Філарет (Патріарх Київський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Патріарх Філарет
Патріарх Філарет
3-й Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України
з 22 жовтня 1995
Церква: Українська православна церква — Київський патріархат
Попередник: Володимир (Романюк)
Заступник Патріарха Київського і всієї Руси-України
25 червня 1992 — 22 жовтня 1995
Церква: Українська православна церква — Київський патріархат
Блаженнійший митрополит Київський і всієї України
26 жовтня 1990 — 27 травня 1992
Церква: Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник: сам же
Наступник: Володимир (Сабодан)
Митрополит Київський і Галицький, екзарх України
(до 25 лютого 1968 — архієпископ)
16 травня 1966 — 26 жовтня 1990
Церква: Російська православна церква
Український екзархат
Попередник: Іоасаф (Лелюхін)
Наступник: сам же
Єпископ Дмитрівський
12 грудня 1964 — 14 травня 1966
Церква: Російська православна церква
Єпископ Віденський і Австрійський
16 листопада 1962 — 12 грудня 1964
Церква: Російська православна церква
Єпископ Лузький
4 лютого 1962 — 16 червня 1962
Церква: Російська православна церква
 
Ім'я при народженні: Михайло Антонович Денисенко
Народження: 23 січня 1929(1929-01-23) (88 років)
с. Благодатне, Амвросіївський район, Сталінська округа, Українська РСР, СРСР
Батько: Антон Денисенко
Мати: Меланія Пилипівна Денисенко
Прийняття священства: 18 червня 1951
Прийняття чернецтва: 1 січня 1950
Хіротонія: 4 лютого 1962
 
Автограф: Автограф
 
Нагороди:
Орден Свободи — 2009
Орден Князя Ярослава Мудрого І ступеня
Орден князя Ярослава Мудрого ІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Хрест Івана Мазепи
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Дружби народів

Філаре́т (в миру: Михайло Антонович Денисенко; нар. 23 січня 1929, с. Благодатне, Амвросіївський район, Сталінська округа, Українська РСР, СРСР) — український православний церковний діяч, архієрей. Третій предстоятель Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП), Патріарх Київський і всієї Руси-України1995)[1].

Народився у Благодатному, Донецька область, УРСР. Випускник Московської духовної семінарії Російської православної церкви. 1950 року прийняв чернецтво. Єпископ Лузький (1962), Віденський і Австрійський (19621964), Дмитрівський (19641966); митрополит Київський і Галицький, екзарх України Російської православної церкви (19661990). Після смерті московського патріарха Пимена в 1990 році став місцеблюстителем московського патріаршого престолу. Був одним із кандидатів на нового патріарха, але вибори програв. Ініціював створення Української православної церкви в складі Московського патріархату (УПЦ (МП)), став її першим митрополитом (19901992). Внаслідок здобуття Україною незалежності 1991 року виступив поборником української церковної самостійності. 1992 року створив незалежну від Москви Українську православну церкву Київського патріархату, за що російські ієрархи відлучили його від Церкви й піддали анафемі (1997)[2]. Працював заступником київського патріарха (19921995). Після смерті предстоятеля Володимира очолив Київський патріархат. Виступає за міжцерковний діалог в Україні з метою створення єдиної української помісної православної церкви.

Життєпис[ред.ред. код]

Батьки патріарха Філарета, 1920-ті рр.
Майбутній Патріарх Філарет, 1946
Майбутній Патріарх Філарет, студент Одеської духовної академії, 1947

Народився Михайло в 1929 році в селі Благодатному на Донбасі, у родині робітника Антона Денисенка і його дружини Меланії. Дід майбутнього патріарха загинув від Голодомору. Батько Антон Денисенко загинув під час Другої світової Війни. Смерть батька дуже вплинула на світогляд Михайла і його вибір стати священиком.

У 1946 році після закінчення середньої школи вступив до 3-го класу Одеської духовної семінарії, закінчив її з відзнакою — і у тому ж році вступив до Московської духовної академії. Навчаючись на II курсі (1 січня 1950 р.), прийняв чернечий постриг з ім'ям Філарета.

15 січня 1950 року Святійшим Патріархом Алексієм був рукопокладений в сан ієродиякона, а в 1951 році 18 червня (у день Св. Тройці), — у сан ієромонаха. У 1952 році закінчив курс Московської Духовної Академії з вченим ступенем кандидата богослів'я і був призначений викладачем Священного Письма (Новий Завіт) в Московській духовній семінарії. Одночасно виконував обов'язки благочинного Троїце-Сергієвої Лаври. З 1953 року викладав у Московській Духовній Академії.

У 1953—1954 навчальному році Вчена Рада Московської духовної академії присвоїла звання доцента. У тому ж 1953 році був призначений на посаду старшого помічника академії. У 1956 році призначений інспектором Саратовської Духовної Семінарії із зведенням у сан ігумена. У 1957 році переведений на посаду інспектора Київської Духовної Семінарії, а 12 липня 1958 року зведений у сан архімандрита і призначений ректором Київської духовної семінарії.

1960 року призначений керуючим справами Українського Екзархату і настоятелем Володимирського кафедрального собору м. Києва, а з червня 1961 року по січень 1962 року був настоятелем подвір'я Російської Православної Церкви при Александрійському Патріархаті у місті Александрії (ОАР).

12 січня 1962 року ухваленням Святійшого Патріарха Алексія і Священного Синоду був обраний єпископом Лузьким, вікарієм Ленінградської єпархії, з дорученням керувати Ризькою єпархією. 4 лютого 1962 року відбулася хіротонія на єпископа в м. Ленінграді, у якій взяли участь митрополит Пимен (Ізвеков), архієпископ Никодим (Ротов), єпископ Кипріан (Зернов), єпископ Михаїл (Воскресенський), єпископ Михаїл (Чуб) і єпископ Никодим (Руснак).

3 червня 1962 року по жовтень 1962 року виконував обов'язки Екзарха Середньої Європи. Після утворення на території Австрії єпархії Російської Православної Церкви у жовтні 1962 року призначений єпископом Віденським і Австрійським. 12 грудня 1964 року призначений єпископом Дмитровським, вікарієм Московської єпархії, ректором Московської духовної академії і семінарії. 14 травня 1966 року возведений у сан архієпископа і призначений постійним членом Священного Синоду, Екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким. 25 лютого 1968 року Святійшим Патріархом Алексієм возведений у сан митрополита.

1971 року Святійшим Патріархом Пименом удостоєний права носіння двох панагій.

монах Філарет читає богослужбову літературу.

За церковні заслуги нагороджений орденами Російської Православної Церкви, Александрійського, Антіохійського, Ієрусалимського, Болгарського та Грузинського, Польського, Чехословацького Патріархатів та Церков.

22 січня 1979 року Указом Президії Верховної Ради СРСР за патріотичну діяльність на захист миру нагороджений орденом «Дружби народів».

Митрополит Філарет брав участь в конференції ЮНЕСКО, присвяченій святкуванню 1000-ліття Хрещення Русі. Через хворобу Патріарха Пимена, всю роботу з підготовки та проведення святкування 1000-ліття хрещення Руси-України вів митрополит Філарет.

Створення УПЦ[ред.ред. код]

Перше облачення Святійшого Патріарха Філарета
Ієродиякон Філарет. Тройце-Сергієва лавра. 1950 р.

Після смерті Патріарха Пимена 3 травня 1990 року Священним Синодом таємним голосуванням був -обраний Місцеблюстителем Московського Патріаршого Престолу. 5 червня 1990 року Архієрейським Собором Російської Православної Церкви таємним голосуванням був обраний Місцеблюстителем на Московський Патріарший Престол. Був головою Помісного собору РПЦ 7-8 червня 1990 року. Єпископат Української Православної Церкви, за ініціативою митрополита Філарета, прийняв звернення до Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II і архієреїв Російської Православної Церкви про надання Українській Православній Церкві самостійності і незалежності в управлінні.

25-27 жовтня 1990 року Архієрейський Собор РПЦ надав УПЦ самостійність і незалежність в управлінні, а митрополит Філарет, як одноголосно обраний українським єпископатом став Предстоятелем Української Православної Церкви з титулом «Митрополит Київський і усієї України». 26 жовтня 1990 року, у Софійському соборі після Божественної літургії Патріарх Алексій II оголосив рішення архієрейського собору РПЦ і вручив митрополиту Філарету Патріаршу Грамоту на право бути Предстоятелем Української Православної Церкви.

Українська Православна Церква — Київський Патріархат[ред.ред. код]

Після прийняття рішення Верховною Радою України 24 серпня 1991 року Акту про проголошення України незалежною державою, митрополит Філарет 1-3 листопада 1991 року скликав Помісний Собор УПЦ, який одноголосно прийняв рішення про повну канонічну незалежність, тобто автокефалію Української Православної Церкви. Собор звернувся до патріарха Алексія II і єпископату РПЦ з цим рішенням, але Архієрейський Собор РПЦ 1-2 квітня 1992 року прийняв рішення розглянути питання створення автокефальної української православної церкви на наступному помісному соборі РПЦ. Також, архієрейський собор прийняв до відома заяву митрополита Філарета про те, що він заради церкового миру, подасть прохання про відхід з київської митрополичої кафедри на найближчому Архієрейському соборі УПЦ. Проте після повернення до Києва митрополит відкинув свою обіцянку. публічно заявивши, що ці слова з нього були взяті під тиском.

На архієрейському соборі РПЦ 11-го червня 1992-го року, за порушення клятви перед Хрестом та Євангелієм та за інші самочинні дії, митрополит Філарет був позбавлений всіх ступенів священства.

Церемонія закладення наріжного каменя на місці відбудови. У центрі (з права на ліво): мер Києва (1999—2006) Олександр Омельченко, Патріарх Філарет, архітектор Янош Віг, о. Сергій Ткачук

Філарет не визнав за собою вини і не підкорився рішенню Собору, вважаючи його неканонічним і незаконним.

25 червня 1992 року відбувся Всеукраїнський Православний Собор, на якому відбулося об'єднання незначної частини контрольованих Філаретом громад Української Православної Церкви і Української Автокефальної Православної Церкви в «Українську Православну Церкву — Київський Патріархат». Собор визнав незаконним рішення Архієрейського собору РПЦ — і Митрополита Філарета обрано Заступником Патріарха Київського і всієї Руси-України.

Митрополит Філарет попри всі нападки та інтриги продовжує боротися за створення в Україні «Помісної Православної Церкви Київського Патріархату».

Церковна і громадська діяльність митрополита Філарета відзначена багатьма високими нагородами Російської Православної та інших Церков, а також орденами Трудового Червоного Прапора та Дружби народів.

День інтронізації — 22 жовтня 1995 р. На Всеукраїнському Помісному Соборі митрополита Філарета обрано Патріархом Київським і всієї Руси-України. З того часу плідно працює над розбудовою Помісної Православної Церкви в Україні, роблячи чимало і для об'єднання православних віруючих України в лоні Української Православної Церкви Київського Патріархату.

У 1997 році за поданням єпископату УПЦ (МП) Архієрейський Собор РПЦ видав «Акт про відлучення від Церкви монаха Філарета (Денисенка)»[3] (сану митрополита його було позбавлено на Соборі УПЦ (МП) в 1992[3]), мотивуючи це «продовженням розкольницької діяльності». На Апеляцію митрополита Філарета Вселенський Патріархат та інші Помісні Православні Церкви не дали ні ствердної ні заперечної відповіді[4][5], проте не спілкуються з УПЦ (КП) євхаристично.

Переклад Біблії[ред.ред. код]

Новий переклад Біблії українською мовою, що з'явився 2004 року, було виконано у два етапи. Перший — переклад Нового Заповіту та деяких уривків Старого Заповіту (тих, що їх використовували в богослужіннях — Книгу Псалмів тощо), який здійснила на поч. 1970-х богословська комісія під керівництвом тоді ще митрополита Філарета; цей переклад вперше було видано до 1000-ліття хрещення Руси 1988 року, а пізніше перевидано з незначним виправленням; цей текст увійшов до видання 2004 року в незмінному вигляді. Другий етап — переклад решти текстів Старого Заповіту, що почався у травні 2004 й тривав п'ять місяців.

Причиною нового видання була відсутність уніфікованого перекладу — в богослужіннях використовують переклади Пантелеймона Куліша, митрополита Іларіона (Огієнка) та Івана Хоменка. Щоправда, на відміну від цих робіт, переклад[6] Філарета було виконано не з оригінального тексту (староєврейською та грецькою мовами), а з російськомовного синодального перекладу, здійсненого під егідою митрополита Московського Філарета (Дроздова) 1876 року. Причинами вибору саме цього тексту стало те, що «цей переклад був найбільш повний і досконало звірений зі стародавніми текстами» та «синодальний переклад наближено підтримував літургійне застосування слов'янського тексту у православному богослужінні, а саме цю мету й переслідував Філарет».[7]

Погляди[ред.ред. код]

«У 2000 році ми справді реально підійшли до можливості утворення єдиної Церкви. По-перше, Президент України переконався, що теперішній стан шкодить справі утвердження Української держави. По-друге, Вселенський Патріарх також відчув, що Українська церква — це велика Церква у сім'ї православних церков і тому вона має одержати канонічний статус, тобто стати автокефальною. По-третє, самі українські церкви зрозуміли, що так далі тривати не може. В українській незалежній державі, яка хоче утвердитися в світі й зміцнити свій авторитет, має бути єдина Помісна Православна Церква, яка б об'єднувала, консолідувала народ. Роль церкви в житті держави, народу має бути активною, а сьогодні вона пасивна, оскільки не подолано протистояння в самому українському православ'ї. Якщо церква буде єдина, то зміниться її вплив на відродження духовності народу України, церква позитивно вплине на процес консолідації українського суспільства. Адже сьогодні ми маємо протистояння у напрямку Схід-Захід, і саме церква може сприяти зближенню. Крім того, створення єдиної Помісної церкви стане перешкодою спекуляціям про створення під виглядом слов'янських союзів нового тоталітарного державного союзу. Утворення єдиної церкви сприятиме зміцненню українського православ'я й стане на перешкоді проникненню в наше суспільство тоталітарних сект, які, скориставшись теперішнім розколом, почали гніздитись в Україні», — цитату взято з книжки Ігоря Шарова 100 сучасників: роздуми про Україну.

Сучасна діяльність[ред.ред. код]

Патріарх Філарет на вулиці Грушевського 25 лютого 2014 року, під час Євромайдану.
Патріарх у 2015 році

У березні 2013 р. від імені Української православної церкви Київського патріархату закликав українців та поляків до взаємного прощення за трагедію польсько-українського конфлікту в роки Другої світової війни.[8]

Під час подій грудня 2013 — січня 2014 року неодноразово висловлювався на підтримку Євромайдану.[9]

Під час розв'язаної російськими спецслужбами війни на сході України виступив 29 серпня 2014 року у програмі Шустер Live, і виголосив проповідь про війну та мир, правду і брехню[10]. Зокрема, дав пояснення, чому Бог попустив цю війну, умови, коли Україна за одну мить переможе. 5 вересня 2014 року опублікував заяву «Новий Каїн»[11].

14 квітня 2015 року під час інтерв'ю виданню «Апостроф» порівняв дії російської влади з діями радикальних ісламістів з терористичної організації «Ісламістська держава»[12]. Крім того він висловив сподівання, що війна на Донбасі зможе об'єднати українські православні церкви[13].

Освятив пам'ятник Івану Мазепі у Полтаві та храм на честь Святого великомученика Юрія Переможця у Кобеляках[14].

Нагороди[ред.ред. код]

Україна[ред.ред. код]

  • Орден Свободи (23 січня 2009) — за багатолітню плідну церковну діяльність та утвердження ідеалів духовності, милосердя і злагоди в суспільстві[15]
  • Орден князя Ярослава Мудрого:
    Нагороди Патріарха Філарета на виставці в Андріївській церкві
    • I ступеня (22 липня 2008) — за визначний особистий внесок в утвердження духовності, гуманізму та милосердя, багаторічну плідну церковну діяльність та з нагоди 1020-річчя хрещення Київської Русі[16]
    • II ступеня (18 жовтня 2006) — за визначний особистий внесок у розбудову помісної православної церкви в Україні, багатолітню церковну діяльність в утвердження ідеалів духовності, милосердя і міжконфесійної злагоди в суспільстві[17]
    • III ступеня (23 січня 2004) — за визначний особистий внесок в утвердження православ'я в Україні, розвиток міжконфесійних зв'язків, багаторічну плідну релігійну, миротворчу і благодійну діяльність та з нагоди 75-річчя від дня народження[18]
    • IV ступеня (25 червня 2002) — за визначні особисті заслуги перед Україною в сфері державно-церковних відносин, багаторічну плідну релігійну діяльність[19]
    • V ступеня (21 серпня 1999) — за багаторічну плідну церковну діяльність, вагомий особистий внесок в утвердження засад християнської моралі в суспільстві[20]
  • Відзнака Президента України — Хрест Івана Мазепи (20 січня 2010) — за визначний особистий внесок у духовне збагачення українського народу, багатолітню плідну церковну діяльність[21]
  • У 2010 році Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко вручила Святішому Владиці найвищу урядову нагороду — Почесну грамоту Кабінету міністрів України.
Нагороди святішого Патріарха Філарета

22 січня 2014 року відмовився від ордену «За заслуги» І ступеня, яким його нагородив Віктор Янукович[22] та ордена святого апостола Іоана Богослова, яким його нагородив Священний Синод Київського патріархату у зв'язку з його 85-літтям, та сказав: в умовах, які сьогодні склалися в Україні, коли загинули люди, а в центрі Києва триває жорстоке протистояння, я прошу не вручати мені нагород[23].

  • Орден «Єдність і честь»
  • Орден спілки офіцерів України «За заслуги».
  • Медаль «Японсько-Українська дружба»
  • Почесна відзнака «Золотий клейнод родини Мазеп».
  • Відзнака «Микільський військовий собор».
  • Золота Медаль Тараса Шевченка (СВУ).
  • Орден пошани.
  • Відзнака «Благовіщенська церква при Київо-Могилянській академії».
  • Відзнака «Князь Іван Мазепа».
  • Нагорода Головного управління культурної спадщини «Церква Успіння Богородиці Пирогощої» І ступеня.
Нагороди святішого Патріарха Філарета

СРСР[ред.ред. код]

Церковні нагороди[ред.ред. код]

За церковні заслуги нагороджений орденами Російської Православної Церкви, Александрійського, Антіохійського, Єрусалимського, Болгарського та Грузинського, Польського, Чехословацького Патріархатів та Церков.

В 1999 році згідно з рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату Святійшого Патріарха Філарета нагороджено Орденом Святого рівноапостольного князя Володимира Великого І ступеня.

У 2004 році згідно з рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату Святійшого Патріарха Філарета нагороджено Орденом Святого апостола Андрія Первозваного.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статут про управління Української Православної Церкви Київський патріархат, IV. ПАТРІАРХ, пункт 1: «Предстоятелем Української Православної Церкви Київського Патріархату є Патріарх, який носить титул: „Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України“.»
  2. Акт об отлучении от Церкви монаха Филарета (Денисенко): Архиерейский Собор 2008 Русской Православной Церкви
  3. а б (рос.) «Акт про відлучення від Церкви монаха Філарета (Денисенка)» (1997)
  4. Добровольский М. Положение церковных дел на Украине // Вестник Русского Студенческого Христианского Движения. — Париж — Нью-Йорк, 1992. — II-1992, № 165. — С. 238—247.
  5. Официальная часть // Журнал Московской Патриархии. — 1992. — № 8. — С. VII—X.
  6. www.parafia.org.ua — Переклад Біблії
  7. Предстоятель Української Церкви: Патріарх — перекладач Біблії, богослужбової, житійної й морально-повчальної літератури українською мовою
  8. Філарет від імені УПЦ КП попросив пробачення у поляків і пробачив їм
  9. [1]
  10. Патріарх Філарет на Шустер Live 29 08 2014 // youtube
  11. Патріарх Філарет закликає кремлівського Каїна отямитися. Інакше — прокляття і вічне осудження. // 05 вересня 2014, 19:19
  12. Патріарх Філарет порівняв Кремль із терористами «Ісламської держави»
  13. Филарет: Церкви объединяются на фоне событий в Донбассе
  14. Дубина, Олег. Погляд через об’єктив: Філарет. doa.in.ua (uk-ua). Процитовано 2017-02-12. 
  15. Указ Президента України № 40/2009 від 23 січня 2009 року «Про нагородження орденом Свободи»
  16. Указ Президента України № 653/2008 від 22 липня 2008 року «Про нагородження орденом князя Ярослава Мудрого»
  17. Указ Президента України № 890/2006 від 18 жовтня 2006 року «Про нагородження орденом князя Ярослава Мудрого»
  18. Указ Президента України № 88/2004 від 23 січня 2004 року «Про нагородження орденом князя Ярослава Мудрого»
  19. Указ Президента України № 583/2002 від 25 червня 2002 року «Про нагородження орденом князя Ярослава Мудрого»
  20. Указ Президента України № 1059/99 від 21 серпня 1999 року «Про нагородження відзнаками Президента України»
  21. Указ Президента України № 52/2010 від 20 січня 2010 року «Про нагородження відзнакою Президента України — Хрест Івана Мазепи»
  22. Указ Президента України № 27/2014 від 22 січня 2014 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності та Свободи України»
  23. Прошу не вручати нагород

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • В. Войналович. Філарет // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.749 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання[ред.ред. код]

Попередник: РПЦ: Місценаглядач Московського Патріаршого престолу
5 червня10 червня 1990
Наступник:
Пімен
(патріарх)
Алексій II
(патріарх)
Попередник: УПЦ (МП): Блаженніший Митрополит Київський і всієї України
19901992
Наступник:
Володимир (Сабодан)
Попередник: УПЦ-КП: Патріарх Київський і всієї Руси—України
1995
Наступник:
Володимир (Романюк)