Патологічна фізіологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Патологічна фізіологія (грец. παθος — страждання) — розділ медицини, який вивчає закономірності виникнення, перебігу та результату хвороби у людини; фізіологію хворого організму. Основним методом патофізіологічного дослідження є експеримент. Зіставлення експериментальних даних з результатами спостережень над хворими дає можливість розробляти практичні рекомендації.

Предмет вивчення[ред.ред. код]

  1. Нозологія захворювань — об'єднання хвороб у групи за подібними патологічними процесами, що перебігають при їхньому розвитку.
  2. Типові патологічні процеси — при цьому вивчають стандартні реакції організму на різні патологічні подразники, структуру їхнього розвитку та механізми виникнення.
  3. Спеціальна патологічна фізіологія — вивчає процеси, що відбуваються в організмі при певних захворюваннях.

Історія розвитку патофізіології[ред.ред. код]

Патологічна фізіологія як самостійна наука виникла майже 140 років тому. Потребу відокремлення науки, яка вивчала загальні закономірності виникнення, розвитку і наслідків хвороби за допомогою експериментальних методів, прогресивні вчені зрозуміли вже давно. Однак лише в 1869 р. відповідно до університетського статуту[ru] 1863 р. було створено нову кафедру загальної патології (згодом - патологічної фізіології) на медичному факультеті Київського та Московського університетів (В.В.Пашутін, А.Б. Фохт, В.В. Підвисоцький).[1]

Патологічна фізіологія в Україні[ред.ред. код]

Патологічна фізіологія оформилася в середині 19 ст. Розвитку патофізіології сприяли праці українських вчених Хржонщевського Н. А., Репрева О. В., Підвисоцького В. В. та інш. У сучасний період — Богомолець О. О., Кавецький Р. Є., Комісаренко В. П., Сиротинін М. М., Зайко М. Н. В Україні основними центрами патофізіології є Інститут фізіології ім. О. О. Богомольця НАНУ та Інститут експериментальної патології онкології та радіології ім. Р. Є. Кавецького НАНУ.

Методи вивчення[ред.ред. код]

Для вивчення хвороби використовують клінічний, епідеміологічний, анатомічний та експериментальний методи.

Клінічний метод передбачає вивчення хвороби беспосередньо біля ліжка хворої людини - клінічна патофізіологія.

Епідеміологічний має об'єктом вивчення хвороби великої групи людей. Патофізіологія застосовує отримані данні щодо етіології основних неінфекційних хвороб (напр., вивчення факторів ризику атеросклерозу)

Експериментальний метод передбачає вивчення хвороби на лабораторних тваринах. Експеримент,адбне дослідження має кілька етапів: (1) планування експерименту, (2) моделювання хвороби чи патологічного процесу, (3) отримання наукових фактів, тобто інформації про зміни в організмі експериментальних тварин, (4) аналіз і синтез одержаних результатів.[2]

Ветеринарна патологічна фізіологія[ред.ред. код]

Ветеринарна патофізіологія вивчає проблеми реактивності організму, етіології та патогенезу хвороб, патофізіологію органів і систем у сільсько-господарських тварин, хутрових і промислових тварин. Основоложником в Росії вважають Равіча І. І. (автор підручника «Общая зоопатология», 1861).

Примітки[ред.ред. код]

  1. М.Н. Зайко, Ю.В. Биць, Г.М. Бутенко, В.О. Горбань, Л.Я Данилова, В.Є. Досенко, Л.П. Заярна, М.В. Кришталь, В.А. Міхньов, Л.О. Попова, І.І. Потоцька, Г.Г. Репецька, О.Г. Рєзніков, Н.К. Сімеонова, О.І. Сукманський (2008). Патофізіологія (українська). Київ: "Медицина. с. 17. ISBN 978-966-8144-98-1. 
  2. Атаман, Олександр Васильович (2012). Патофізіологія 1 том (українська). Вінниця: Нова Книга. с. 15–17. ISBN 978-966-382-421-5. 

Джерела[ред.ред. код]

  • Н. Н. Зайко, Ю. В. Биць, О. В. Атаман та ін. (1996). Патологічна фізіологія (Підручник для студентів мед. вузів). К.: «Логос». 
  • Вибрані питання патологічної фізіології. Книга в 3-х частинах. Ч. ІІ. Типові патологічні процеси / За ред. проф. М. С. Регеди. – Львів, 2008. – 276 с.
  • Патологічна фізіологія / За ред. проф. Регеди М. С., Березнякової А. І. – Львів, 2011. – 490 с.
  • Патологічна фізіологія. Книга в трьох частинах. Ч. І. Нозологія / За ред. проф. М. С. Регеди. – Львів, 2009. – 310 с.

Посилання[ред.ред. код]