Паскуаліно «Семеро красунь»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Паскуаліно «Семеро красунь» M:
Pasqualino Settebellezze
Pasqualino Settebellezze poster.jpg
Італійський постер до фільму
Жанр драма, комедія
Режисер Ліна Вертмюллер
Продюсер
  • Арріґо Коломбо
  • Ліна Вертмюллер
Сценарист Ліна Вертмюллер
У головних
ролях
Джанкарло Джанніні
Фернандо Рей
Ширлі Столер
Оператор Тоніно Деллі Коллі
Композитор Енцо Янначчі
Кінокомпанія Medusa Distribuzione
Тривалість 115 хв.
Мова італійська
Країна Італія Італія
Рік 1975
Дата виходу 1 травня 1975 (Франція)
20 грудня 1975 (Італія)
Касові збори £2 638 438 172[1]
IMDb ID 0075040
Рейтинг MPAA: RATED R.svg / IMDb: 8.0/10 stars

«Паскуаліно „Семеро красунь“» (італ. Pasqualino Settebellezze) — італійська драмедійний фільм 1975 року, поставлена режисеркою Ліною Вертмюллер. За цю роботу Вертмюллер стала першою жінкою, номінованою на премію «Оскар» у категорії «Найкращий режисер», але не отримала цієї нагороди. Фільм також отримав три інші номінації на «Оскара», у тому числі як «Найкращий фільм іноземною мовою»[2], та одну номінацію на премію «Золотий глобус» за найкращий іноземний фільм[3] .

Сюжет[ред. | ред. код]

Італія часів правління Муссоліні. Невелике провінційне містечко, де мешкає Паскуаліно (Джанкарло Джанніні) — слабка людина, що не вирізняється особливим розумом та не прагне до хорошого життя. Він піклується про свою маму і сестер, яких у нього аж семеро. Усі вони хороші дівчатка, але зовсім не красуні, тому Паскуаліно й отримав прізвисько «Семеро красунь». Враховуючи, що Паскуаліно один чоловік у сім'ї, він повинен охороняти гідність і честь своїх сестер. Одна з них, страшенно негарна й товста Кончіта (Єлена Фьоре), стала підробляти повією в закладі Тотонно (Маріо Конті), кинувши тим самим тінь на репутацію свого брата. І тепер Паскуаліно, щоб захистити свою честь і честь сім'ї, необхідно «розібратися» з Тотонно. Убивши випадково Тотонно, хлопець заховав його труп, але його незабаром знаходять, і тепер Паскуаліно загрожує в'язниця.

На суді Паскуаліно визнали неврівноваженим і відправили до психіатричної лікарні на дванадцять років. Йде війна і хлопець тікає з лікарні. Він потрапляє на фронт, звідки дезертирує та потрапляє до рук ворога. Тепер він в'язень концтабору на території Німеччини, яким керує огрядна жінка-нацист з садистськими нахилами (Ширлі Столер). Паскуаліно, що має талант вижити в будь-якій ситуації та свято вірить у свої здібності ловеласа, наважується на відчайдушний крок — спробу спокусити цю жінку. Ставши наглядачем у таборі, Паскуаліно особисто страчує шістьох ув'язнених, у тому числі свого колишнього супутника — соціаліста Франческо.

Після війни Паскуаліно живим та неушкодженим повертається в Італію де одружується на повії.

У ролях[ред. | ред. код]

Джанкарло Джанніні Паскуаліно Фрафузо на прізвисько «Семеро красунь»
Фернандо Рей Педро, ув'язнений анархіст
Ширлі Столер комендант тюремного табору
Єлена Фьоре Кончіта, сестра
П'єро Ді Йоріо Франческо, товариш Паскуліно
Енцо Вітале Дон Раффаеле
Роберто Герліцка соціаліст
Лучіо Амеліо адвокат Канджемі
Ермелінда Де Феліче мати Паскуаліно
Маріо Конті Тотонно
Франческа Марчіано Кароліна

Знімальна група[ред. | ред. код]

Нагороди та номінації[ред. | ред. код]

Список нагород та номінацій[4]
Кінопремія Рік Категорія Номінант(и) Результат Дж
Премія «Золотий кубок» (Італія) 1976 Найкраща нова акторка Франческа Марчіано Нагорода
Премія «Оскар» 1977 Найкращий фільм іноземною мовою Паскуаліно «Семеро красунь» Номінація [2]
Найкращий режисер Ліна Вертмюллер Номінація
Найкращий актор у головній ролі Джанкарло Джанніні Номінація
Найкращий сценарій Ліна Вертмюллер Номінація
Премія «Золотий глобус» 1977 Найкращий іноземний фільм Паскуаліно «Семеро красунь» Номінація
Гільдія кінорежисерів США 1977 Видатне режисерське досягнення в ігровому кіно Ліна Вертмюллер Номінація
Спільнота кінокритиків Нью-Йорка 1977 Найкращий фільм Паскуаліно «Семеро красунь» 3-є місце
Найкращий режисер Ліна Вертмюллер 3-є місце
Найкращий сценарій 3-є місце

Примітки[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Bondanella, Peter (2009). History of Italian Cinema. New York: Continuum. ISBN 978-0826417855. 
  • Bullaro, Grace Russo (2007). Man in Disorder: The Cinema of Lina Wertmüller in the 1970s. Troubador Publishing Ltd. ISBN 978-1905886395. 
  • Wertmüller, Lina (1978). The Screenplays of Lina Wertmuller. New York: Werner Books. ISBN 978-0446872621. 

Посилання[ред. | ред. код]