Фалькао народився в родині шофера Бенто Фалькао та швачки Азізі в місті Абелардо-Лус штату Санта-Катаріна. При цьому його мати була італійкою, чиї предки прибули до Бразилії з Кантабрії[1]. Коли йому було 2 роки, його родина переїхала в місто Каноас штат Ріу-Гранді-ду-Сул[2], де він почав грати у футбол. У віці 10-ти років Фалькао прийшов у школу клубу «Інтернасьйонал», одного з лідерів футболу штату Ріу-Гранді. Інтер Фалькао віддав перевагу іншому лідеру штату — «Греміу». Сім'я Фалькао була дуже бідною, а тому, щоб добиратися до тренувальної бази, бразилець був змушений збирати пляшки або допомагати на будівництвах, підносячи цеглини[3]. У 1973 році Фалькао виграв у складі «Інтера» Кубок Сан-Паулу серед юнаків, у фіналі якого була переможена «Понте Прета»[2].
Після завершення кар'єри гравця, Фалькао недовго займався бізнесом, а потім, в серпні 1990 року він почав тренерську кар'єру, очоливши збірну Бразилії[4]. Рікардо Тейшейра, президент Бразильської конфедерації футболу, поставив перед Фалькао завдання зібрати нову команду, відмовившись від гравців, які невдало виступили на чемпіонаті світу 1990, але при цьому зробити так, щоб у ній грали футболісти лише з чемпіонату Бразилії. 12 вересня[5], у першому матчі під керівництвом Фалькао, бразильці програли 0:3 Іспанії в Хіхоні. 17 жовтня 1990 року бразильці зіграли внічию з Чилі 0:0. Фалькао до матчу зажадав у клубів надати гравців за 3 дні до вильоту в Сантьяго, однак клуби надали гравців тільки до дня відльоту. У 1991 році Фалькао зайняв зі збірною 2-е місце на Кубку Америки 1991. На цьому турнірі збірна відзначилася вкрай невдалою обороною. У матчі з майбутніми переможцями, командою Аргентини, бразильці відзначилися і недисциплінованістю, отримавши 3 вилучення. У вересні того ж року Фалькао був звільнений. Все ж Фалькао добився в збірній і позитивних результатів: при ньому дебютували у команді майбутні чемпіони світу — Кафу, Марсіо Сантос, Леонардо та Мауро Сілва. З Кафу Фалькао зробив правого захисника, амплуа, в якому Кафу став одним з найкращих у світі.