Патріотичне виховання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Патріоти́чне вихова́ння — планомірна виховна діяльність, спрямована на формування у вихованців почуття патріотизму, тобто доброго відношення до Батьківщини та до представників спільної культури або країни. Таке виховання включатиме розвиток любові до батьківщини, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальність за природу рідної країни; потребу зробити свій внесок у долю батьківщини; інтерес до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу. Має застосовування як у сім'ї та школі, так і в державних і громадських організаціях, засновуючись на впевненості в позитивному ефекті такого ж відношення.

« Патріотичне виховання - це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується (В. О. Сухомлинський). »

Складові національно-патріотичного виховання[ред. | ред. код]

Основними складовими національно-патріотичного виховання є:

  • громадянсько-патріотичне виховання,
  • військово-патріотичне виховання,
  • духовно-моральне виховання.[1]

Урядом запропоновано для забезпечення національно-патріотичного виховання дітей та молоді у 2018-2020 рр. під час підготовки законів України у сфері освіти підготовку окремих статей про державницьке, громадянське, національно-патріотичне, правове, екологічне виховання.[2]

Військово-патріотичне виховання[ред. | ред. код]

Військово-патріотичне виховання визначено складовою патріотичного виховання, що в часи воєнної загрози стає пріоритетом патріотичного виховання. Військово-патріотичне виховання орієнтоване на формування у зростаючої особистості готовності до захисту Вітчизни, розвиток бажання здобувати військові професії, проходити службу у Збройних Силах України як особливому виді державної служби. Його зміст визначається національними інтересами України і покликаний забезпечити активну участь громадян у збереженні її безпеки від зовнішньої загрози.[3]

Предмети уваги патріотичного виховання[ред. | ред. код]

  • Національна ідея
  • Національна культура
  • Рідна мова
  • Історія народу і держави
  • Самовизначення, самоідентифікація
  • Категорії Батьківщини (мала і велика Батьківщина)
  • Лідери та герої народу, нації, держави
  • Рідний край, місто, село
  • Рідні мати, батько

Бажані результати патріотичного виховання[ред. | ред. код]

Як наслідок людина, громадянин чи представник певної нації або національності

  • Розуміє і поділяє сутність національної ідеї
  • Є носієм національної культури
  • Своєю професійною діяльністю сприяє економічному, науковому, культурному зростанню Батьківщини
  • Любить і відстоює рідну мову, користується нею
  • Любить, захищає і відстоює рідну країну / державу / територію
  • Любить, захищає і відстоює свої звичаї, традиції
  • Любить, захищає і підтримує співгромадян з патріотичним способом мислення
  • Постійно відчуває гордість за вищенаведене і приналежність до цих категорій

Патріотичне виховання в Україні[ред. | ред. код]

Упродовж практично всього 20 століття, унаслідок перебування України у складі Російської імперії або СРСР, поняття батьківщини не було однозначним; подібно ж і «патріотичне виховання» здійснювалося у двох руслах. Робота проукраїнськи-настроєної частини інтелігенції по прищепленню молоді українського патріотизму зустрічала не тільки сильну протидію з боку органів державної влади, але й виразний психологічний опір більшості населення. Ефективнішим явилася діяльність радянського уряду: не лише пропагування російської, як мови міжнародного спілкування на терені СРСР, як і поширення поняття спільної радянської вітчизни, так і прагнення формувати т.зв. «радянця», людини із затертими національними ознаками.

За роки незалежності України в східних і південних регіонах країни офіційна урядова позиція змінилася, проте опір такій позиції не тільки не ослаб — але й навіть подекуди набрав агресивних форм. Важливим фактором, що сприяє зростанню розшаровування в суспільітві є те, що задача патріотичного виховання на практиці нерідко здійснюється швидкими казенно-бюрократичними заходами, не приймаючи до уваги побажання місцевого населення.[1].

За роки незалежності України яскраво проявилися негативні наслідки[джерело?] відсутності належного патріотичного виховання (як на Сході, так і на Заході України), зокрема:

  • масова трудова еміграція («четверта хвиля»), яка привела до втрати, за експертними оцінками, понад 7 млн чол.[джерело?];
  • невідповідність дій еліт відносно очікувань та сподівань українського народу;
  • неготовність частини творчої інтелігенції до довготривалого творчого процесу підвищення конкурентоздатності української культури, мови;

3 квітня 2006 при Апараті Ради національної безпеки і оборони створено робочу групу з питань патріотичного виховання молоді, яка ініціює розробку загальнодержавної концепції патріотичного виховання молодих людей. До її складу входять провідні спеціалісти державних органів України, зокрема, Мінмолоді та Міносвіти, представники громадських, у тому числі молодіжних організацій та творчої інтелігенції, відомі науковці. Крім того, до роботи групи залучено широкий загал вітчизняних теоретиків та практиків, які працюють у сфері виховання молоді.[2]

26 березня 2015 року Міністерство освіти і науки України затвердило Концепцію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2015-2019 рр. Концепцією передбачено декілька етапів впровадження національно-патріотичного виховання дітей та молоді. Зокрема, у 2015 році планується створити нормативно-правове підґрунтя та інформаційно-методичне забезпечення для здійснення національно-патріотичного виховання. Також буде створено Центр патріотичного виховання, що функціонуватиме у підпорядкуванні МОН та інформаційний ресурс, присвячений національно-патріотичній тематиці.

На другому етапі (2016-2017 pp.) передбачається: розроблення програм, навчально-методичних посібників з предметів гуманітарно-соціального спрямування для дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних та вищих освітніх закладів, спрямованих на патріотичне виховання дітей та молоді; підготовка та видання науково-методичних посібників і методичних рекомендацій з організації виховних заходів, роботи клубів, центрів патріотичного виховання.

Упродовж 2018-2019 років має бути проведений моніторинг системи патріотичного виховання дітей та молоді за допомогою соціологічних опитувань, анкетування, психологічного тестування. Також планується провести науково-методичні конференції, створити банк педагогічного досвіду, провести корекцію навчально-виховних впливів з урахуванням результатів моніторингу. [3]

У той же час з'являються й громадські ініціативи щодо патріотичного виховання дітей та молоді. Зокрема, громадська організація Інститут саморозвитку людини "Самріті" запропонувала навчальний посібник "Курс юного патріота", який пропонує доповнити класичні три компоненти навчального процесу (розвиваючий, навчальний, виховний) психологічно-терапевтичною та емоційно-корекційною складовою, яка являє собою четвертий компонент, що, на переконання автора, є нагальною потребою у сучасній школі.

Інститут проблем виховання[ред. | ред. код]

Теоретико-методологічною, дослідно-експериментальною роботою та підготовкою навчальної та методичної літератури з виховної проблематики займається Інститут проблем виховання Національної академії педагогічних наук України.
Дослідження Інститутом проводяться у двох основних напрямах:

  • Виховання як суспільне явище;
  • Науково-методичне забезпечення національної системи виховання в різних соціальних інститутах.[4]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • М. Михальченко. Виховання політичне // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — 808 с. ISBN 978-966-611-818-2.

Посилання[ред. | ред. код]