія та теорія: Підручник / П. П. Шляхтун. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 472 с. ISBN 978-611-01-0097-7
  6. а б Пігенко В. Парламентська більшість і коаліції у демократичних країнах Заходу (під егідою USAID, грудень 1999)
  7. Окрема думка судді Конституційного Суду України Ткачука П. М. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 105 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 83 Конституції України (справа про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді України): Конституційний Суд; Окрема думка від 25.09.2008
  8. Партийные системы(рос.)

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Блок партійно-політичний // Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х.: Право, 2015.
  • Мандебура О. Блок політичний // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с. 67. ISBN 978-966-611-818-2.
  • Типология политических партий и партийных систем (обзор). (В кн.: Политические системы буржуазных государств. Реф. сб.) — М., 1980.
  • Романюк А., Шведа Ю. Партії та електоральна політика. — Львів: ЦПД — «Астролябія», 2005. — 348 с.
  • Alan S. Zuckerman. (1979). The Politics of Factions. Yale University Press.
  • Arend Lijphart and Carlos H. Waisman. (ed.) (1996). Institutional Design in New Democracies, Westview Press.
  • Axelrod P. Conflict of Interest. — Chicago, 1970.
  • Chmaj M., Sokol W., Zmigrodzki M. Teoria partii politycznych. — Lublin, 1999.
  • Dodd L. Coalitions in Parliamentary Government. — Princeton, 1976.
  • Eric C. Browne and John Dreijmanis. (ed) (1982). Government Coalitions in Western Democracies. Longman, New York and London.
  • Gamson W. A Theory of Coalition Formation // American Sociological Reviev, 1961, vol. 26, p. 373—382.
  • Kay Lawson (et al.) (1994). How Political Parties Work. Praeger, Westport, CT.
  • Kielninski Z. Koalicje rzadzace w systemie parlamentarnym. — Warszawa, 1984.
  • Kielninski Z. Proces formovania rzadow w krajach demokracji parlamentarnej. — Warszawa, 1989.
  • Kreppel A. Rules, Ideology and Coalition Formation in the European Parliament: Past Present and Future / A. Kreppel // European Union Politics. — 2000. — Volume 1. — № 3. — P. 340—362.
  • L. Sandy Maisel. (1987). Parties and Elections in America. Random House, New York, N.Y.
  • L. Sandy Maisel. (1990). The Parties Respond. Westview Press, Boulder, CO.
  • Laver M., Budge I. Party Policy and Government Coalitions. — L., 1992.
  • Laver M., Schofield N. Multiparty Government: The Politics of Coalition in Western Europe. — Oxford, 1990.
  • Leiserson M. Factions and Coalitions in One-Party Japan // American Political Science Reviev, 1968, Vol. 62, p. 770—778.
  • Neumann J., Morgenstern O. The Theory of Games and Economic Behaviour. — N.Y., 1944.
  • Rappoport A. N-Person Game Theory: Concepts and Applications. — Michigan, 1970, p. 52.
  • Remy D. The Pivotal Party. Definition and Measurement // European Journal of Political Research, 1975, vol. 3, p. 295—298.
  • Riker W. The Theory of Political Coalitions. — New Haven, 1963.
  • Rudolph M. Bell. (1973). Party and Faction in American Politics. Greenwood Press. Westport, CT.
  • Seymour M. Lipset and Stein Rokkan, ed. (1967). Party systems and voter alignments: cross-national perspectives. New York, Free Press.

Література[ред.ред. код]

  • О. Кукуруз. Коаліція партійна // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.336 ISBN 978-966-611-818-2
  • О. Кукуруз. Коаліція парламентська // Політична енциклопедія. — с.335