Пауль Шеербарт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пауль Шеербарт
Paul Scheerbarth.jpg
При народженні Paul Carl Wilhelm Scheerbart
Псевдоніми, криптоніми Kuno Küfer
Народження 8 січня 1863(1863-01-08)[1][2][3][4][5]
  Данціґ, Prussia Province[d], Королівство Пруссія, Німецький союз[1]
Смерть 15 жовтня 1915(1915-10-15)[1][2][3][4][5] (52 роки)
  Берлін, Королівство Пруссія, Німецька імперія[1]
Громадянство Flag of Germany.svg Німеччина
Мова творів німецька мова[6]
Рід діяльності поет, письменник і письменник-фантаст[d]
Magnum opus: The Gray Cloth[d]
Сайт: scheerbart.de
CMNS: Пауль Шеербарт на Вікісховищі

Пауль Карл Фрідріх Вільгельм Ше́ербарт (нім. Paul Carl Friedrich Wilhelm Scheerbart; 8 січня 1863(18630108), Гданськ — 16 жовтня 1915, Берлін) — німецький письменник-фантаст, художник та візіонер.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 1863 року в Данцігу (Гданську) в родині теслі. Позакінченні гімназі мешкав у Лейпцигу, Галле та Мюнхені. З 1885 року Пауль Шеербарт слухав лекції з філософії та історії мистецтв у Віденському університеті. З 1887 року оселився в Берліні. 1889 року опублікував свою першу книжку «Рай. Батьківщина мистецтва». 1892 року Шеербарт заснував «Видавництво німецьких фантастів» (нім. Verlag deutscher Phantasten), що було першим у світі спеціалізованим видавництвом фантастичної літератури. Проте видавництво не приносило особливого прибутку, тож Шеербарт усе життя відчував фінансові труднощі. Після численних публікацій, зокрема в журналі «Боротьба» (нім. «Kampf») тавидання 1902 року свого роману «Велика революція» у видавництві «Інзель», здобув визнання в літературних колах, проте наклади його книжок залишалися доволі скромними. Молодий видавець Ернст Ровольт опублікував 1909 року химерну збірку поезій Шеербарта «Похмільна поезія» (нім. «Katerpoesie»), що була однією з перших публікацій у майбутньому знаменитого видавнитва «Ровольт» (Rowohlt Verlag). Фантазійні есе Шеербарта про скляну архітектуру мали великий вплив на таких архітекторів, як Бруно Таут, але також на філософа Вальтера Беньяміна, який згадує Шеербарта зокрема в своєму творі «Пасажі». 1917 року Беньямін також написав захоплене есе про так званий астероїдний роман Шеербарта «Лезабендіо» (Lesabéndio), події в якому, як і в деяких його інших творах, розгортаються на далеких планетах.[7] Ідеї Шеербарта про театр мали неабиякий вплив на Альфреда Жаррі.

Шеербарт був одружений з Анною Шеербарт, в дівоцтві Шерлер, три тексти якої опубліковані в повному виданні творів Шеербарта (Band 10.2).

Помер 15 жовтня 1915 року від інсульту[8]. Похований на Парковому цвинтарі Ліхтерфельде (Park-Friedhof Berlin-Lichterfelde; ряд 3 °C, місце Nr. 391) в Берліні.

Твори[ред.ред. код]

Jenseits-Galeri, 1907
  • Das Paradies. Die Heimat der Kunst. Commissions-Verlag von George u. Fiedler, Berlin 1889. Titelauflage: Verlag deutscher Phantasten, Berlin 1893.
  • Ja … was … möchten wir nicht Alles!. Ein Wunderfabelbuch. Heft 1. Verlag deutscher Phantasten, Berlin 1893 (Heft 2-7 nie erschienen).
  • Tarub. Bagdads berühmte Köchin. Arabischer Kulturroman. Verein für Deutsches Schriftthum, Berlin [1897]. Dieselbe Ausgabe: Hugo Storm, Berlin [1897]. 2. Auflage: J. C. C. Bruns' Verlag, Minden in Westf. [1900].
  • Ich liebe Dich!. Ein Eisenbahn-Roman mit 66 Intermezzos. Schuster u. Loeffler, Berlin 1897.
  • Der Tod der Barmekiden. Arabischer Haremsroman. Verlag Kreisende Ringe (Max Spohr), Leipzig 1897.
  • Na Prost!. Phantastischer Königsroman. Schuster u. Loeffler, Berlin und Leipzig 1898.
  • Rakkóx der Billionär. Ein Protzenroman. Die wilde Jagd. Ein Entwicklungsroman in acht anderen Geschichten. Inselverlag, Leipzig 1901. (In der Vorlage: Weihnachten MDCCCCI; S. 119: gedruckt im September 1900).
  • Die Seeschlange. Ein See-Roman. J. C. C. Bruns's Verlag, Minden in Westf. [1901].
  • Liwûna und Kaidôh. Ein Seelenroman. Insel-Verlag, Leipzig 1902.
  • Die große Revolution. Ein Mondroman. Insel-Verlag, Leipzig 1902.
  • Immer mutig! Ein phantastischer Nilpferdroman mit dreiundachtzig merkwürdigen Geschichten. 2 Bände. J. C. C. Bruns, Minden in Westfalen 1902.
  • Der Aufgang zur Sonne. Hausmärchen. J. C. C. Bruns, Minden i. W. [1903].
  • Kometentanz. Astrale Pantomime in zwei Aufzügen. Insel-Verlag, Leipzig 1903.
  • Machtspäße. Arabische Novellen. E. Eisselt, Groß-Lichterfelde-Berlin 1904.
  • Revolutionäre Theater-Bibliothek. 6 Bände. E. Eisselt, Groß-Lichterfelde-Berlin 1904.
  • Der Kaiser von Utopia. Ein Volksroman. Eduard Eisselt, Gr.-Lichterfelde 1904.
  • Cervantes. Schuster u. Loeffler, Berlin und Leipzig (1904) (Die Dichtung. 8).
  • Münchhausen und Clarissa. Ein Berliner Roman. Oesterheld, Berlin 1906.
  • Jenseits-Galerie. Oesterheld, Berlin 1907. (Mappe mit 10 Blatt Zeichnungen).
  • Kater-Poesie. Rowohlt, Paris-Leipzig 1909. 2.-4. Auflage: Katerpoesie. Rowohlt, Berlin [1920].
  • Die Entwicklung des Luftmilitarismus und die Auflösung der europäischen Land-Heere, Festungen und Seeflotten. Eine Flugschrift. Oesterheld, Berlin 1909.
  • Das Perpetuum mobile. Die Geschichte einer Erfindung. Rowohlt, Leipzig 1910. (Enthält: Faltplan mit 26 technischen Zeichnungen).
  • Astrale Novelletten. Dreililien-Verlag, Karlsruhe und Leipzig 1912. (2. Titel-Auflage erschien mit zusätzlicher Angabe: München und Leipzig 1912 bei Georg Müller).
  • Das große Licht. Ein Münchhausen-Brevier. Rabinowitz, Leipzig 1912.
  • Lesabéndio. Ein Asteroiden-Roman. (Mit 14 Zeichnungen von Alfred Kubin). Georg Müller, München und Leipzig 1913.
  • Das graue Tuch und zehn Prozent Weiß. Ein Damenroman. Georg Müller, München und Leipzig 1914.
  • Glasarchitektur. Verlag Der Sturm, Berlin 1914.
  • Die Mopsiade. Alfred Richard Meyer, Berlin-Wilmersdorf 1920.
  • Das Lachen ist verboten … See-Igel-Verlag Fritz Nuernberger, Berlin-Wilmersdorf 1929.

Листування[ред.ред. код]

  • Von Zimmer zu Zimmer. 70 Schmoll- und Liebesbriefe des Dichters an seine Frau. Alfred Richard Meyer, Berlin-Wilmersdorf 1921.
  • Briefwechsel mit Max Bruns 1898—1903 und andere Dokumente. Leo Ikelaar (Hrsg.). Lang, Frankfurt am Main u. a. 1990 ISBN 3-631-41727-6 (Europäische Hochschulschriften. Reihe 1, Bd. 1124).
  • 70 Trillionen Weltgrüsse. Eine Biographie in Briefen 1889—1915. Hrsg. von Mechthild Rausch. Argon, Berlin [1991] ISBN 3-87024-802-5
  • Paul Scheerbart und Bruno Taut. Zur Geschichte einer Bekanntschaft. Scheerbarts Briefe der Jahre 1913—1914 an Gottfried Heinersdorff, Bruno Taut und Herwarth Walden. Leo Ikelaar (Hrsg.). Igel-Verlag, Paderborn 1996 ISBN 3-89621-037-8

Зібрання творів[ред.ред. код]

  • Gesammelte Werke. Thomas Bürk u.a. (Hrsg). Linkenheim (Bd. 1-7); Bellheim (Bd. 8-10,2), Edition Phantasia Bd. 1, 1986 — Bd. 10.2,1996. (10 in 11 Teilbänden) ISBN 978-3-924959-43-2
  • Dichterische Hauptwerke. (Hrsg. und mit Anmerkungen versehen von Else Harke). Goverts, Stuttgart 1962.
  • Jenseitsgalerie. Gesammelte Zeichnungen. Hrsg. von Mechthild Rausch. Renner, München 1981 ISBN 3-921499-20-8
  • Meine Tinte ist meine Tinte. Prosa aus Zeitschriften. Eulenspiegel-Verlag, Berlin 1986. Lizenzausgabe: Müller u. Kiepenheuer, Hanau, Main [1988 ?] ISBN 3-7833-6708-5

Література[ред.ред. код]

  • Kurt Lubasch, Alfred Richard Meyer (Hrsg.): Paul Scheerbart-Bibliographie. Berlin 1930. (Enthält: Bibliophile Beschreibungen der Originalwerke von 1889 bis 1929)
  • Christian Ruosch: Die phantastisch-surreale Welt im Werke Paul Scheerbarts. Bern 1970
  • Rosemarie Haag-Bletter: P. S.'s architectural fantasies. in Journal of the Society of architectural historians, Jg. 34, May 1975, S. 83 — 97 (in Englisch)
    • dies.: The interpretation of the Glass Dream. Expressionist architecture and the history of the Crystal Metaphor. in ebd. Jg. 40, March 1981, S. 20 — 43 (in Englisch)
  • Hubertus von Gemmingen: Paul Scheerbarts astrale Literatur. Peter Lang, Frankfurt 1976
  • Hubert Bär: Natur und Gesellschaft bei Scheerbart. Genese und Implikationen einer Kulturutopie. Heidelberg 1977
  • Christoph Jeanjour: Sozialphänomenologie der Literatur. Untersuchungen am Beispiel und aus Anlaß von Paul Scheerbarts literarischem Werk. 2 Bände. Heidelberg 1981
  • Franz Rottensteiner: Der Dichter des «anderen»: Paul Scheerbart als Science-fiction-Autor. In ds., Hrsg.: Polaris 5. Ein Science-fiction-Almanach, Suhrkamp, Frankfurt 1982, S. 226—241
  • Beatrice Rolli: Paul Scheerbarts 'weltgestaltende Phantasiekraft' zwischen Utopie und Phantasmagorie. Eine Interpretation von 'Münchhausen und Clarissa. Ein Berliner Roman' als Einführung ins Gesamtwerk. Zürich 1983
  • Uli Kohnle: Paul Scheerbart. Eine Bibliographie. Edition Phantasia, Bellheim 1994, ISBN 3-924959-92-7
  • Mechthild Rausch: Von Danzig ins Weltall. Paul Scheerbarts Anfangsjahre 1863—1895. Mit einer Auswahl aus Paul Scheerbarts Lokalreportagen für den Danziger Courier. Edition Text + Kritik, München 1997, ISBN 3-88377-549-5
  • Paul Kaltefleiter, Berni Lörwald, Michael M. Schardt (Hrsg.): Über Paul Scheerbart. 100 Jahre Scheerbart-Rezeption. 3 Bände. Igel, Paderborn 1998, ISBN 3-927104-23-X (Band 1), ISBN 3-927104-88-4 (Band 2), ISBN 3-89621-055-6 (Band 3)
  • Anne Krauter: Die Schriften Paul Scheerbarts und der Lichtdom von Albert Speer. Dissertation, Universität Heidelberg 1997 (Volltext)
  • Clemens Brunn: Der Ausweg ins Unwirkliche. Fiktion und Weltmodell bei Paul Scheerbart und Alfred Kubin. Igel, Hamburg, 2. aktual. Auflage 2010, ISBN 978-3-86815-518-1
  • Robert Hodonyi: Paul Scheerbart und Herwarth Waldens «Verein für Kunst». Zur Konstellation von Literatur und Architektur in der Berliner Moderne um 1900, in: Wissenschaften im Dialog. Studien aus dem Bereich der Germanistik, Hg. Noémi Kordics unter Mitarbeit v. Eszter Szabó, Band 2, Klausenburg, Großwardein 2008, S. 143—161

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118606816 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б Paul Scheerbart
  4. а б Benezit Dictionary of Artists — 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7, 978-0-19-989991-3
  5. а б SNAC
  6. http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb13619246v
  7. Walter Benjamin: Paul Scheerbart: Lesabéndio; in: там само: Gesammelte Schriften, Band II/2, Frankfurt am Main 1977, S. 618—620
  8. Існує легенда, поширена Вальтером Мерінгом, про те, що Шеербарт помер від виснаження, оголосивши з пацифіських міркувань голодування протесту проти Першої світової війни. Доказів такої версії смерті наразі не існує.