Парфеній II Константинопольський
| Парфеній II Константинопольський | |
|---|---|
| Народився |
16 століття Яніна |
| Помер |
16 травня 1651 Стамбул, Османська імперія |
| Діяльність | священник |
| Знання мов | грецька |
| Посада | Константинопольський патріархат |
Парфеній II (… — 16 травня 1651), так званий Неос, гострий, Голіаф або Кекескін, — Патріарх Константинопольський у 1644–1646 та 1648–1651 роках.
Походив з Янини, був ієромонахом. У 1632 році обраний митрополитом Навпакта і Артіса і в тому ж році переведений на митрополію Іоанніни[1]. У 1639 році обраний митрополитом Адріанополя після дій свого духовного батька, до того часу митрополита Адріануполя, Парфенія, який потім був обраний Вселенським патріархом. Більшу частину часу жив у Константинополі, де був пов'язаний з послідовниками Кирила Лукарі, особливо з Теофілом Коридаллеасом. 8 вересня 1644 року обраний Вселенським патріархом за підтримки філолукарій.
Був жадібним і жорстоким, дотримувався антипапської політики. Він скасував і скасував[прояснити] рішення Синоду в Яссах і так зване «православне віросповідання» митрополита Київського Петра Могили[2], що викликало ворожнечу правителя Молдови Василя Лупу, який, допитаний турками, вимагав кинути Патріарха до в'язниці[2]. У 1646 році Парфеній скасував усі патріарші екзархії та передав їх місцевим первосвященникам[3].
Його супротивникам вдалося скинути Парфенія з престолу в листопаді 1646 р. і заслати на Кіпр. По дорозі на заслання йому вдалося втекти і виїхати до Ясс, де він пробув два роки. 29 жовтня 1648 року був переобраний Патріархом. Під час свого другого, трирічного патріаршества, дотримувався протилежної політики, обернувшись проти кальвіністів. У 1649 році він навіть письмово звернувся до імператора Фердинанда III з проханням про допомогу проти них.
Але, зрештою, у нього з'явилося багато ворогів в обох фракціях, тож Парфеній опинився самотнім і безсилим. Навесні 1651 року єзуїти за підтримки володарів Валахії та Молдови повідомили його султану Мухаммеду IV, що він укладає таємні домовленості з московитами. 16 травня був заарештований яничарами, які задушили його і кинули в Босфор[2]. Християни зібрали його останки і поховали в монастирі Камаріотісса в Халках[4].
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Ιερά Μητρόπολις Ιωαννίνων
- ↑ а б в Iorga, 1908.
- ↑ Παΐζη-Αποστολοπούλου, 1995.
- ↑ Σιδηράς, Ιωάννης. Παναγία Καμμαριώτισσα. Φως Φαναρίου. Процитовано 15 Απριλίου 2021.
Джерела[ред. | ред. код]
- Вселенський Патріархат
- Енциклопедія Papyrus-Larousse-Britannica, 2007, том. 41, стор. 538
- Iorga, Nicolae (1908). Istoria bisericii românești și a vieții religioase a românilor.
- Παΐζη-Αποστολοπούλου, Μάχη (1995). Ο Θεσμός της πατριαρχικής εξαρχίας: 14ος-19ος αιώνας (PDF). Αθήνα: Εθνικό Ίδρυμα Ερευνών. ISBN 960-7094-32-8.
|
