Пасицели (Балта)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Пасицели
Храм святителя Миколая
Храм святителя Миколая
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Громада Балтська міська громада
Код КОАТУУ 5120685701
Основні дані
Засноване 1724
Населення 1,369
Площа 13,16 км²
Густота населення 104,03 осіб/км²
Поштовий індекс 66163
Телефонний код +380 4866
Географічні дані
Географічні координати 47°50′11″ пн. ш. 29°39′00″ сх. д. / 47.83639° пн. ш. 29.65000° сх. д. / 47.83639; 29.65000Координати: 47°50′11″ пн. ш. 29°39′00″ сх. д. / 47.83639° пн. ш. 29.65000° сх. д. / 47.83639; 29.65000
Середня висота
над рівнем моря
122 м
Водойми р. Тилігул
Відстань до
обласного центру
169,9 км
Відстань до
районного центру
12 км
Найближча залізнична станція Балта
Відстань до
залізничної станції
5 км
Місцева влада
Адреса ради 66101, м. Балта, вул. Любомирська, 193
Карта
Пасицели. Карта розташування: Україна
Пасицели
Пасицели
Пасицели. Карта розташування: Одеська область
Пасицели
Пасицели

Пасицели у Вікісховищі?

Пасице́ли — село Балтської міської громади Одеської області.

Розташоване за 12 км від районного центру — міста Балта, на самому півдні Балтського району. На півночі межує з селом Білине.

Станом на квітень 2016 року в селі проживає 823 особи, та нараховується 504 двори.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Село засноване в першій половині XVIII століття селянами з Північного Поділля, а також вихідцями з Молдови.

За даними на 1859 рік у казеному селі Ананьївського повіту Херсонської губернії мешкало 1935 осіб (958 чоловічої статі та 977 — жіночої), налічувалось 343 дворових господарств, існувала православна церква та поштова станція[1].

Станом на 1886 рік у колишньому державному селі, центрі Пасицельської волості, мешкало 2727 осіб, налічувалось 514 дворів, існували православна церква та школа[2]. За 6 верст — поштова станція, залізнична станція, буфет, 2 лавки, торжок, склад спирту, щоденні базари.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 4484 осіб (2220 чоловічої статі та 2264 — жіночої), з яких 4416 — православної віри[3].

На 01.04.1967 с. Малі Пасицели[4][5] та с. Пасицели були об’єднані в одне село Пасицели.[6][7]

21 вересня 2014 року у селі невідомі завалили пам'ятник Леніну.

Визначні пам'ятки[ред. | ред. код]

Поблизу села виявлені поселення трипільської культури (III тисячоліття до РХ), епохи бронзи (II тисячоліття до РХ) і черняховськой культури (II–VI вв.).

Тут знаходиться місце, де стояв Високогорський Успенський чоловічий монастир, один з двох православних монастирів, що існували в т.з. Очаківській області. У XVIII столітті, при ігуменові Тимофії, обитель була розграбована і спалена гайдамаками. Місце колишнього монастиря так описується в книзі «Історико-хронологічний опис церков Єпархії Херсонською і Таврійською» (Одеса, 1848):

« "Церква при турках була найубогіша, плетневая, а потім інша, дерев'яна, яка після скасування передана в селище Понори, де і нині існує". "За монастирем було джерело з найсвіжішою водою, з якого можна б зробити відмінний фонтан. Нині це джерело зберігається у вигляді нечистого колодязя, в якому глибини, як кажуть, сажнів до семи"... "На місці монастиря Пасицельського є тепер одна хатина, де живе з Молдови поселенець, що займається тканієм полотна для селянського вживання, а більше ніяких будов немає". »

В даний час у селі існує Свято-Казанський храм.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Уродженцем Пасицел є український радянський письменник, лауреат Державної премії СРСР Степан Іванович Олійник.

Герої Радянського Союзу:

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. рос. дореф. XLVII. Херсонская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по сведеніям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ комитетомъ Министерства Внутреннихъ делъ. СанктПетербургъ. Въ типографіи Карла Вульфа. 1868. LXXX + 191 стор., (код 1006)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  3. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-255)
  4. Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 369-370.
  5. Карта РККА L-35 (Б и Г), 1941(рос.)
  6. Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 квітня 1967 року) / В. Є. Нижник (відп. ред.), Д. О. Шелягин (упорядник). — К. : Вид-во політ. літ-ри України, 1969. — Т. II. — С. 418.
  7. Одеська область: адміністративно-територіальний поділ (на 1 травня 1967 р.) / Виконавчий комітет Одеської обл. Ради депутатів трудящих; М. Брагін (ред.). — Одеса : Маяк, 1967. — С. 89.