Патериця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Католицький єпископ в облаченні з патерицею

Пате́ри́ця (офіційно — архієрейське же́зло, архіпастирське же́зло)[1] — посох вищих християнських та деяких інших священнослужителів, знак церковної влади єпископа і керівника монастиря (ігумена, архімандрита, абата).

Слово «патериця» походить від грец. πατερική βακτηρία (πατερικόν βάκτρον) — «батьківська палиця», утвореного від πατήρ — «батько», «отець». У сучасній грецькій мові вживають термін πατερίτσα[2].

Історія[ред.ред. код]

У давнину посох вживався мандрівними ченцями, які носили його з чисто утилітарною метою: як опору для ходьби. Посохами зі загнутими кінцями (ковіньками, ґирлиґами) користувалися пастухи, які не тільки обпиралися на нього, але поганяли ним овець. Образ пастуха (пастиря) з самого початку став одним з ключових у християнстві — Христа часто зображали у вигляді пастуха з посохом, який несе заблудлу вівцю на плечах (Добрий Пастир). Таким чином, пастирський посох, з одного боку, символізує ідею мандрівництва, подвижництва, а з другого — означає пастирство, мудре керівництво й владу[3].

Православ'я[ред.ред. код]

Навершя православної патериці

Верх патериці увінчаний хрестом, який нагадує, що архіпастирі повинні вести свою паству за прикладом Ісуса Христа. На єпископській патериці, окрім того, поміщені дві вигнуті змії, повернені одна до одної. Цей символ, запозичений зі Сходу, означає мудрість архієрейської влади. У Російській церкві вони з'явилися у середині XVII ст. під час літургійних реформ патріарха Никона[4].

Особливістю патериць Російської Православної церкви є дві хустки, вкладені одна в одну й прив'язані до посоха біля верхньої перекладини. Вони слугують для захисту руки від морозу в холодну пору року на відкритому повітрі: нижня хустина запобігає дотику до холодного металу, верхня — захищає від зовнішнього холоду. У Росії цей елемент зоветься діалектним словом суло́к — «рушничок», «шматина».

Патириці для богослужінь часто пишно убрані коштовним камінням, карбуванням, інкрустаціями. Повсякденні посохи скромніші: зазвичай це прості дерев'яні палиці з набалдашником з різьбленої кості, дерева або металу[3].

До вівтаря з патерицею дозволяється входити лише патріархам. Інші єпископи перед Царськими вратами віддають свої посохи іподиякону-посошнику, який стоїть праворуч від Царських врат[5]..

Католицизм[ред.ред. код]

Патериця католицького єпископа й абата (інша назва — «пасторал» — від пол. pastorał < лат. baculus pastoralis) має навершя у вигляді спіралі, у центрі якої знаходиться зображення на євангельську тематику. Ранні форми патериць Римсько-католицької церкви були увінчані кулею або Т-подібним хрестом[6].

Єпископ використовує патерицю як символ ординарної влади під час богослужіння на канонічній території[6]: міністрант приймає її від єпископа і подає знову (разом з митрою) у належні моменти служби.

Див. також[ред.ред. код]

  • Ферула — патериця римського папи

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Словник церковно-обрядової термінології. — Львів; Свічадо. 2001. Патериця і Жезло
  2. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 4: Н — П / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін.; Ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 2003. — 656 с. ISBN 966-00-0590-3.
  3. а б Епископский жезл или посох
  4. Что означают две змеи на посохах патриархов Русской Православной Церкви?
  5. Епископ Егорьевский Марк Церковный протокол. — Издательский Совет Русской Православной церкви, 2007. — С. 19. — 10000 прим. — ISBN 5-94625-235-5.
  6. а б «Жезл пастырский» //Католическая энциклопедия. Т.1. Изд. францисканцев, М.:2002. Ст. 1845—1846