Пауліно Алькантара

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ф
Пауліно Алькантара
Paulino Alcantara.jpg
Пауліно Алькантара у 1910-ті роки
Особові дані
Повне ім'я Пауліно Алькантара Р'єстра
Народження 7 жовтня 1896(1896-10-07)
  Ілоїло, Філіппіни,
Іспанська імперія
Смерть 13 лютого 1964(1964-02-13) (67 років)
  Барселона, Іспанія
Зріст 170 см
Громадянство Flag of Spain.svg Іспанія
Flag of the Philippines.svg Філіппіни
Позиція нападник
Юнацькі клуби
?-1912 Іспанія «Галено»
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1912–1916 Іспанія «Барселона» 47 (55)
1916–1918 Філіппіни «Богеміан Спортінг» 23 (24)
1918–1927 Іспанія «Барселона» 130 (145)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1915–1924 Каталонія Каталонія 4 (4)
1917 Філіппіни Філіппіни 2 (1)
1921–1923 Іспанія Іспанія 5 (6)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1951 Іспанія Іспанія

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Пауліно Алькантара (ісп. Paulino Alcántara, нар. 7 жовтня 1896, Ілоїло — пом. 13 лютого 1964, Барселона) — іспанський футболіст філіппінського походження, що грав на позиції нападника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер та лікар.

Є одним з найкращих нападників за всю історію футбольного клубу «Барселона», забивши за клуб 369 м'ячів у 357 офіційних і товариських іграх[1], а також наймолодшим гравцем «Барси», який коли-небудь виходив на поле.

Клубна кар'єра[ред.ред. код]

Дебют в 15 років[ред.ред. код]

Пауліно Алькантара народився 7 жовтня 1896 року в місті Ілоїло на Філіппінах, які тоді були частиною Іспанської імперії в родині каталонця і філіппінки[2], але пізніше з батьками переїхав до Іспанії. Пауліно виріс у Барселоні і спочатку грав за клуб «Галено», перш ніж його виявив Жоан Гампер, який відвів юного Пауліно в «Барселону». Його дебют в команді відбувся в матчі чемпіонату Каталонії проти клубу «Катала» 25 лютого 1912 року. На той момент Пауліно було лише 15 років, 4 місяці і 18 днів. У тому матчі «Барселона» виграла з рахунком 9:0, а Алькантара забив перші три м'ячі. Алькантара став першим філіппінським і взагалі азіатським гравцем в європейському клубі.

Серед його одноклубників на той момент були такі футболісти як Франціско Бру, Джек Грінвелл і Рома Форнс. Пауліно допоміг клубу завоювати Кубок Іспанії у 1913 році і перемогу в чемпіонаті Каталонії 1916 ріку.

Повернення на Філіппіни[ред.ред. код]

У 1916 році Алькантарі з батьками довелося прийняти рішення повернутися на Філіппіни, які на той час вже належали США. Там Пауліно продовжив свої дослідження в області медицини, але і не забув про футбол і став виступати за клуб «Богеміан Спортінг Клаб» з Маніли. У 1917 року Пауліно представляв збірну Філіппін на чемпіонаті Далекого Сходу на іграх у Токіо. 10 вересня 1917 року Алькантара допоміг збірній Філіппін обіграти збірну Японії з рахунком 15:2, ця перемога є найбільшою для збірної Філіппін. Пауліно також представляв Філіппіни на міжнародних турнірах у настільний теніс. Тим часом «Барселона» не могла завоювати головних трофеїв у його відсутність, і тоді клуб заявив, що поверне Алькантару в Іспанію. Пауліно в той час хворів малярією і, мабуть, відмовився приймати призначені ліки до тих пір, поки його батьки не дозволять йому повернутися в Іспанію.

Золотий вік[ред.ред. код]

Пауліно_Алькантара під час виступів за «Барселону».

Повернувшись в Іспанію, Пауліно повернувся в «Барселону». До цього часу колишній капітан команди, а тепер і головний тренер Джек Грінвелл вирішив поекспериментувати з Пауліно, виставивши його на поле в лінію захисту, але протести з боку вболівальників спонукали Грінвелла повернути Алькантару в лінію нападу. У 1919 році Пауліно допоміг клубу виграти ще один чемпіонат Каталонії. Клуб також досяг фіналу кубка Іспанії, але в ньому поступився в додатковому таймі клубу «Аренас Хечо» з рахунком 2:5. У 1920 році «Барселона» знову виграла чемпіонат Каталонії і кубок Іспанії, а Алькантара відзначився двома м'ячами у фіналі кубка Іспанії проти «Атлетіка Більбао», матч завершився з рахунком 2:0.

Останні перемоги «Барселони» ознаменували початок першої золотої ери, коли клуб домінував як в чемпіонаті, так і в кубку, а Пауліно був частиною цієї золотої ери. У 1922 році Алькантара забив два м'ячі у фіналі кубка Іспанії проти «Реал Уніону», матч закінчився перемогою «Барселони» з рахунком 5:1. В фіналі кубка Іспанії 1926 року Пауліно забив вирішальний м'яч у додатковий час у матчі проти «Атлетіко Мадрида» і підсумковий рахунок зафіксував перемогу «Барселони» з рахунком 3:2.

Виступи за збірні[ред.ред. код]

Алькантара в 1915 році дебютував у складі збірної Каталонії. У період між 1915 і 1924 роком Пауліно провів принаймні 6 ігор і забив 4 м'ячі. Проте підтвердження цієї статистики не збереглося, можливо Пауліно зіграв і забив більше. Граючи в збірних Каталонії і Філіппін, де він провів 5 матчів і забив 14 голів[2].

У 1920 році Алькантара був обраний для представлення Іспанії на Олімпійських іграх, які повинні були пройти в бельгійському місті Антверпен. Замість олімпійських ігор Алькантара волів залишитися вдома і продовжувати здавати медичні іспити. Зрештою Пауліно дебютував за збірну Іспанії у віці 25 років 7 жовтня 1921 року в матчі проти збірної Бельгії, забивши обидва м'ячі в зустрічі. Згодом Алькантара 6 раз зіграв за збірну Іспанії і забив 6 м'ячів.

Кар'єра тренера[ред.ред. код]

У 1927 році після завершення кар'єри гравця, Пауліно у віці 31 року став лікарем. 5 липня 1927 року «Барселона» зіграла товариський матч проти збірної Іспанії, на честь Алькантари. Пізніше Пауліно виконував функції директора клубу між 1931 і 1934 роком.

У 1930-ті роки вступив до Іспанської фаланги, був волонтером і брав участь у численних військових операціях фашистських військ Франсіско Франко. Під час іспанської громадянської війни, Алькантара був лейтенантом першого фашистського батальйону бригади легіонерів Чорні стрільці (ісп. Frecce Nere). З чорними стрільцями Алькантара служив на фронтах Гвадалахари, Арагону і Каталонії. 26 січня 1939 року разом з військами Хуана Ягуе увійшов у Барселону. Після громадянської війни в Іспанії, Пауліно Алькантара жив в Барселоні. Під час диктатури Франсіско Франко, Алькантара був начальником Falange Española Tradicionalista y de las Juntas de Ofensiva Nacional Sindicalista[3].

У 1951 року Алькантара був одним з трьох кандидатів на пост головного тренера збірної Іспанії і отримав його, проте при ньому збірна провела лише три матчі: зі збірною Швейцарії (6:3), Бельгії (3:3) і Швеції (0:0). Потім він передав тренерський пост своєму колишньому партнеру по команді — легендарному Рікардо Саморі.

Помер 13 лютого 1964 року на 68-му році життя у місті Барселона.

Статистика виступів[ред.ред. код]

Клубна кар'єра
Клуб Сезон Чемпіонат
Каталонії
Кубок
Іспанії
Інші[4] Разом Товариські
матчі
Всього
Ігри Голи Ігри Голи Ігри Голи Ігри Голи Ігри Голи Ігри Голи
Барселона 1911/12 1 3 0 0 0 0 1 3 1 3 2 6
1912/13 0 0 2 0 1 2 3 2 6 13 9 15
1913/14 6 2 0 0 2 1 8 3 23 19 31 22
1914/15 6 4 0 0 2 1 8 5 14 20 22 25
1915/16 10 20 4 4 - - 14 24 10 9 24 33
1917/18 0 0 0 0 2 0 2 0 4 5 6 5
1918/19 12 12 5 5 - - 17 17 18 25 35 42
1919/20 9 15 3 3 - - 12 18 25 30 37 48
1920/21 8 7 0 0 - - 8 7 10 12 18 19
1921/22 8 19 3 8 - - 11 27 11 15 22 42
1922/23 8 7 0 0 - - 8 7 27 27 35 34
1923/24 7 4 7 9 - - 14 13 35 26 49 39
1924/25 2 0 2 0 - - 4 0 11 5 15 5
1925/26 14 4 6 3 - - 20 7 7 7 27 14
1926/27 3 2 4 2 - - 7 4 10 7 17 11
Всього за кар'єру 94 99 36 34 7 4 137 137 212 223 349 360

Титули і досягнення[ред.ред. код]

«Барселона»: 1913, 1916, 1919, 1920, 1921, 1922, 1924, 1925, 1926, 1927
«Барселона»: 1913, 1920, 1922, 1925, 1926
«Барселона»: 1912, 1913

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Футболіст Це незавершена стаття про футболіста.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.