Пархомівка (Богодухівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Пархомівка
Пархомівський художній музей
Пархомівський художній музей
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район Богодухівський район
Громада Краснокутська селищна громада
Рада Краснокутська селищна рада
Код КАТОТТГ UA63020090370061276
Облікова картка Пархомівка 
Основні дані
Засноване 1688
Населення 3679
Площа 10,716 км²
Густота населення 343,32 осіб/км²
Поштовий індекс 62015
Телефонний код +380 5756
Географічні дані
Географічні координати 50°07′11″ пн. ш. 34°59′58″ сх. д. / 50.11972° пн. ш. 34.99944° сх. д. / 50.11972; 34.99944Координати: 50°07′11″ пн. ш. 34°59′58″ сх. д. / 50.11972° пн. ш. 34.99944° сх. д. / 50.11972; 34.99944
Середня висота
над рівнем моря
122 м
Водойми р. Котельва
Місцева влада
Адреса ради 62014, с. Пархомівка, вул. Євгена Лисенка, 1
Сільський голова Сілін Євгеній Володимирович
Карта
Пархомівка. Карта розташування: Україна
Пархомівка
Пархомівка
Пархомівка. Карта розташування: Харківська область
Пархомівка
Пархомівка
Мапа

CMNS: Пархомівка у Вікісховищі

Пархо́мівка — село в Україні, у Краснокутській селищній громаді Богодухівського району Харківської області.

Населення села — 3 679 осіб.

До 2020 орган місцевого самоврядування — Пархомівська сільська рада.

Географія[ред. | ред. код]

Село Пархомівка знаходиться на березі річки Котельва, недалеко від її витоків. Село витягнуто вздовж річки на 8 км. Нижче за течією примикає село Сидоряче (Котелевський район). На річці кілька загат. До села вела вузькоколійна залізниця Губарівка-Пархомівка. Демонтована в 2003 році.

Історія[ред. | ред. код]

Давні часи[ред. | ред. код]

1688 р. Вперше у документах Пархомівка згадується в як хутір Охтирського слобідського краю, який разом з орними землями і сіножатями належав охтирському полковнику, власнику великих маєтностей і жорстокому кріпосникові І.Перехрестову..

1704 р. 8 травня за «провинності» перед царем Івана Перехрестова зняли з посади, селян перевели до розряду державних. Пархомівка була великим селом, де проживало 1782 людини.

1769 р. імператриця Катерина II подарувала Пархомівку генерал-поручнику Охтирського полку графу Івану Подгорічані. Граф збудував собі будинок в стилі італійського палаццо. 1808 р. дружина В. Подгорічані нову цегляну церкву в стилі класицизму, за проектом П. А. Ярославського. На час будівництва нового храму в Пархомівці проживало 1236 чоловіків та 1145 жінок селян. Після смерті подружжя в 1812 р. Пархомівка дісталася далекому родичу графа — Івану Вукотичу.

Напередодні реформи 1861 р. Пархомівка була вже волосним центром, у ній проживало близько 3,5 тисяч чоловік. У селі існувала невеличка лікарня, діяли поштова станція, кілька крамничок, по неділях відбувався базар, раз на рік проводився ярмарок. Основним заняттям жителів було хліборобство і тваринництво.

1872 році Іван Герасимович Харитоненко, закуповує землі у Пархомівці та старий маєток графа Подгорічані. У цьому ж році він будує і цукровий завод.

1890 р. І. Г. Харитоненко повністю реконструює Пархомівський завод. Пархомівка на початку XX ст. стала великим селом, з числом жителів понад 3,5 тис.

За даними на 1864 рік у власницькому селі Богодухівського повіту Харківської губернії мешкало 2209 осіб (1074 чоловіків та 1135 жінок), налічувалось 386 дворових господарств, існували православна церкви, поштова станція, винокурний, пивоварний, цегельний та селітряний заводи[1].

1868 р. працює приходська школа. Всі 3 класи навчалися разом.

1883 р. в селі працює 5-класна земська школа.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Пархомівської волості Богодухівського повіту Харківської губернії, мешкало 2811 осіб, налічувалось 520 дворових господарств, існували православна церква, школа, лікарня, поштова станція, постоялий двір, 5 лавок, бурякоцукровий і цегельний завод, відбувались базари й щорічний ярмарок[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3743 осіб (1861 чоловічої статі та 1882 — жіночої), з яких 3741 — православної віри[3].

ХХ століття[ред. | ред. код]

1902 р. в Пархомівці спостерігались активні виступи селян.

1905—1907 роках у Пархомівці відбулося кілька виступів селян і робітників цукрового заводу.

Під час Визвольних змагань село кілька разів переходило з рук в руки.

Примусова колективізація господарств була завершена у 1932 році. Працювали 5 колгоспів.

Про організацію Голодомору в селі свідчить лист колгоспника Жорстоки Павла Івановича про занепад артілі «Червоний орач» внаслідок позапланових хлібозаготівель, датований груднем 1932 року, у якому, зокрема, зазначено, що при виконанні плану в артілі вирішили забрати підготовлений посівматеріал та фураж для підгодовування коней.[4]

З початком Німецько-радянської війни 975 жителів Пархомівки пішли до лав Червоної Армії

9 жовтня 1941 року нацистські війська двома колонами (по вулицях Іванова та Калініна) ввійшли до села.

В кінці серпня 1943 року Пархомівку зайняли радянські війська.

Значний вплив на розвиток економіки села має Пархомівський цукровий завод, що став одним з передових підприємств цукрової промисловості. В зв'язку з розширенням площі посіву і підвищення врожайності цукрових буряків у радгоспах і колгоспах, які постачають заводу сировину, було проведено перебудову підприємства, збільшено його потужність.

Наш час[ред. | ред. код]

12 червня 2020 року, розпорядженням Кабінету Міністрів України № 725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області», увійшло до складу Краснокутської селищної громади.[5]

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Краснокутського району, село увійшло до складу Богодухівського району[6].

Економіка[ред. | ред. код]

Сьогодні в Пархомівці діє ДП ДГ «Пархомівське», яке займається вирощуванням елітних сортів картоплі, вирощує зерно-бобові культури, розвиває галузі тваринництва.

СТОВ «Славутич», який утворився при розпаюванні колгоспу «Україна» є одним із найкращих сільськогосподарських підприємств Краснокутського району. Господарство займається посівом і вирощуванням цукрових буряків, зернобобових, технічних та кормових культур, розвиває всі галузі тваринництва. Господарство обробляє 1 630 га землі, а працюють у «Славутичі» 86 чоловік. Керує цим колективом Гончар В. М.

Значний внесок у економічний та соціально-культурний розвиток села завжди вносив і вносить наш Пархомівський цукровий завод. За останні роки збільшено виробничу потужність заводу. «Цукровик — Агро» дає роботу односельцям. Під час роботи заводу на ньому працює 470 робітників.

Всебічний розвиток господарств на території Пархомівки є джерелом зростання матеріального добробуту та культури її населення. В селі працюють декілька магазинів споживчої кооперації та 9 приватних крамниць.

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Медицина[ред. | ред. код]

У Пархомівці є амбулаторія сімейної медицини, яка обслуговує всіх жителів сільської ради. При селах Піонерське та Павлівка працюють ФАПи.

Релігія[ред. | ред. код]

Покровська церква

В Пархомівці діють 2 релігійні громади:

Ці релігійні громади співпрацюють між собою на рівні їх всеукраїнських об'єднань в рамках Всеукраїнської Ради Церков[7]. На рівні помісних церков (парафій) та регіональних об'єднань (єпархій) взаємодія між цими громадами на даний час мінімальна.

Культура[ред. | ред. код]

Роботи В. В. Кандинського та К. С. Малевича представлені в музеї

Відома Пархомівка картинною галереєю, розташованою у старовинному будинку, який належав Подгорічані на початку ХХ століття.

Пархомівська картинна галерея — це один з відомих художніх музеїв України. Тим цікавішою є історія її виникнення зі звичайного шкільного музею. Зусиллями вчителя історії місцевої школи Афанасія Луньова та його учнів у 19601970-х роках почалось листування з художниками і картинними галереями багатьох країн. Подаровані дітям картини та інші твори мистецтва стали першокласною колекцією до кінця 1980-х років.

У картинній галереї понад 2000 картин, серед них є роботи Пабло Пікассо, Каміля Піссарро, Казимира Малевича, Василя Кандинського, Фердинанда Боля, Тараса Шевченка, Володимира Маяковського, Івана Айвазовського, Олександра Іванова, Іллі Рєпіна, Миколи Реріха, Ісаака Левітана, Івана Шишкіна[8].

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Садиба графа Подгоричані (1780-ті роки).
  • Будинок, у якому жив Казимир Малевич у підлітковому віці.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с., (код 697)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  3. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-251)
  4. Голодомор 1932-1933 років в Україні: документи і матеріали / Упоряд. Р.Я. Пиріг; НАН України. Ін-т історії України. — Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — 1128 с. — ISBN 966-518-350-8 (Серія), ISBN 978-966-518-419-5 (Том 2). — с. 546.
  5. Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 1 лютого 2023. 
  6. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  7. Інформація про ВРЦіРО. vrciro.org.ua (ua). Процитовано 10 жовтня 2020. 
  8. Пікассо у Пархомівці. Як сільському музею вдалося стати Лувром у мініатюрі. Українська правда (укр.). Процитовано 29 липня 2021. 

Посилання[ред. | ред. код]